Ужгородський катедральний греко-католицький собор Воздвиження Хреста

Резиденція мукачівських греко-католицьких єпископів і головний греко-католицький храм Ужгорода. Пам’ятка архітектури національного значення. 

Хрестовоздвиженський собор був заснований у середині XVII століття як римсько-католицький храм при монастирі єзуїтів. У 1640 році граф Йоан Другет, представник угорського роду магнатів і тодішній господар Ужгорода, отримав дарчу грамоту на ділянку землі, яка перейшла у відання ордену єзуїтів, що створили тут освітній комплекс зі школою і колегією. 

У 1773 році папа Климент XIV видав буллу про заборону діяльності єзуїтів. Двома роками пізніше імператриця Марія-Терезія передала приміщення комплексу греко-католицькій Мукачівській єпархії під керівництвом єпископа Андрія Бачинського. Це було зроблено через необхідність: єпархія стала самостійною одиницею лише 1771 року, і мукачівські єпископи тепер потребували власної резиденції; будівництво ж нової вимагало б величезних коштів. 

За часів Бачинського будівля храму зазнала значної реконструкції — її перебудували під потреби візантійського літургійного обряду. Над проєктом працював знаний на той час придворний архітектор Франц Антон Гільдебранд. 15 жовтня 1780 року оновлений храм було освячено на честь Воздвиження Хреста Господнього.

Протягом століть собор зазнав кількох реставрацій і перебудов, які, зрештою, сформували його остаточний вигляд. У ХІХ столітті на його стіни нанесли розписи й мармурові арабески, добудували при вході портик з коринтськими колонами, встановили дзвони й годинник із курантами. Великих зусиль до створення сучасного «обличчя» собору доклав єпархіальний митець Фердинанд Видра — його образи «Розп’яття» і «Покрова Пресвятої Богородиці» нині прикрашають один із бічних вівтарів, що залишилися від перших господарів-єзуїтів. Інший вівтар оздоблюють образи «Коронація Марії» та «Богородиця з Дитям і учнем» роботи українського митця Йосипа Бокшая — його розписи відіграли вирішальну у великій реконструкції собору першої половини ХХ століття, вінцем якої стало створення великого плафонного розпису «Воздвиження Чесного Хреста» (1938), стилізованого під пізнє бароко.

Із часу перетворення храму на катедральний собор існувала традиція ховати у його крипті померлих мукачівських єпископів. Тут знайшли останній спочинок Андрій Бачинський (1732–1809), Олексій Повчій (1754–1831), Василь Попович (1796–1864), а також Теодор Ромжа (1911–1947), убитий радянськими спецслужбами і проголошений блаженним Католицької Церкви. Після насильницької ліквідації єпархії і передання храму російській православній церкві останки Ромжі вважали втраченими; однак уже за часів Незалежності, коли собор повернули греко-католикам, їх відшукали під час ретельного дослідження крипт.

Авторка: Ольга Герасименко