Кам’янець-Подільська фортеця

Історія Кам’янець-Подільської фортеці

Коли Кам’янецька фортеця виникає за поворотом Старобульварного узвозу, весь яскравий асортимент торговців, що розташувалися поруч із сувенірами, блякне порівняно з цим дивом. 11 веж на фундаменті скель — шедевр фортифікації. Розумієш турецького султана Османа ІІ, який 1621 року стояв під містом з багатотисячною армією — і зачудовано запитував підданих: «Хто збудував таку твердиню?» «Сам Бог!», — була йому відповідь. Тоді османський повелитель повернув своє військо від Кам’янця, вигукнувши: «Якщо Бог збудував цю фортецю, нехай сам її і бере!»

За всю історію замку вороги захоплювали його двічі. У 1393 році литовський князь Вітовт узяв твердиню через чвари всередині гарнізону, а в 1672-му турки оволоділи Кам’янцем завдяки кількісній перевазі: ​​їхня армія була в понад 60 разів більшою за сили захисників подільської столиці. Богдан Хмельницький брати одну з кращих фортець Європи не наважився — і пішов звідси, пробурмотівши, що курники не бере. Здається, ніхто й ніколи не ображав Кам’янецький замок сильніше.

Часом фортецю на дальніх східних кордонах європейської ойкумени називали ще Antimurale Christianitas — «форпостом християнства». Та задумувалася вона не для таких масштабних цілей, а для оборони вузького перешийку, за яким лежало місто-острів.

За версією архітекторки Євгенії Пламеницької, первісні укріплення тут існують з часів переможних війн римського імператора Траяна проти даків. Десь через сто років після того на Поділлі на століття оселилися готи, у IV столітті їх витіснили гуни, а потім уже з’явилися слов’яни. Усім їм не зашкодило б мати міцну фортецю, але аж до часів Галицько-Волинського князівства тут існував дитинець із земляним валом і дерев’яним частоколом. Мурованими стіни стали після пожежі на межі ХІІ–ХІІІ століть. Далі була татаро-монгольська навала, що заморозила розвиток міста на сто років.

Після поразки татар від литовського князя Ольгерда в битві при Синіх Водах 1362 року місто-острів і його поруйновані укріплення дісталися небожам князя-переможця — Коріатовичам. Ольгердові племінники правили Кам’янцем до 1430-х років, зокрема й відроджуючи фортецю. Кошти на зміцнення укріплень давали як місцеві шляхтичі, так і римські папи.

Турки правили містом лише 27 років, та у свідомості багатьох подоляків — і фортеця  турецька, і міст до неї веде Турецький, і легендарна карета, під тим мостом зарита, теж лишилася від турків.

Архітектурні особливості та перетворення замку

З 1434 до 1793 року Кам’янець став частиною Речі Посполитої, за якої замок неодноразово перебудовували й реконструювали. Російська влада продовжувала ту саму тактику, але недовго: кордон з Туреччиною посунувся далеко на південь, тож потреба в Старій фортеці відпала — і її перетворили на в’язницю.

У жовтні 1918 року кам’янецька «Просвіта» звернулася до Відділу охорони пам’яток з проханням заборонити розміщення в’язнів у Старій фортеці. У часи, коли місто було столицею Української Народної Республіки, замок віддали кінним підрозділам армії. Унаслідок наполегливих звернень інтелігенції міста у вже зовсім радянському 1928 році фортеця разом з іншими пам’ятками отримала статус історико-культурного заповідника.

Зараз замок за формою нагадує неправильний чотирикутник площею у півтора гектара та налічує 11 веж, кожна з яких має назву. Більшість з них набули свого теперішнього вигляду під час реконструкції 1541–1545 років.

Усередині Нової Східної вежі — колодязь і велике дерев’яне колесо діаметром чотири з половиною метри. Кілька людей бігли в ньому, піднімаючи воду на поверхню з сорокаметрової глибини.

Поруч із Новою Східною колись стояла Чорна вежа. Її підірвав шотландець Кетлінг під час капітуляції міста перед турками в 1672 році. Унаслідок цього вибуху загинуло півтисячі людей, про що писав нобелівський лауреат Генрик Сенкевич у «Пані Володийовському».

Найвища з веж замку — Папська, зведена на кошти Папи Римського Юлія ІІ, мецената й замовника творів у Рафаеля й Мікеланджело. У нижнього ярусу башти є невеликий балкон, звідки видно південний бастіон фортеці. На другому ярусі — гончарна майстерня, де можна не лише придбати таріль чи горнятко, а й виготовити їх самому. За легендою, звідси Устим Кармалюк тікав зі своєї камери по мотузці, зв’язаної з дівочих хусток, які дарували закохані в нього красуні. Інша легенда оповідає про стрілу з мотузкою, яку пустили у вікно камери в’язня з мінарету костелу. Романтично, але неправда: з Кам’янецької фортеці, яка з 1812 року перетворилася на тюрму, тікали досить часто, як правило, за допомогою підземного ходу. Він вів із двору фортеці на Замковий міст: ним користувалися офіцери місцевого гарнізону, які засиділися на роботі до часу, коли фортечна брама вже була закрита.

Найдавніша вежа — Денна (Донна), найвіддаленіша від входу до фортеці. У неї немає даху, хоч колись вона була накрита конусоподібним верхом. Поруч із нею — найбільша з башт, Нова, або Велика. Сусідня башта — Ласька, або Біла, — побудована в XV столітті й реконструйована на початку XVI століття. На її стіні зберігся герб Кораб і напис латиною: «Вірний друг більш рідкісний, ніж птаха-фенікс». Колись тут розташовувалася замкова кухня, звідки в зовнішній двір вів канал для харчових відходів.

Три високі й стрункі вежі замку — Лянцкоронська, Тенчинська й Рожанка — схожі високими конусоподібними дахами з цегляними зубцями, що з’явилися під час реконструкцій у 1990-2000-х роках. Це своєрідна гра у середньовіччя, бо настільки фантастичних дахів у кам’янецького замку ніколи не було.

Між Рожанкою і Лянцкоронською баштою розташована крихітна Комендантська башта, яку використовували як пункт спостереження для начальника гарнізону.

Водяна вежа розташована внизу, біля річки Смотрич. Підземний перехід з’єднував вежу з Рожанкою і був він дійсно таємним: лише комендант замку дозволяв солдатам кам’янецького гарнізону набирати воду для своїх потреб.

У фортеці є ще Північний і Південний бастіони (двори) — на них розташовуються табори реконструкторів під час військово-історичних фестивалів.

Замковий міст, який багато кам’янчан називають Турецьким, — епіцентр легендотворчості. Гіпотеза про його давньоримське походження не підтверджена, а от про те, що саме тут турецький султан заховав золоту колісницю, коли покидав Кам’янець у 1699 році, розказують усі екскурсоводи. У старій вежі-лабораторії XVII століття зліва від мосту — кав’ярня, у якій колись виготовляли порох.

Використання замку і сучасний стан

У середині XVI століття винайдено чорний зернистий порох, вибух від якого був значно потужнішим. Гармати ставали меншими за розмірами, а ядро тепер могло долетіти в ціль з відстані у понад три кілометри! Артилерія потіснила піхоту й кавалерію. Замки стали атавізмом — потрібні були нові стратегії оборони. Європейські архітектори спочатку пробували потовщити стіни замків. Замість башт облаштовували низькі п’ятикутні земляні платформи — бастіони. Кам’янцю теж був потрібен такий, і в 1617–1621 роках зробили фрагмент, який називається «горнверк». Горн — від «ріг», і з неба видно, що кам’янецькі бастіони рогаті. Зараз звідси злітають у вишину повітряні кулі — під час проведення українських чемпіонатів з повітроплавання і змагань на кубок Поділля.

Наповнений баштами ХVI століття каньйон річки Смотрич навколо Старого міста-острова — ще одна річ, що вразить у Кам’янці-Подільському. У ворогів не було шансів захопити місто-фортецю. У вас нема шансів не полюбити місто-музей.

Авторка: Ірина Пустиннікова