Юрій-Богдан Шухевич

Юрія Шухевича вперше судили неповнолітнього, у 15 років, — лише за те, що був сином головнокомандувача УПА. Загалом він відбув 31 рік у радянських в’язницях і таборах та п’ять років на засланні. Втратив зір. Повернувся в Україну напередодні проголошення її незалежності.

Утім, себе він мучеником не вважав. Завжди підкреслював, що розділив долю багатьох українців, які боролися проти радянської влади і яких вона намагалася знищити в ГУЛАГу.

Юрій Шухевич належав до великого роду української галицької інтелігенції, у якому було багато священників і культурних діячів: етнографів, музикантів, педагогів, публіцистів. Сам він отримав «табірну» освіту, адже в радянських тюрмах української професури не бракувало. Мав гострий розум і прекрасну памʼять, міг шокувати співрозмовників довгими цитатами як зі світової літератури, так і з класиків марксизму-ленінізму.

Наприкінці життя пан Юрій здійснив свою давню юнацьку мрію і став політиком — депутатом Верховної ради України; тут він долучився до розробки важливих законопроектів — зокрема, ініціював і написав «Закон про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Життя Юрія Шухевича трагічне й водночас дуже цікаве. Як він любив говорити: «Про моє життя можна написати і детектив, і любовний роман, і фантастику, і трилер». Та все ж, озираючись назад, він жалкував за втраченими роками — коли був молодий, сповнений ідей і енергії, проте не міг реалізуватися, бо сидів у тюрмі. Як кінь, у якого сплутані ноги.