Переяславська рада 1654 року

Переяславська рада — козацька рада, яку скликав гетьманський уряд Богдана Хмельницького 8 січня 1654 року, щоби проголосити акт переходу Війська Запорозького (української козацької держави) під зверхність московського царя Олексія Михайловича. Вона була епізодом у процесі оформлення військово-політичного союзу Гетьманщини з Московською державою, що згодом в радянській науці й офіційній ідеології був окреслений як «возз’єднання українського народу з братнім російським народом». 

Зміна планів

Скликанню Переяславської ради передували переговори гетьмана Богдана Хмельницького, генерального писаря Івана Виговського та переяславського полковника Павла Тетері з главою московської делегації боярином Василем Бутурліним, що відбулися 7 січня 1654 року. Узгоджена під час них процедура проголошення переходу Війська Запорозького під «високу руку царя» не передбачала скликання Генеральної військової ради: українська сторона мала обговорити доцільність прийняття царської протекції на старшинській раді. Після цього Бутурлін мав оприлюднити адресовану гетьману та всьому Війську Запорозькому грамоту Олексія Михайловича, а старшина — обговорити її зміст і присягнути на вірність цареві в соборній церкві Переяслава. 

Скликати козацьку раду з розширеним складом учасників  постановили вже під час старшинської ради, що розпочалася вранці 8 січня. Загальну раду призначили на другу по полудні того ж таки дня. Щоправда, Військо Запорозьке після завершення виснажливої Жванецької кампанії 1653 року було розпущене по домівках, тож долучитися до зібрання реально могли лише ті старшини й козаки, які або супроводжували Хмельницького в його поїздці до Переяслава, або мешкали в Переяславі чи околицях. Тож достеменно відомо, що в роботі Переяславської ради взяли участь полковники Переяславського, Чигиринського, Черкаського, Канівського, Корсунського, Білоцерківського, Київського, Чернігівського, Ніжинського, Прилуцького, Миргородського та Полтавського полків, а відсутніми були брацлавський, уманський, кропивнянський, кальницький і паволоцький полковники. 

Загалом на раді було близько двохсот старшин полкового і сотенного рівня, а рядових козаків — обмаль. Скажімо, до списків козаків, які 8 січня склали присягу цареві, було занесено лише одного безурядового козака з Чигиринського полку, трьох –– із Канівського, чотирьох –– із Корсунського і жодного — з Уманського, Паволоцького і Кальницького полків. Тому вважати Переяславську раду Генеральною військовою радою можна хіба з певними застереженнями.

Перебіг

З опису Переяславської ради, який за наказом Бутурліна склали російські приказні дяки, відомо, що на її початку до присутніх звернувся з промовою гетьман Хмельницький, нагадавши всім про трагічні перипетії боротьби з Польщею, а також змалювавши можливі — відверто невтішні — перспективи політичного розвитку України під протекцією турецького султана, кримського хана чи польського короля. Натомість він у доволі привабливих барвах змалював переваги зверхності одновірного московського монарха, принагідно повідомивши присутнім, що до Переяслава саме прибула його повноважна  делегація. Адже, попри широко представлені в літописах і відображені у мистецьких творах (наприклад, картині Михайла Хмелька «Навіки з Москвою») сюжети про перебування на раді царського посольства, представництво Бутурліна обмежувалося лише таємними вивідувачами, посланими збирати інформацію. Заклики Хмельницького прийняти зверхність царя не викликали заперечень в учасників ради — навпаки, вони доволі одноголосно висловили підтримку. Після ради гетьман і старшина відвідали главу московської делегації, котрий ознайомив їх зі змістом царської грамоти й виголосив власну промову. 

А ось процедура приведення керівництва Війська Запорозького до присяги Олексію Михайловичу в соборній церкві Переяслава засвідчила принципові відмінності в політичній культурі сторін і виявила концептуальні розбіжності в баченні характеру вже проголошеного союзу. Зокрема, козацька старшина розраховувала на те, що складена присяга на вірність цареві отримає логічне продовження в складеній від імені Олексія Михайловича присязі московських послів щодо непорушності прав і привілеїв Війська Запорозького (як це практикували у відносинах короля Речі Посполитої та шляхти). Бутурлін, покликаючись на брак відповідних повноважень і нетиповість таких дій для політичної практики Московської держави, відмовився виконувати вимогу української сторони — і тоді Хмельницькому довелося, залишивши царську делегацію в храмі, уже втретє впродовж 8 січня скликати козацьку раду, цього разу за участі лише вищої козацької старшини. 

Негативна реакція старшини на факт однобічної присяги, виявлена в ході дебатів з цього приводу, змусила гетьмана через полковників Григорія Лесницького і Павла Тетерю ще раз спробувати схилити царського посла до задоволення вимоги української сторони. Однак і цього разу Бутурлін, покликаючись на самодержавний характер влади московського монарха, відмовився це зробити. Утім, він запевнив  старшину в непорушності царського слова, зокрема гарантій дотримання прав і вольностей Війська Запорозького. Гостра потреба залучити Московську державу до антипольської коаліції спонукала українське керівництво погодитися на такий варіант. Присяга вірності, яку принесли гетьман і вища козацька старшина, а також передача від московської делегації Хмельницькому царського прапора, булави, ферязі й боярської шапки знаменували завершення процедури переходу України під зверхність царя.

Наслідки

Упродовж наступних двох днів відбувалися переговори гетьманського уряду з представниками царя щодо характеру відносин Гетьманщини з владними інститутами Московської держави. Остаточно політико-правовий статус Гетьманщини було визначено в березні 1654 року під час московського раунду переговорів і закріплено в так званих Березневих статтях.

Наголошуючи в описі подій, у результаті яких Україна перейшла під зверхність царя, на Переяславській раді 8 січня 1654 року, історики й ідеологи намагалися надати актові міждержавної військово-політичної співпраці характеру всенародного волевиявлення до «возз’єднання» двох народів та, відповідно, притлумити значення інших важливих аспектів цього процесу (насамперед договірного характеру акту визнання козацтвом влади царя), зокрема непорозумінь і конфліктних ситуацій, які виникали під час принесення присяги. Із другого боку, повне ігнорування Переяславської ради чи зосередження суто на її нелегітимності — це прояви намагання штучно применшити роль переяславських подій 1654 року в історії України та всієї Центрально-Східної Європи.

Автор: Віктор Горобець