Колишня радянська, тепер — українська кіностудія. Заснована на початку ХХ століття, розташована в Одесі. Одна з перших кінофабрик світу.
Історія кінематографу розпочалася ще за царських часів — у 1907 році, коли кінооператор Мирон Гроссман відкрив перше у місті кіноательє і почав знімати місцеву хроніку. 1913 року він заснував товариство «Мирограф», яке виробляло власні кінострічки на популярну тематику, а 1916 року його компаньйоном став Мордко Товбин — один з засновників польського кіно, що евакуювався з Варшави через Першу світову війну. Влітку 1918 року, рятуючись від більшовиків, до Одеси перебрався кінопідприємець Дмитро Харитонов зі своєю трупою на чолі з зіркою німого кіно Вірою Холодною — він також побудував у Одесі свій знімальний павільйон.
У травні 1919 року Одесу захопили червоноармійці. Новий уряд націоналізував усі приватні кінопідприємства, перетворивши їх на «Кіносекцію політвідділу 41-ї дивізії Червоної армії». Після остаточного встановлення у місті радянської влади Одеса почала відігравати ключову роль у житті молодого українського кіновиробництва: 1921 року на місці розграбованих і зруйнованих ательє Гроссмана і Харитонова, що виїхали за кордон, розпочалося будівництво великої Першої кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління.
Дебютним ігровим фільмом, створеним на фабриці, стала стрічка «Шведський сірник» (1922) — німа короткометражка з українськими інтертитрами, знята за оповіданням Антона Чехова (на сьогоднішній день втрачена). У 1923—1929 роках Одеська кіностудія була фактичним лідером українського кіновиробництва, однією з найкращих кінофабрик радянської країни. Її першими режисерами були Петро Чардинін і Микола Салтиков; у 1924 року до команди приєднався Лесь Курбас — він став режисером низки ігрових фільмів, відзнятих на фабриці; тут також робив свої перші творчі кроки Олександр Довженко.
На 1930 рік було заплановано вихід першого звукового фільму кіностудії — ним мала стати стрічка Григорія Рошаля «Людина з містечка». Втім, цей фільм залишився німим; натомість, лаври першої звукової стрічки одержав фільм Івана Кавалерідзе «Коліївщина» (1933), знятий за мотивами шевченківських «Гайдамаків». Створення цього фільму, що нині входить до списку ста найкращих українських фільмів усіх часів, супроводжувалося постійними суперечками і цензурними правками з боку радянського керівництва; втім, навіть за цих умов Кавалерідзе вдалося зберегти український патріотичний дух. Згодом в Одесі були зняті й інші фільми, присвячені минулому України, такі як «Назар Стодоля» (1936) і «Кармелюк» (1938).
У роки Другої світової війни колектив кіностудії був евакуйований і тимчасово увійшов до складу Ташкентської кіностудії. З 1953 робота Одеської кіностудії відновилася під керівництвом Олександра Горського, батька художниці-дисидентки Алли Горської, який запросив на роботу цілу плеяду молодих спеціалістів: режисерів, художників та операторів, що фактично дали їй нове життя. Загалом у радянські часи на Одеській кіностудії було створено понад 350 фільмів.
Сьогодні Одеська кіностудія входить до списку виробників національних фільмів в Україні. На її території розташовано Музей кіно Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України, а також меморіальну дошку, присвячену репресованим радянським режимом митцям, які працювали на кіностудії.
