Укладання «Повісті временних літ», першої руської хроніки

Першу руську хроніку уклали між березнем і серпнем 1116 року у Видубицькому Свято-Михайлівському монастирі під Києвом. Нині ми знаємо її як «Повість временних літ».[1]

Цю умовну назву хроніка отримала за початковими словами Лаврентіївського (1377 року) та Іпатіївського (початок XV століття) списків, у яких (але не тільки в них) дійшла до нашого часу: «Се повість временних літ, звідки почалася Руська земля». Оригінал у вигляді окремого списку не зберігся. 

Автором «Повісті временних літ» нині вважають ігумена Видубицького монастиря Сильвестра (помер 1123 року). Він мав на меті сконструювати оповідь про виникнення Русі та вписати свою країну у світову історію. Як видно з тексту, ігумен тішився сприянням Володимира Мономаха й сам був до нього прихильним. Саме в найстаршій копії хроніки зберігся унікальний твір князя — «Повчання дітям».

«Повість» написана в традиціях так званих універсальних хронік — творів, у яких виклад історії починається з біблійних часів і продовжується розповіддю про власну державу та її правителів. Працюючи над текстом, Сильвестр використав найраніші київські річні записи про події за ХІ — початок ХІІ століття, суттєво доповнивши і розширивши їх. Особливо цінні вставлені в літопис унікальні тексти русько-візантійських договорів Х століття. Частину, що оповідає давніші часи, хроніст писав на підставі запозичень із кількох візантійських творів, перекладених на старослов’янську, окремих напівлегендарних пригадувань про яскраві події й персонажів попередніх століть, а також власних вигадок. Візантійські хроніки і, безперечно, Біблія були для нього зразками літературного стилю.

Сильвестр описав легендарну мандрівку апостола Андрія, який прибув до майбутнього Києва і провістив місту велике майбутнє: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Хроніка містить згадки про братів-полян Кия, Щека і Хорива та їхню сестру Либідь, про Кирила і Мефодія та винайдення слов’янської писемності, послідовно описує князівську династію, починаючи з Рюрика. На відміну від візантійських універсальних хронік, виклад у «Повісті» організовано згідно з чіткою хронологічною послідовністю років, що за жанром наближає її до середньовічних анналів.

Перша Київська хроніка — це складний текст, який одночасно доносить безцінні факти з руської історії та творить історичні фікції. Це давно перетворило цей твір на предмет різноманітних досліджень і наукової дискусії. «Повість временних літ» дала початок традиції руської хроністики.