Дмитро з Горая

Біографія Дмитра з Горая — це яскравий приклад кар’єрного зростання вельможі на королівській службі за межами Русі. Цей представник світських еліт королівства Русі з роду Корчак послужив трьом королям: польському Казимиру ІІІ, угорському й польському Людовикові І та Владиславові Ягайлу, королю Польського королівства і найвищому князю Великого князівства Литовського.

Дмитро був одним із синів жидачівського старости Петра Івановича, котрий отримав від Казимира ІІІ на польських теренах (переважно на пограниччі із землями Русі) у 1353 року кільканадцять сіл. Твердиню Горай у Люблінській землі Дмитро зі своїм братом Іваном здобув від Людовика І у військовому таборі під Белзом 26 липня 1377 року за видатні заслуги та взірцеву службу. 28 травня 1388 року в Любліні Владислав Ягайло розділив маєтності між братами Горайлами: Дмитрові дісталися Горайський замок, Щебрешин і Красник, Іванові ж — батькова маєтність Клеце.

Серед усіх руських світських урядників на службі П’ястів від кінця Х століття Дмитро зробив найвидатнішу — просто-таки приголомшливу — кар’єру. Він перебував на посадах скарбника та маршалка двору, виконував військові й дипломатичні доручення сюзеренів, опікувався майбутньою польською королевою Ядвігою (зокрема, відіграв неабияку роль в її заміжжі саме з литовським князем Ягайлом, що той особливо цінував).

1390 року Дмитро одружився із Беатою з Божидару, що походила з роду Авданців. Можливо, це був його другий шлюб, адже на той час йому виповнилося близько 50 років. Завдяки шлюбові він суттєво розширив родинні землеволодіння від Вісли на заході до Сяну на сході, перетворившись наприкінці XIV століття на чи не найзаможнішого урядника королівства Польщі. Із числа русинів на королівській службі Дмитро точно був найвпливовішим і найбагатшим.

У шлюбі з Беатою мав трьох доньок: Анну, Єлизавету і Катерину. За віросповіданням був католиком. Помер 20 лютого 1400 року в Божидарі, похований у францисканському монастирі Завихоста.

Дмитро з Горая — найкраще задокументований приклад перебування руського урядника на службі королів Польщі у другій половині XIV століття, коли династія Романовичів припинила своє існування «за мечем» (себто за чоловічою лінією), а нащадки «за кужелем» (за жіночою лінією) вели боротьбу за розподіл її володінь. Знать королівства Русі опинилася перед екзистенційним вибором: кому служити? Частина обрала сюзереном князя Любарта, частина долучилася до творення Молдовського господарства чи виїхала на постійне місце проживання до Угорського королівства, ще інша присягнула Казимирові ІІІ. Приклад Дмитра з Горая тут не перший. Із кінця Х — початку ХІ століття спостерігаємо періодичні випадки перебування на службі П’ястів вихідців із Русі (як і поляків на службі руських князів).

Керівні династії обох країн упродовж ХІ — середини XIV століття були найтісніше поєднані матримоніальними зв’язками, торговельними інтересами, підтримували активний міжкультурний діалог, і цьому геть не суперечила конфесійна відмінність. Тому немає нічого дивного, що криза в державі Романовичів активізувала переходи на службу до П’ястів окремих руських вельмож. Вони, серед іншого, заклали основи сильного королівства Польщі, поважним складником якого від 1434 року стали Руське, Подільське й Белзьке воєводства (Palatinatus Russie, Palatinatus Podoliae, Palatinatus Belzensis).