- Діяльність: Наука й освіта, Правозахисна діяльність
- Дата народження: 26 лютого 1933 року
- Дата смерті: 4 червня 2015 року
- Навігатор: Повоєнний СРСР
Український математик, публіцист, літературознавець, правозахисник, дисидент. Член Ініціативної групи захисту прав людини, член Закордонного представництва Української Гельсінкської групи. Народився у Нарині, Киргизька РСР, СРСР. Випускник Одеського (1959) і Київського університетів (1962). Співробітник Інституті кібернетики Академії наук УРСР. З 1968 року зазнав гонінь радянської влади. У 1973–1976 роках перебував у закладах радянської каральної психіатрії. 1976 року був звільнений під тиском міжнародної громадськості, емігрував до Франції, прийняв французьке громадянство. За кордоном займався переважно літературознавчою діяльністю. Належав до соціалістів-антирадянщиків.
Леонід Іванович Плющ був глибоко, щиро віруючою людиною. Ось тільки напрямок його віровчення було особливим – він був марксистом. У переповненому цинізмом Радянському Союзі вчення Карла Маркса було багато разів перевернуто, а потім оголошено основним. У спотвореному, примітивному вигляді його викладали у всіх середніх та вищих навчальних закладах. Леонід Іванович знав роботи Маркса не з радянських підручників. Він читав праці класика.
Нас познайомив у 1969 році Віктор Платонович Некрасов. Льоня тоді був рідкісним різновидом радянської людини – безробітним. Талановитий професійний математик, він був позбавлений можливості будь-якого працевлаштування, оскільки був уже неодноразовим «підписантом» [листів протесту], дружив із московськими дисидентами, активістами кримськотатарського руху. На життя (на дуже мізерне життя) заробляв тим, що секретарював у якогось сліпого київського філософа, який диктував Льоні статті убогого науково-комуністичного змісту. А поряд з будинком біля входу до під’їзду завжди, роками, стояв автомобіль, здається, «Запорожець», який служив чекістам ретранслятором. Десь у квартирі Плюща були підслуховувальні пристрої… Зник цей автомобіль 15 січня 1972 року одразу після арешту Плюща. Заарештували Льоню за статтею «Антирадянська агітація та пропаганда».
Щирий, не здатний йти на будь-які ідеологічні компроміси, Плющ не зрадив собі і у внутрішній тюрмі КДБ. Він категорично відмовлявся відповідати на будь-які конкретні запитання слідчого. Повторював рефреном одну й ту саму фразу: «Вважаю КДБ антирадянською, фашистською організацією, тож не бажаю відповідати на ваші запитання».
У попередні, сталінські, часи його розстріляли б прямо в слідчому кабінеті, а в роки м’яких брежнєвських репресії слідству було необхідно сформувати багатосторінкову справу. А як це зробити із таким безстрашним та впертим? Вихід знайшли. Впертого етапували до Москви, до Інституту судово-психіатричних експертиз імені Сербського. До четвертого, «політичного», відділення. Там, зрозуміло, знайшли шизофренію. І чотири довгі роки інтенсивно «лікували» у Дніпропетровській психіатричній лікарні системи МВС СРСР. Внаслідок лікування він перестав впізнавати під час побачень дружину. Він, психічно здорова людина, став «овочем», людиною без властивостей, без пам’яті. Без майбутнього. Таня, дружина, вирвала його з того непроглядного пекла. Неймовірними зусиллями, за підтримки французької комуністичної партії, спілки французьких вчителів… До цього були численні інтерв’ю, листи, заяви. Була й зустріч із головним катом, академіком-психіатром Снєжневським, який особисто підписав психіатричний вирок Плющу. Вони, вся родина, виїхали до Франції.
На Заході Льоні було не дуже затишно. Тому що він залишився таким самим незалежним, рефлексуючим інтелектуалом. Його тепло приймала і українська діаспора у США та Канаді. Але були й тихі скандали – він і там називав себе марксистом. Згодом Плющ перестав епатувати західних співрозмовників та слухачів своїми цілком цивілізованими поглядами, сів писати книги. І тоді західні інтелектуали прийняли Плюща у свій віртуальний клуб найвищої інтелектуальної еліти. Його любила французька інтелектуальна еліта, не за минулі муки, а за світлий і тверезий розум. Його запрошували із лекціями університети Канади, США та Європи. А тут, у вмираючому СРСР, він залишався тим самим «антисовєтчиком» і українським буржуазним націоналістом.
Потім у роки нашої незалежності він часто бував тут. У готелях не зупинявся, не було на це коштів. Разом із Танею жив у друзів. Я дуже любив цю сім’ю своїх давніх, доарештних друзів. Він, визнаний у західному світі інтелектуал, філософ, тут був чужим, цікавим лише студентам, але зовсім не керівництву української держави, що читало небагато книжок у своєму житті. Та й колишні радянські, що різко стали патріотами, українські письменники його уникали. Він був для них, примітивно мислячих, Діогеном, який живе в бочці. Читав лекції у кількох університетах, любив зустрічатися зі студентами. Писав книжки, вони лишилися з нами. Мудрі, дивовижні тексти абсолютно далекої від звичних схем мислення людини, яка і в зрілі роки зберегла розкуту свободу бачити навколишній світ не нудним.
Славний, дуже чесний мій друг Льоня… Він нелегко жив. І тяжко вмирав. Там, у Франції, що стала йому другою батьківщиною.
Автор: Семен Глузман
Короткі висновки
- Культурний діяч та реформатор — не був «культурним діячем» у повному розумінні, більше відомий, як кібернетик, математик, дисидент та правозахисник.
- Громадський діяч — брав активну участь у національно-демократичному русі шістдесятників. Через свою правозахисну діяльність був заарештований та примусово поміщений до психіатричної лікарні.
- Наукова та літературознавча діяльність — працював в Інституті кібернетики Академії наук УРСР, спеціалізувався на біологічній та психологічній кібернетиці, згодом зацікавився культурологією та літературознавством, написав автобіографічну книгу «У карнавалі історії».
- Спадщина — став символом боротьби за свободу та людську гідність, зробив вагомий вплив на формування свідомості української інтелігенції.
Редакція «Порталу»
Leonid Plyushch
Activity: Science and Education, Human Rights Advocacy
Date of Birth: February 26, 1933
Date of Death: June 4, 2015
Navigator: Postwar USSR
Ukrainian mathematician, publicist, literary scholar, human rights activist, and dissident. Member of the Initiative Group for the Defense of Human Rights and of the Foreign Representation of the Ukrainian Helsinki Group. Born in Naryn, Kyrgyz SSR, USSR. Graduate of Odesa University (1959) and Kyiv University (1962). Researcher at the Institute of Cybernetics of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR. Beginning in 1968, he was persecuted by the Soviet authorities. From 1973 to 1976, he was confined in institutions of Soviet punitive psychiatry. Released in 1976 under pressure from the international community, he emigrated to France and obtained French citizenship. Abroad, he was primarily engaged in literary scholarship. He belonged to the anti-Soviet socialist movement.
Leonid Ivanovych Plyushch was a deeply and sincerely religious man. Only the direction of his faith was unusual — he was a Marxist. In the Soviet Union, overflowing with cynicism, the teachings of Karl Marx had been repeatedly distorted and then declared fundamental doctrine. In their primitive, corrupted form, they were taught in every secondary school and university. Leonid Ivanovych knew Marx’s works not from Soviet textbooks. He had read the original writings of the classic thinker.
We were introduced in 1969 by Viktor Platonovych Nekrasov. At that time, Lyonya represented a rare variety of Soviet citizen — an unemployed man. A talented professional mathematician, he had been deprived of any opportunity for employment because he had repeatedly signed protest letters and maintained friendships with Moscow dissidents and activists of the Crimean Tatar movement. He earned a living — a very meager one — by serving as secretary to a blind Kyiv philosopher who dictated articles of pitiful “scientific communist” content to him. And near the entrance to the building there always stood, for years, a car — I believe it was a Zaporozhets — serving the KGB as a relay station. Somewhere in Plyushch’s apartment there were listening devices… That car disappeared on January 15, 1972, immediately after Plyushch’s arrest. Lyonya was arrested under the charge of “anti-Soviet agitation and propaganda.”
Sincere and incapable of ideological compromise, Plyushch did not betray himself even in the internal prison of the KGB. He categorically refused to answer any specific questions from the investigator. He repeated like a refrain the same phrase: “I consider the KGB an anti-Soviet, fascist organization, and therefore I do not wish to answer your questions.”
In earlier Stalinist times, he would have been shot directly in the interrogation room, but during the milder Brezhnev-era repressions the investigators needed to compile a many-volumed criminal case. How could they do this with someone so fearless and stubborn? A solution was found. The stubborn dissident was transferred to Moscow, to the Serbsky Institute for Forensic Psychiatric Examinations. To the fourth, “political,” department. There, of course, schizophrenia was diagnosed. And for four long years he was intensively “treated” in the Dnipropetrovsk psychiatric hospital of the USSR Ministry of Internal Affairs. As a result of this treatment, he ceased recognizing his wife during visits. A mentally healthy man became a “vegetable,” a person without qualities, without memory, without a future. Tanya, his wife, pulled him out of that impenetrable hell. Through incredible efforts, with the support of the French Communist Party and the French teachers’ union… Before that there had been numerous interviews, letters, and statements. There was also a meeting with the chief executioner himself, the psychiatrist-academician Snezhnevsky, who personally signed Plyushch’s psychiatric sentence. The entire family eventually departed for France.
In the West, Lyonya never felt entirely comfortable. Because he remained the same independent, reflective intellectual. The Ukrainian diaspora in the United States and Canada welcomed him warmly. Yet there were also quiet scandals — he continued there as well to call himself a Marxist. Over time, Plyushch stopped shocking Western audiences with his entirely civilized views and sat down to write books. Then Western intellectuals accepted him into their virtual club of the highest intellectual elite. The French intellectual elite loved him not for his past suffering, but for his lucid and sober mind. Universities in Canada, the United States, and Europe invited him to lecture. Meanwhile, here in the dying USSR, he remained the same “anti-Soviet agitator” and Ukrainian bourgeois nationalist.
Later, during the years of our independence, he often came here. He did not stay in hotels; there was no money for that. Together with Tanya, he lived with friends. I loved this family of my old friends from before the arrests. Here, this intellectual and philosopher recognized in the Western world remained a stranger, interesting only to students but not at all to the leadership of the Ukrainian state, which had read few books in its lifetime. Former Soviet writers who had suddenly become patriots also avoided him. To them, primitive in their thinking, he was a Diogenes living in a barrel. He lectured at several universities and loved meeting students. He wrote books, and they remain with us. Wise, astonishing texts by a man utterly distant from conventional patterns of thought, a man who even in mature age preserved the liberated freedom to see the surrounding world as something far from dull.
My glorious and profoundly honest friend Lyonya… He lived a difficult life. And he died painfully. There, in France, which had become his second homeland.
Author: Semen Gluzman
Brief Conclusions
Cultural figure and reformer — although not a “cultural figure” in the strict sense, he became better known as a cyberneticist, mathematician, dissident, and human rights defender.
Public activist — actively participated in the national-democratic movement of the Sixtiers. Because of his human rights activities, he was arrested and forcibly confined in a psychiatric hospital.
Scientific and literary scholarship — worked at the Institute of Cybernetics of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR, specializing in biological and psychological cybernetics. Later he became interested in cultural studies and literary criticism and wrote the autobiographical book In the Carnival of History.
Legacy — became a symbol of the struggle for freedom and human dignity and had a significant influence on the development of the consciousness of the Ukrainian intelligentsia.
Portal Editorial Team
Відео
«Дисиденти та божевілля»: документальний серіал про історію каральної психіатрії в СРСР. Серія 1.
Суспільне Дніпро Леонід Плющ – Діагноз: Вільні. Друга серія
Суспільне. Перша студія. Штрихи по пам’яті. Леонід Плющ. 30 червня 2015 р.
Лекція Оксани Забужко та Леоніда Плюща у Центрі літературної освіти 18 квітня 2014 р. «Як кожен може боротися з тоталітарною пропагандою» Частина перша
Лекція Оксани Забужко та Леоніда Плюща у Центрі літературної освіти 18 квітня 2014 р. «Як кожен може боротися з тоталітарною пропагандою» Частина друга
«Фонд збереження історії Майдану» Леонід Плющ про Дніпропетровську психіатричну лікарню