Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський — це одне з найпівнічніших міст України, розкинуте на правому березі річки Десни. Перша письмова згадка про нього міститься в єдиній відомій на сьогодні світській пам’ятці давньоруської літератури — «Повчанні» київського князя Володимира Мономаха (1110-ті роки): це опис поразки половецького загону на околицях міста в 1078–1079 роках. У середньовічних джерелах місто також відоме під назвою Новий Город або Новгородок.

Русь

На Замковій горі досліджено городище роменської культури — один із племінних центрів літописних сіверян. Припускають, що його захопило і зруйнувало військо київського князя. Наприкінці Х століття на цьому місці спорудили фортецю — імовірно, один із «городів», заснованих за наказом великого князя київського Володимира Святославича.

Протягом ХІ століття Новогрод-Сіверський належав до найважливіших форпостів Чернігово-Сіверської землі. Столицею удільного князівства місто стало в першій половині ХІІ століття. Археологічні дослідження виявили великий льох для зберігання напоїв у західній частині дитинця. Саме там містився княжий двір. Залишки тогочасних мурованих споруд (Спаського собору та світської будівлі на території Спасо-Преображенського монастиря) свідчать про високий рівень міського розвитку.

Першим літописним володарем Новгород-Сіверського князівства був князь Святослав Ольгович. Серед його володінь Новгород уперше згаданий під 1141 роком. Після переходу на князювання до Чернігова він передав владу в місті своєму племінникові — Святославу Всеволодичу. Цей князь, захопивши у 1164 році Чернігів, своєю чергою передав Новгород Олегові, сину князя Святослава Ольговича. Після смерті Олега у 1180 році князювати став його брат Ігор Святославич — той самий, чий похід на половців описаний у «Слові о полку Ігоревім». Міграція князів із Новгорода-Сіверського до Чернігова й назад дає підстави вважати місто другим за значенням престолом Чернігово-Сіверської землі.

Пізнє середньовіччя

Вважають, що місто було спалене загонами Менгу, які просувалися Подесенням від Чернігова до Глухова, під час монгольської навали у 1239 році. Однак у письмових джерелах немає прямих вказівок на те, що Новгород-Сіверський постраждав від пожежі — хіба що було втрачено заміську князівську резиденцію на території сучасного Свято-Преображенського монастиря.

Загалом наукові знання про життя міста в ХІІІ–ХІV століттях базуються на археологічних даних: достеменних письмових джерел у нас немає. Розкопки, проведені наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років у центральній частині міського посаду, виявили кераміку ХІІІ–ХІV століть і житлові й господарські споруди післямонгольського періоду. Уже за незалежності вдалося знайти елементи оборонної вежі ХІV століття. Дослідники припускають, що на цей час припадає і виникнення монастирського комплексу на місці колишньої князівської резиденції.

Протягом розкопок 2010–2011 років в урочищах Заручав’я та Сухомлинівка (північно-західна частина міста) було зафіксовано культурні шари ХІІІ–ХІV століть, хоча раніше вважали, що юлди покинули ці території ще у ХІІ столітті. Ці нові археологічні дані дають можливість зробити припущення, що післямонгольська історія Новгорода-Сіверського не обмежувалася забудовою Замкової гори та прилеглих територій. Імовірно, містяни заселяли й нові ділянки на околицях посаду (урочище Сухомлинівка), зберігаючи давню тенденцію до розширення міської території на захід. Знайдені артефакти свідчать про адміністративні та господарські зв’язки міста й околиць.

У середині ХІV століття Новгород-Сіверський увійшов до складу Великого князівства Литовського. Місто ще якийсь час залишалося центром удільного князівства, доки 1393 року новгород-сіверський князь Дмитро-Корибут Ольгердович не був позбавлений влади через конфлікт із великим князем Литовським Вітовтом. Вітовт узяв місто штурмом і передав у володіння Федору Любартовичу. У 1420-х роках Новгород-Сіверське князівство перейшло до чернігівського князя Свидригайла Ольгердовича й фактично припинило існувати, а за два десятиліття Новгород-Сіверський остаточно перейшов під контроль великого князя Литовського.

Козацька доба

Під час литовсько-московської війни 1500–1503 років Новгород-Сіверський захопили московські війська. За умовами перемир’я він відійшов Московському князівству. До 1523 року містом володів князь Василь Шем’ячич. Після його ув’язнення в Москві Новгородом правили воєводи-намісники.

У листопаді й грудні 1604 року місто успішно захистилося від військ Лжедмитрія І. У березні 1610 року воно визнало владу королевича Владислава ІV Вази, а 1618 року, за умовами Деулінського перемир’я, перейшло під владу Речі Посполитої. Під час польсько-московської війни 1632–1634 року Новоград знову захопили московські війська, однак 14 червня 1634 року війна, що велася за Чернігово-Сіверські та Смоленські землі, завершилася Поляновським перемир’ям — і місто повернули Речі Посполитій. З наступного року воно стало центром повіту Чернігівського воєводства. Тут було засновано монастир домініканців (1635), місію єзуїтів (1636), відбувалися ярмарки.

Події національної революції 1648–1676 років знову сколихнули Новгород. У червні 1648 року місто перейшло під контроль Війська Запорозького. Воно стало центром сотні Ніжинського полку, а з 1663 року — Стародубського. Протягом російсько-польської війни 1654–1667 років місту довелося витримати облогу війська польського короля Яна ІІ Казимира. 1668 року козаки та міщани здобули місто під час антимосковського повстання, а 1708-го його спробували захопити шведи.

Магдебурзьке право Новгород-Сіверський отримав у 1752 році (за іншими даними — в 1620-му). Протягом ХVІІІ століття місто суттєво розширилося. Тут постало кілька великих храмів, із яких збереглися Успенський собор і дерев’яна церква святого Миколая. На жаль, решту храмової архітектури було знищено в радянські часи. У тому ж таки ХVІІІ столітті на обезлюднілій Замковій горі поставили селітровий завод.

Від середини ХVІІ століття Новгород-Сіверський поступово перетворювався на впливовий культурний центр. У Спасо-Преображенському монастирі, який деякий час належав єзуїтам, але тепер повернувся до православних, облаштував резиденцію письменник і релігійний діяч Лазар Баранович. Протягом 1674–1679 років діяла місцева друкарня — ми знаємо про 21 її видання: здебільшого це проповіді й полемічні твори самого Барановича, а також праці Йоаникія Ґалятовського та Димитрія Туптала. Після пожежі 1679 року друкарню перенесли до Чернігова. Протягом 1785–1797 років монастир був резиденцією єпископа Іларіона Кондратковського. Він переніс до міста із Переяслава колегіум, що переріс у духовну семінарію. Також було засноване чоловіче народне училище, що згодом стало гімназією.

Довге ХІХ століття

1796 року Новгород-Сіверський став повітовим містом Малоросійської губернії, а 1802 року — Чернігівської. 1804 року тут постала гімназія, де навчалися Михайло Максимович, Костянтин Ушинський, Пантелеймон Куліш. До речі, гімназію заснував дядько Михайла Максимовича, професор Харківського університету Ілля Тимківський.

Світові війни

На початку ХХ століття до міста було прокладено залізницю, побудовано електростанцію. У 1917 році новгородяни визнали владу Української Народної Республіки — однак уже в січні 1918 року місто захопили більшовики, а на початку квітня до міста увійшли німецькі війська. Новгород-Сіверський, як і багато населених пунктів України в ті буремні часи, переходив із рук у руки. Зрештою в грудні 1918 року перемогли більшовики. Протягом 1920-х місто було центрами різних округ, а 1932 року ввійшло до складу Чернігівської області. Воно з чималими втратами пережило німецьку окупацію протягом серпня 1941 — березня 1942 року; та й у мирні роки під радянською владою тут було знищено сім унікальних храмових споруд.

Сучасність

Уже після відновлення незалежності в Новгороді побудували новий залізничний вокзал і готель, а також реставрували Спасо-Преображенський монастир. Серед архітектурних пам’яток привертають увагу Тріумфальна брама, торгові ряди середини ХІХ століття (їх досі використовують за призначенням), будинок жіночої гімназії, Микільська церква 1764 року, Успенський собор (кінець ХVІІ — початок ХVІІІ століття). Також місто приваблює пам’ятниками персонажам «Слова о полку Ігоревім»: співцю Бояну на Замковій горі, князеві Ігорю Святославичу і княгині Ярославні.

Особливої уваги заслуговує історико-культурний музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім», відкритий у 1989 році. У музейному комплексі зберігається понад 10 тисяч археологічних експонатів, колекції ікон, монет та стародруків. Діяльність музею популяризував дослідник «Слова о полку Ігоревім» Святослав Воїнов.

Авторка: Оксана Сморжевська