- Діяльність: Культура, Наука й освіта
- Дата народження: 5 квітня 1928 року
- Дата смерті: 12 листопада 2017 року, Львів
- Навігатор: Повоєнний СРСР
Археологиня, бібліотекознавиця, професорка й докторка історичних наук, очільниця Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника, авторка книг «Рубали ліс… Спогади галичанки», «Звірятка в моєму житті».
Народилася 5 квітня 1928 року в Стрию, де тоді мешкали її батьки: Іван Крушельницький (письменник, мистецтвознавець, графік і критик) і Галина Левицька (знана піаністка, педагогиня, згодом деканка Львівської консерваторії). Дочку назвали на честь Лесі Українки.
До шести років жила ві Львові, а відтак із Крушельницькими (дідусем, бабусею, дядьками й тітками) у травні 1934 року переїхала до Харкова, де вони оселилися у будинку «Слово». Туди ще раніше подався її тато зі своєю сестрою. Відчайдушна спроба родини втекти від переслідувань польської влади на Галичині, прагнення розвивати українську науку й культуру, приправлене радянською пропагандою і сфальшованими листами й документами, призвели до трагедії. Не поїхала тоді лише мама, навіть не здогадуючись, що так урятувала собі й доньці життя. Вона ще мала концертувати за контрактом, а також підлікуватися, тож планувала приєднатися до сім’ї через пів року. За цей час її чоловіка та його брата встигли звинуватити в підготовці терактів і розстріляти. Решту родини вивезли на Соловки, де в урочищі Сандармох убили дідуся — Антона Крушельницького. Маленька Лариса опинилася в Курську, звідки її, зовсім виснажену, лише через два роки вдалося повернути додому — за сприяння міжнародних організацій і колосальними зусиллями матері.
Початок Другої світової війни не дав оговтатись і одужати вповні. 1943 року Лариса з мамою виїхали, працювали на примусових роботах у Німеччині, Австрії, якийсь час у Швейцарії та Франції. Крушельницька, яка у Львові навчалася в мистецькій школі, була вільною слухачкою Академії мистецтв у Штутґарті, долучалася до організації концертів і вистав.
Незважаючи на ризик репресій і поневірянь, пройшовши фільтраційні табори, сім’я (яка тоді вже побільшала: юна Лариса вийшла заміж за харків’янина Доріана) повернулася-таки до Львова після завершення війни. Галина Левицька прожила лише до 1949 року (донька підозрювала, що її «залікували» до смерти). Сама ж Лариса, вже ставши мамою, навчалася на історичному факультеті, працювала в Інституті археології, потім в Інституті суспільних наук АН УРСР. Від радянської дійсності тікала у внутрішню еміграцію та в археологічні експедиції, яких провела понад п’ятдесят. Вона досліджувала пам’ятки минулого та виховувала майбутніх істориків й археологів. З 1991 року очолювала Львівську національну наукову бібліотеку України імені Василя Стефаника. До речі, саме її донька, Тетяна Крушельницька, 25 серпня 1991 року прочитала Акт проголошення незалежності України на вічі ві Львові.
Вимушену еміграцію, бомбардування, повітряні тривоги, укриття — такі жахливо суголосні нам сучасним досвіди — Лариса Крушельницька описала у своїх спогадах, зокрема в книзі «Звірятка в моєму житті». Тварин, яких вона рятувала і які рятували її, справді було чимало. Серед них — не тільки песики та котики, а й мавпочка, ворона, вужі, павук. Є у книжці історії про порося, козу, коня, ведмедя і навіть мамонта. Усі ці розповіді з дитинства й дорослого життя сповнені вірою і світлом, що руйнує темряву страху. «Може, справді любов і повага до кожного Божого створіння на цій землі, повага до рас, націй, до їхнього походження, культури, вірувань, традицій і любов до всього чотириногого, кудлатого, літаючого, повзаючого, до кожної квіточки, яку треба оберігати, змінить людей і врешті посіє на світі доброту. Раз і назавжди», — пише Крушельницька.
Близьких людей — ті світлі голови, що першими потрапляють у чорні списки, — вона майстерно змалювала в мемуарах «Рубали ліс… Спогади галичанки».
Померла Лариса Крушельницька 12 листопада 2017 року. Похована на Личаківському цвинтарі.
Автор: Ірина Волощак
Larysa Krushelnytska
Activity: Culture, Science and Education
Date of Birth: April 5, 1928
Date of Death: November 12, 2017, Lviv
Period: Postwar USSR
An archaeologist, library scientist, professor, and Doctor of Historical Sciences, she headed the Vasyl Stefanyk Lviv National Scientific Library of Ukraine. She is the author of the books “They Cut Down the Forest… Memoirs of a Galician Woman” and “Little Animals in My Life.”
She was born on April 5, 1928, in Stryi, where her parents were living at the time: Ivan Krushelnytskyi (a writer, art historian, graphic artist, and critic) and Halyna Levytska (a renowned pianist, educator, and later dean of the Lviv Conservatory). Their daughter was named in honor of Lesya Ukrainka.
Until the age of six, she lived in Lviv, and in May 1934, together with the Krushelnytskyi family (her grandfather, grandmother, uncles, and aunts), she moved to Kharkiv, where they settled in the “Slovo” building. Her father had gone there earlier with his sister. The family’s desperate attempt to escape persecution by the Polish authorities in Galicia, combined with their desire to develop Ukrainian science and culture—encouraged by Soviet propaganda and falsified letters and documents—led to tragedy. Only her mother did not go, unknowingly saving her own and her daughter’s lives. She still had concert obligations and needed medical treatment, so she planned to join the family in six months. In that time, her husband and his brother were accused of preparing terrorist acts and executed. The rest of the family was deported to the Solovki Islands, where her grandfather, Anton Krushelnytskyi, was killed in the Sandarmokh tract. Little Larysa ended up in Kursk, from where, completely exhausted, she was returned home only two years later—with the help of international organizations and through her mother’s enormous efforts.
The outbreak of World War II prevented her from fully recovering. In 1943, Larysa and her mother left and were subjected to forced labor in Germany and Austria, and for some time in Switzerland and France. Krushelnytska, who had studied at an art school in Lviv, attended the Stuttgart Academy of Arts as a non-degree student and participated in organizing concerts and exhibitions.
Despite the risk of repression and hardship, and after passing through filtration camps, the family (which had grown by then, as young Larysa had married a man from Kharkiv named Dorian) returned to Lviv after the war. Halyna Levytska lived only until 1949 (her daughter suspected she had been “treated to death”). Larysa herself, already a mother, studied at the Faculty of History, worked at the Institute of Archaeology, and later at the Institute of Social Sciences of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR. She escaped Soviet reality through inner emigration and archaeological expeditions, of which she conducted more than fifty. She studied historical monuments and trained future historians and archaeologists. From 1991, she headed the Vasyl Stefanyk Lviv National Scientific Library of Ukraine. Notably, her daughter, Tetiana Krushelnytska, read the Act of Declaration of Independence of Ukraine at a public gathering in Lviv on August 25, 1991.
Forced emigration, bombings, air raid sirens, shelters—experiences tragically familiar to us today—were described by Larysa Krushelnytska in her memoirs, particularly in the book “Little Animals in My Life.” She rescued many animals, and they, in turn, rescued her. Among them were not only dogs and cats but also a monkey, a crow, grass snakes, and even a spider. The book also includes stories about a piglet, a goat, a horse, a bear, and even a mammoth. All these stories, from both childhood and adulthood, are filled with faith and light that dispels the darkness of fear. “Perhaps love and respect for every living creature on this earth, respect for races and nations, for their origins, culture, beliefs, traditions, and love for all four-legged, furry, flying, and crawling beings, for every flower that must be protected, will change people and finally sow kindness in the world. Once and for all,” writes Krushelnytska.
She masterfully portrayed her loved ones—those bright minds who were among the first to fall onto blacklists—in her memoir “They Cut Down the Forest… Memoirs of a Galician Woman.”
Larysa Krushelnytska died on November 12, 2017. She was buried at Lychakiv Cemetery.
Author: Iryna Voloshchak
Відео
«З пошаною. Ваша Лариса Крушельницька»
«Відомі львів’яни». Лариса Крушельницька
