Дубнівський замок

Історія Дубнівського замку

Завдяки Гоголевій повісті «Тарас Бульба» про замок у цьому волинському місті знають навіть ті, кого архітектура не цікавить. Дерев’яно-земляне укріплення на місці давньоруського городища з’явилося в Дубні ще за князя Федора Острозького, у XIV столітті. Більшість будинків у замку була дерев’яною, тож тут часто спалахували пожежі. А навесні річка Іква розливалася, затоплюючи невисокі вали, тож наприкінці XV століття князі Острозькі вирішили звести поруч зі старим замчищем нову фортецю, уже з каменю, а місто оточили системою укріплень. У XVII столітті замок перебудовує за новомодною бастіонною системою останній з Острозьких, Януш. На згадку про ті часи маємо глибокий рів, який колись наповнювала вода з Ікви, і два рогаті бастіони-горнверки. Від старого замку залишився тільки ренесансний портал зі світлого каменю — саме крізь нього всі туристи і заходять до замку.

Стіни й вежі — ще не весь замок. Фортеця мусить мати підземелля — у дубенських зберігалися коштовності й архіви князів Острозьких, Замойських, Конецпольських та Любомирських. Усі ці князівські роди в різний час володіли містом.

Архітектурні особливості та перетворення замку

XVIII століття принесло в Дубно ярмарки-«контракти». З форпосту поселення перетворилося на значний торговельний центр, якому не потрібен був замок, але не зашкодив би палац. Перебудувати фортецю на магнатську резиденцію Любомирських взявся Генрик Іттар, архітектор з Мальти, який користувався шаленою популярністю серед польської шляхти того часу. Для зведення палацу Іттар використав фундаменти та підвальну частину старого замкового флігеля в північно-східній частині двору, надбудувавши один поверх.

За кілька років перебудовою палацу зайнявся інший популярний архітектор — Доменіко Мерліні. Найгарнішим приміщенням була кругла колонна зала з куполом: тут проводили бали, а в ХІХ столітті зал переробили на домашню церкву. У Першу світову палац постраждав від військових дій, подальша відбудова позбавила його і купола, і колонади. Лише маленька ніша в стіні приміщення на першому поверсі зараз нагадує про колишню розкіш. Але на стінах збереглися герби князів Любомирських та Острозьких, а у великому північному приміщенні — витончений барельєфний фриз, на якому безтурботні дівчата з гірляндами виноградної лози кружляють у танку.

Замок бачив військо Максима Кривоноса, і Карла XII та Петра І — монархів, що ворогували, і штабних офіцерів Будьонного. Та взяти його штурмом не вдалося ні разу.

З вікон палацу відкривався вид на порослу лататтям Ікву. Правий бік замку охороняв північний бастіон. У маленькій вежі, крихітному ластівчиному гнізді, що виростає з бастіону, поміститися міг лише один воїн. Більше й не треба: вартового достатньо, щоб повідомити про наближення ворога. Вежа навіть має ім’я — «Беатка». Саме з нею і пов’язана найвідоміша легенда твердині.

Використання замку і сучасний стан

На початку березня 1577 року в замку готувалися до свята: красуня Беата, племінниця магната Острозького, зібралася заміж за князя Соломирецького. До Дубна приїхали гості, челядь метушилася біля святкових столів, а Беата в замковій каплиці готувалася до вінчання. Громом серед ясного неба прозвучав крик вартового: до міста підійшли татари. Паніка охопила гостей, князь Острозький почав готувати замок до облоги, воїни тягнули на вали гармати. Шум почула Беата. Вона поцікавилася у служниць, що трапилося. Зацікавлена, вирішила подивитися на таємничих східняків — і вийшла на бастіон.

До табору було недалеко. Ханський намет, увінчаний блискучим півмісяцем, справив на дівчину велике враження, як і молитва-намаз ворожого війська перед наступом. Княжна пішла до невеликої вежі (так, тієї самої), наказала слугам націлити гармату на півмісяць на шатрі, сама запалила ґнота. Постріл був влучним — а потім на полі бою запанувала тиша. Татари побачили в цьому знак небес і зняли облогу. А Беата спокійно скомандувала: «Тепер можна й вінчатися».

Що таке бастіонна система, або Чому плани деяких замків схожі на бабусині серветки?

Часом здається, що саме для цього й винайшли квадрокоптери — щоб поглянути на бастіонні системи з неба, звідки вони мають найцікавіший вигляд. Якщо ваша бабуся в’язала гачком або спицями, ви могли бачити в її журналах з рукоділля схеми серветок і фігурних скатертин. Дуже схоже — і шкода, що із землі всієї цієї симетричною потужності не роздивитися.

Бастіонні замки, схожі з небес на зірки або квіти, почали масово будувати по всій Європі (і навіть трішки в Азії) у XVI столітті. Одним з піонерів був видатний митець Мікеланджело у Флоренції. Пізніше чимало для розвитку системи зробив архітектор Вінченцо Скамоцці — ідеолог «ідеальних міст», автор трактату «Про ідею універсальної архітектури». Скамоцці навіть створив перший проєкт бастіонного замку в Збаражі на Тернопільщині, але магнатам Збаразьким проєкт не підійшов. Надто вже багато було там від палацу — і мало від фортифікацій. Звідки мешканцю спокійної італійської Віченци було знати, як заважали жити подільським шляхтичам регулярні татарські набіги? У результаті в Збаражі збудували твердиню за проєктом нідерландця Генріка ван Пеене (1625–1631).

В Україні чимало бастіонних замків: у Бродах, Підгірцях, Золочеві (Львівщина), Вишнівці, Збаражі, Золотому Потоці (Тернопільщина), Чернелиці (Івано-Франківська область), Олиці (Волинь), Дубні (Рівненська область), Ужгороді (Закарпаття).

Авторка: Ірина Пустиннікова