Барокові ікони Покрови

Одним із найяскравіших та дуже своєрідних явищ українського іконопису доби бароко стали ікони Покрови Богородиці.

Дослідники припускають, що свято Покрови постало із сюжету «Житія Андрія Юродивого» про чудесну появу Божої Матері у Влахернській церкві Константинополя — столиці Східної Римської (Візантійської) імперії. Богородицю під час об’явлення супроводжували святі, серед яких були Іван Хреститель і Іван Богослов. Саме святий Андрій, слов’янин за походженням, та його учень Епіфаній завважили появу цієї групи над головами вірян. Це сталося це 910 року, за імператора Лева VI Мудрого та патріарха Макарія, коли візантійська імперія воювала з сарацинами-мусульманами (у низці джерел — із племенами русів), тож Константинополю загрожувала небезпека.

У Візантії не було ані свята, ані ікон Покрови. Помітний вплив на формування цього образу справив католицький іконографічний тип Матері Милосердя, що розвинувся в ренесансній Європі.

У запорозьких козаків існував особливий культ Богородиці-Покрови як заступниці й захисниці від ворога. Головний січовий храм переважно присвячували Покрові. Її зображали на хоругвах, під якими козаки виступали в походи. Саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня за старим стилем, на козацькій раді січовики обирали собі кошового отамана.

Під покровом-омофором Богородиці іконописці розміщували українських ієрархів, гетьманів, старшину та значних козаків. Зображення світських осіб — донаторів (меценатів церкви) і ктиторів (світських покровителів конкретного храму чи монастиря) — цілком традиційні для українського релігійного живопису: згадаймо бодай фреску князя з родиною на стінах Софійського собору й портрет митрополита Петра Могили, який підносить Ісусу Христу модель церкви Спаса на Берестові, реконструйованої його зусиллями та коштом. Однак саме ікони Покрови почали зображувати одразу низку портретів сучасників, що гуртувались у групову композицію у нижній частині ікони. У Гетьманщині XVIІ–XVIІІ століть жертводавці православної церкви походили передусім із козацької старшини. Саме вони замовляли іконописцям ікони та, відповідно до звичаїв, воліли мати там свої зображення.

Поступово склалися два усталені типи іконографії покрови. Перший передбачав дворівневу композицію: Богородицю зображали у горішньому ярусі — на хмарі й з омофором в руках, тоді як свідкам її появи відводили місце на нижньому рівні. У другому, ближчому до західноєвропейського типу Матері Милосердя, Богородиця простягала плащ над вірними, вкриваючи їх від небезпек.

В Україні найдавнішою іконою Покрови є образ з Галичини, який датують XIII століттям, із колекції Національного художнього музею у Києві. Серед найвідоміших — ікона «Покров Богородиці» із зображенням Богдана Хмельницького і архієпископа Лазаря Барановича, датована першою половиною XVIII століття. Із Сулимівки на Київщині походить «Покров Богородиці» із зображенням наказного гетьмана запорозьких козаків Івана Сулими та його правнука Семена Сулими, козацької старшини, царя та цариці. Ікона датована між 1739–1741 роками — коли Семен Сулима отримав уряд переяславського полковника. Цікавий також «Покров Богородиці» із села Мала Бугаївка із зображенням у натовпі козацької старшини та їхніх дружин у вбранні часів Гетьманщини — в кунтушах і корабликах XVIII століття.

Авторка: Ольга Петренко-Цеунова