Петро Григоренко

початок ХХ століття Одеська кіностудія 3 червня 1907 року Третьочервневий переворот 16 жовтня 1907 р. – 21 лютого 1987 р. Петро Григоренко 2 квітня 1909 року – 3 квітня 1909 року Феофіл Яновський 5 червня 1909 року – 6 червня 1909 року Михайло Коцюбинський

Про особистість Пов’язані матеріали Галерея Відео Література

Пов’язані особистості

Діяльність: Правозахисна діяльність
Дата народження: 16 жовтня 1907 р.
Дата смерті: 21 лютого 1987 р.
Навігатор: Повоєнний СРСР

Український радянський правозахисник, дисидент та генерал-майор. Член-засновник Московської та Української Гельсінської спілки. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 році за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові та позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах. З 1977 року проживав у США. Помер у Нью-Йорку, похований на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруці в штаті Нью-Джерсі.

…Я не був особисто знайомий із Петром Григоренко, коли писав свою експертизу; про його справу знав із Самвидаву. У 1969-му році приїхав із Москви Андрій, син Григоренка, і привіз матеріали його справи, що були переписані адвокаткою Софією Василівною Калістратовою. Вона не могла захистити генерала від тієї системи, але фіксувала всі допити та медичні документи. Завдяки переданим нею аркушам із справи Петра Григоренка і відбулася моя експертиза. Це було у Житомирі, де я тоді працював та винаймав кімнату. І писав, писав, писав…

Петро Григорович Григоренко був одним із найвідоміших радянських дисидентів. Генерал, начальник кафедри військової кібернетики в Академії ім. Фрунзе в Москві, він насмілився публічно критикувати комуністичну партію. Як результат він був позбавлений військового звання та підданий психіатричним репресіям (двічі). Послідовний правозахисник, він продовжував свою діяльність, зосередивши більшу частину своєї активності на кримськотатарській ситуації. Оскільки судити бойового генерала, що пройшов війну, радянська влада не ризикнула, його вирішили визнати психічно хворим. Повне психічне здоров’я не викликало сумнівів у московських психіатрів, які, за наказом КДБ, винайшли у Григоренко виражений психічний розлад.

Коли дружина генерала приїхала до нього на побачення до психіатричної лікарні, вона спитала у його лікаря: «На що все ж таки хворіє мій чоловік?». Лікар відповів: «Нічого серйозного в нього немає». У відповідь Зінаїда Григоренко сказала: «Навіщо ж ви тримаєте його в лікарні і не лікуєте його?». І отримала пряму відповідь: «Вашому чоловікові не потрібні медикаменти. Йому показана «стінотерапія». Це єдиний метод лікування, що йому необхідний!». Емігрувавши з СРСР до США, Петро Григоренко наполіг, щоб провідні американські психіатри провели йому судово-психіатричну експертизу. Вона була проведена у Вашингтоні в Американській Психіатричній Асоціації. Григоренко був визнаний психічно здоровим і таким, який ніколи не страждав на психічні захворювання.

Мешкаючи в США, Петро Григорович Григоренко продовжував займатися правозахисною діяльністю, виступав на захист радянських дисидентів. Помер генерал Григоренко у 1987 році. Ми із ним так ніколи і не побачилися.

Petro Hryhorenko

Activity: Human rights advocacy
Date of birth: October 16, 1907
Date of death: February 21, 1987
Context: Postwar USSR
A Ukrainian Soviet human rights defender, dissident, and major general. A founding member of the Moscow and Ukrainian Helsinki Groups. He spoke out in defense of the Crimean Tatars and other deported peoples. In 1964, for his lawful human rights activities, he was demoted to the rank of private and stripped of all state awards. He was imprisoned in Soviet prisons and labor camps. From 1977, he lived in the United States. He died in New York and was buried at the Ukrainian cemetery in South Bound Brook, New Jersey.
…I was not personally acquainted with Petro Hryhorenko when I wrote my expert report; I knew about his case from samizdat. In 1969, Andriy, Hryhorenko’s son, came from Moscow and brought materials from his case, which had been transcribed by the lawyer Sofia Vasylivna Kalistratova. She could not protect the general from that system, but she documented all interrogations and medical records. Thanks to the pages from Petro Hryhorenko’s case that she passed on, my expert assessment became possible. This took place in Zhytomyr, where I was then working and renting a room. And I wrote, wrote, wrote…
Petro Hryhorovych Hryhorenko was one of the most well-known Soviet dissidents. A general and head of the Department of Military Cybernetics at the Frunze Academy in Moscow, he dared to publicly criticize the Communist Party. As a result, he was stripped of his military rank and subjected to psychiatric repression (twice). A consistent human rights advocate, he continued his activities, focusing much of his effort on the situation of the Crimean Tatars. Since the Soviet authorities did not dare to put a combat general who had gone through the war on trial, they decided to declare him mentally ill. His complete mental health raised no doubts among Moscow psychiatrists, who, on orders from the KGB, fabricated a diagnosis of a severe mental disorder for Hryhorenko.
When the general’s wife came to visit him at the psychiatric hospital, she asked his doctor: “What exactly is my husband suffering from?” The doctor replied: “There is nothing serious wrong with him.” In response, Zinaida Hryhorenko said: “Then why are you keeping him in the hospital and not treating him?” She received a direct answer: “Your husband does not need medication. What he needs is ‘wall therapy.’ That is the only treatment he requires!”
After emigrating from the USSR to the United States, Petro Hryhorenko insisted that leading American psychiatrists conduct a forensic psychiatric examination. It was carried out in Washington at the American Psychiatric Association. Hryhorenko was declared mentally healthy and as someone who had never suffered from mental illness.
While living in the United States, Petro Hryhorovych Hryhorenko continued his human rights work, speaking out in defense of Soviet dissidents. General Hryhorenko died in 1987. We never did meet.