Іван Піддубний

Іван Піддубний народився в селі Красенівка у багатодітній родині скромного землевласника. Походив із козацького роду — дід його батька воював під проводом отамана Костя Гордієнка, а мати була з родини козаків Науменків, що славилися довголіттям.

Іван з дитинства тяжко працював, тож його феноменальна сила рано дала про себе знати. Не маючи особливих амбіцій, він прожив у рідному селі приблизно до 24 років, після чого поїхав на заробітки до Криму — є версія, що заради шлюбу із заможною дівчиною, у яку був закоханий (вона, втім, вийшла за іншого, не дочекавшись Івана). Працював вантажником у порту на фірмі «Лівас» — спершу у Севастополі, потім у Феодосії. 1897 року на гастролі до міста приїхав цирк Івана Безкоровайного; охочі могли позмагатися з цирковими борцями. Піддубний, звиклий вражати оточення силою, вийшов на ринг… і програв. Із цього він виніс важливий урок: «Мало від природи вимахати бугаєм, треба ще вміти свою силу організувати». Роботу в порту почав поєднувати з регулярними тренуваннями — і згодом здобув першу перемогу на цирковій арені.

1898 року Піддубний перебрався до Севастополя та приєднався до цирку Труцці, де швидко зажив слави видатного борця. Гастролював в Одесі, потім переїхав до Києва і вступив до місцевого клубу атлетів. За порадою російського письменника Олександра Купріна почав вивчати французьку (греко-римську) боротьбу — «дуже перспективний спорт». Утім, батько Івана мав на це інший погляд: він лютував, коли бачив сина в газетах у борцівському трико, вважаючи, що той перетворив себе на посміховисько, на Івана-дурника.

1903 року граф Георгій Рібоп’єр, петербурзький спортивний меценат, запросив Піддубного переїхати до Петербурга і стати членом тамтешнього товариства атлетів. Після посиленої підготовки силач поїхав до Парижа, де вперше взяв участь у чемпіонаті світу з французької боротьби. Він переміг усіх і вийшов у фінал, однак програв останній двобій — через підступ французького чемпіона, що намастив тіло оливковою олією. Утім, уже наступного року український силач узяв у француза реванш на змаганнях у Петербурзі. А 1905 року Піддубний уперше став чемпіоном, перемігши в Парижі найсильнішого європейського важковаговика Єнса Педерсона, прославленого вмінням ламати руками підкови і скручувати залізні прути. Протягом 1905–1909 років світова спортивна преса прославляла богатиря, що переміг трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятки чемпіонів окремих країн. Піддубного оголосили «чемпіоном чемпіонів» — ніхто доти не носив цього титулу.

Коли Україну сколихнули буремні революційні події, Піддубний намагався залишатися поза політикою, зосередившись суто на спорті. Однак у 1930-х роках політика зацікавилася ним сама: під час першої радянської кампанії паспортизації його записали в документах «Поддубный» і вказали національність «русский». Чемпіон звернувся до міліції з вимогою замінити йому документ, а отримавши відмову, сам вніс правки в паспорт: записав себе українцем Піддубним. 1937 року хтось написав на нього донос, і силача заарештували, доправивши до застінків НКВС. У тюрмі він пробув кілька тижнів, після чого отримав свободу — імовірно, через заступництво когось із високопосадовців. На пам’ять про ті допити у Піддубного залишилися рубці від опіків паяльником: «Це колись так мене вчили в НКВС “ленізму”. За мову та за паспорт. Усе витерпів у чортів у пеклі — я ж чемпіоном світу був, а не тюлькою на двох ногах. Але ж болячок назбирав там, хай їм грець», — згадував він.

1942 року російський Єйськ, де Піддубний мешкав із дружиною, потрапив під нацистську окупацію. Німці пропонували йому виїхати до Німеччини і працювати там тренером, однак він відмовився. Працював викидайлом у більярдній, а після війни знову потрапив під арешт — за підозрою у колабораціонізмі; однак через брак доказів його таки відпустили.

Свої останні роки «чемпіон чемпіонів» доживав усіма забутим, у злиднях і голоді, хоча мав звання заслуженого майстра спорту СРСР. Часом навіть не міг встати з ліжка від слабкості, продавав власні нагороди, виступав у клубах і школах зі спогадами. 1947 року впав просто на вулиці і отримав перелом шийки стегна, а 1949-го помер від інфаркту.

Піддубного поховали в заміському парку Єйська і написали на надгробку «Здесь русский богатырь лежит». 1988 року чиясь рука понівечила надгробок і виправила напис на «Хахол-петлюровец».