Перша світова війна

Перша світова війна, учасники якої називали її Великою війною, була глобальним конфліктом, у якому взяли участь 38 держав, що мобілізували до своїх армій 73,5 мільйонів солдат. 20 мільйонів із них отримали поранення, 10 мільйонів — загинули.

28 липня 1914 року — 11 листопада 1918 року

Передумови

Кожна з держав, які воювали, мала свої стратегічні плани щодо захоплення нових земель.

Наприклад, Франція прагнула реваншу за поразку у франко-прусській війні 1871 року та відновлення контролю над Ельзасом і Лотарингією, які відібрала Німецька імперія через цю поразку.

Німеччина прагнула підважити домінування Британської імперії у світі, перерозподілити колонії і перешкодити піднесенню Російської імперії — яка напередодні війни розвивалася такими швидкими темпами, що скоро могла стати вагомою європейською силою.

Швидкий економічний розвиток Російської імперії за відсутності політичних свобод спричинив глибоку революційну кризу. Тому, щоб уникнути революції, російській владі потрібна була «невелика переможна війна». Влада Російської імперії вела війну під гаслом «звільнення слов’ян від німецького гніту». Крім того, вона прагнула реалізувати свій «грецький проєкт»: захопити колишню столицю Візантії — Стамбул (Константинополь), центр православ’я — і об’єднати всіх православних світу.

Натомість Османська імперія мала за мотив не допустити такий розвиток подій, а також повернути свій контроль над Балканами, Кіпром, Єгиптом і Кавказом.

Австро-Угорська імперія намагалася скористатись із занепаду Османської імперії та утвердити свій контроль над Балканами.

Британська імперія прагнула утримати своє економічне й мілітарне домінування у світі.

Між імперіями загострилися суперечності щодо поширення власних колоній, контролю над ринками збуту і джерелами сировини. Керівні кола провідних країн світу прагнули відвернути увагу від внутрішньополітичних криз і перенести її із внутрішніх проблем на зовнішню загрозу. Все це вело до появи «політики у гострому ключі» і ескалації насильства — з участю широких мас, під екстремістськими гаслами та ксенофобією, під проводом вождів і партій, які пропонують швидке і легке розв’язання складних питань (селянського, єврейського тощо).

Тотальна війна

Перша світова війна увійшла в історію не лише як перша світова, але і як перша тотальна війна. Використання нових воєнних технологій — насамперед зброї масового знищення (важкої артилерії та отруйних газів) — вимагали тотальної мобілізації ресурсів як на фронті, так і в тилу.

Новий характер війни зробив її надзвичайно кривавою:

• Битва при Марні (5–12 вересня 1914 року): втрати — близько 500 000 вбитих і поранених за один тиждень. Жодна інша битва у світовій історії не забирала стільки життів з такою швидкістю.
• Битва при Сомі (1 липня — 18 листопада 1916 року): втрати — 50 000 осіб, серед яких 19 000 вбитих. Спричинила найбільші втрати у британській воєнній історії.
• Битва при Вердені (21 листопада — 18 грудня 1916 року): втрати — 433 000 німецьких і 550 000 французьких вояків. Принесла найбільші втрати французів у їхній історії.
• Битва при Капоретто (24 жовтня — 12 грудня 1917 року): втрати — 110 000 вбитих і поранених. Завершилася повним розгромом італійської армії (досі в італійській мові слово «Капоретто» є синонімом катастрофи).
• Брусилівський прорив (4 червня — 20 вересня 1916 року): втрати (за різними оцінками) — від 1,5 до 2 млн осіб. Стала найкривавішою воєнною операцією у Першій світовій війні.

Попри масштабні битви й величезні втрати Західний фронт рухався дуже повільно, всього на декілька кілометрів в одну або другу сторону. Британські офіцери жартували навесні 1917 року: якщо фронт і далі буде рухатися з такою швидкістю, то вони дійдуть до Рейну за 180 років. Мала мобільність призвела до того, що Перша світова війна скоро перетворилася в так звану «траншейну» війну, перемогу в якій визначала здатність якнайдовше висидіти в окопах. Це викликало потребу мати вдосталь ресурсів для озброєння, обмундирування і годування солдат.

Західний фронт проходив через порівняно невелику територію: бельгійсько-французько-німецьке прикордоння та Північну Італію. Це єдина рівнинна територія у Західній Європі, де можна було вести масштабні воєнні операції. Натомість Східна Європа — це одна велика рівнина без природних перешкод для просування великих армій. Тому Східний фронт був розтягнутий довгою лінією між Балтійським і Чорним морем. Тут були можливі швидкі і глибокі зміни фронту: як-то під час російської окупації Галичини у перші тижні війни, Брусилівського прориву у 1916 році та німецького й австро-угорського завоювання усіх західних окраїн колишньої Російської імперії на початку 1918 року.

Мало хто очікував чи передбачав війну таких масштабів. По-перше, за суспільними настроями це мала бути ще одна невелика війна, як і попередні: Кримська, пруссько-австрійська, німецько-французька, російсько-японська. Вважалося, що масштабні війни, на зразок наполеонівських, більше не можливі. Від часу їхнього закінчення пройшло майже сто років. Це був найдовший мирний період в європейській історії, і здавалося, що він буде тривати вічно. По-друге, більшість монархів були родичами — вважалося, що родичі не можуть воювати між собою. І, по-третє, європейська економіка ніколи не розвивалася так добре, як перед війною. У 1913 році економіка досягла найвищих показників у світовій історії. Існувала ілюзія, що воювати за доброї економічної ситуації немає сенсу.

Перша світова війна стала наочним прикладом того, як великі катастрофи виникають із прорахунків та ілюзій. Вона почалася через поспішні рішення, які прийняли декілька десятків монархів, прем’єр-міністрів, міністрів закордонних справ і військових міністрів — а решта десятків мільйонів людей стали заручниками їхніх рішень. Тому одна з метафор, яку вживають в історії цієї війни, — «неочікувана війна», або «війна сновид».

Бойові дії

28 червня 1914 року у Сараєво сербський студент Гаврило Принцип здійснив атентат (політичне вбивство) спадкоємця австро-угорського престолу — ерцгерцога Франца Фердинанда. У відповідь Австро-Угорщина навмисно виставила ультиматум  Сербії у формі, яку вона не могла прийняти. Німеччина підтримала Австро-Угорщину. Російська імперія заявила про підтримку Сербії і розпочала загальну мобілізацію. Наступні події розвивалися за принципом доміно.

Датою початку Великої війни вважається 1 серпня 1914 року, коли Німеччина оголосила війну Росії та розпочала вторгнення в Бельгію. Франція стала на сторону Росії — 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції. Щоб розпочати наступ на Францію, німецька армія вторглася на територію Бельгії і в такий спосіб порушила її державний суверенітет. 4 серпня на захист суверенітету Бельгії вступила Велика Британія, оголосивши війну Німеччині. Зрештою, 6 серпня Австро-Угорщина заявила, що перебуває у стані війни з Росією. Останньою великою країною, яка вступила у війну, були США — навесні 1917 року, спровоковані Німеччиною. Країни Четверного союзу (Центральні держави: Австро-Угорщина, Німеччина, Болгарія та Османська імперія) вступили у воєнне протистояння із країнами Антанти (Велика Британія, Франція, Росія, Італія, США) за розподіл сфер впливу у світі.

Українські території перед 1914 роком були розділені між Російською і Австро-Угорською імперіями. Тому фронт рухався в одну чи іншу сторону від австрійсько-російського кордону, й Україна стала одним з головних і найбільш динамічних театрів воєнних дій. Це завдало Україні великих людських втрат і матеріальних збитків, а також запустило суспільно-політичні процеси, які призвели до української національної революції, декількох окупацій, масових селянських повстань та погромів. Саме це й розпочало перетворення України у центр «кривавих земель».

Однією з перших територій, де розпочалися воєнні дії, стала Галичина. Влітку 1914 року російський уряд вибрав її для свого наступу. Цей вибір не був випадковим. Галичина була другою після Балкан територією, яка стала причиною війни: Російська імперська влада прагнула знищити тут осередок польського та українського сепаратизму, що загрожували цілісності імперії.

Масштабний наступ російських військ почався 19 серпня і тривав до 4 жовтня 1914 року. Ці воєнні дії назвали Галицькою битвою. Вона не була одномоментним масштабним бойовим зіткненням, а становила серію послідовних воєнних операцій. Це зокрема і Рава-Руська операція (19 серпня 1914 — 9 вересня 1914 року), яка поклала початок воєнним діям, і Галич-Львівська операція (1–24 вересня 1914 року), у якій російська армія взяла Львів.

З кінця вересня 1914 року до весни 1915 року встановилася позиційна війна, без активних бойових дій. Бойові дії велися лише в Перемишлі, де російські війська намагалися взяти місцеву фортецю. Облога Перемишльської фортеці тривала з 23 вересня 1914 аж по 22 березня 1915 року і була однією з найдовших в історії Першої світової війни.

А вже з початку червня і до середини вересня 1915 року, внаслідок Галицької операції, проведеної військами Троїстого союзу, російська армія змушена була відступати. За три місяці відступу російські війська залишили Польщу, Литву, Буковину, Східну Галичину, частину Латвії та Білорусі і п’ять повітів Волині.

У бойових діях 1915 року відбулося воєнне хрещення Українських січових стрільців на стороні Австро-Угорщини на горі Маківці (квітень–травень). Гора декілька разів переходила із рук у руки різних супротивників. Зрештою перемогли австрійсько-німецькі війська, що дозволило їм перейти в наступ.

Восени 1915 року російська армія закріпилася на лінії Кам’янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно і утримувала позиції до травня 1916 року. З 4 червня 1916 року війська Південно-Західного фронту на чолі з генералом Олексієм Брусиловим почали наступ, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив.

Цей наступ був важким для обох армій: австрійська втратила близько 1 мільйона вояків, а російська — 500 тисяч. Брусиловський прорив мав на меті відволікти сили Центральних держав від Західного фронту, де протягом 1916 року відбувалася Верденська битва — найзапекліша битва Першої світової війни. У той момент на Західному фронті Антанта намагалася перехопити ініціативу, організовуючи військову операцію на річці Сомі.

В Російській імперії поширювалася думка про те, що Брусиловським проривом росіяни рятують Париж своєю кров’ю. Сам прорив зупинили 20 вересня 1916 року під Карпатськими горами. Попри тактичну ефективність операції, її стратегічний ефект був незначним: російській армії вдалося просунутися лише на 70–100 кілометрів. Велика кількість загиблих була високою ціною за невеличку ділянку землі, яка межувала з Карпатськими горами й ускладнювала рух далі.

Ця лінія фронту не змінювалась аж до Російської революції 1917 року. Влітку 1917 року Тимчасовий уряд Російської імперії невдало намагався перейти у воєнний наступ, але він закінчився невдало. Російська армія була деморалізована і дезорганізована. Більшовицький переворот у жовтні 1917 року (який потім назвали Жовтневою революцією) призвів до дезорганізації російського війська. Це дало змогу німецькій армії здійснити значний прорив і завоювати європейську частину Російської імперії.

Першим зовнішньополітичним актом нової більшовицької влади був «Декрет про мир», який фактично задекларував її вихід із війни. Цей вихід офіційно закріпили міжнародним договором — Берестейським миром, який підписали 3 березня 1918 року. За умовами миру більшовицька Росія змушена була визнати існування Української народної республіки та Кубані (території України). Зі свого боку Українська народна республіка змушена погодитися, що вона підпадає під німецьку сферу впливу.

Ще на момент 1918 року в повітрі відчувалася перемога Четверного союзу, адже фактично пів війни було виграно — Росія виведена з війни. Перемога на Східному фронті дала їм змогу перейти у масштабний наступ проти Франції на заход. Але з Німеччиною та Австро-Угорщиною сталося те, що і з Росією. Переправивши Лєніна та інших революціонерів у Росію, Німеччина сама була уражена своєю ж зброєю —  революційними повстаннями. Революція у Німеччині  на початку листопада 1918 року призвела до її повної капітуляції.

11 листопада 1918 року було підписано Комп’єнське перемир’я, згідно з яким бойові дії Першої світової війни припинилися. Протягом першої половини 1919 року відбулася Паризька мирна конференція щодо подальшого облаштування світу. Під час неї уклали Версальську систему міжнародних відносин і створили орган міжнародної політики — Лігу Націй. Саме вона мала би виступати контролером міжнародних відносин і не допускати розгортання масштабних воєнних конфліктів знову. На жаль, їй це не вдалося.

Ще до укладення перемир’я в окремих місцевостях почалися свої війни — як-от українсько-польська війна за Галичину, яка почалася одразу після проголошення у Львові 1 листопада 1918 року. У Східній Європі закінчення Першої світової війни не було закінченням війни взагалі. Навпаки, після її завершення й аж до 1920 року тут розгорнулися нові війни, в яких загинуло більше місцевого населення, ніж у Першій світовій війні.

Наслідки Першої світової війни

Довгий, затяжний і кривавий характер війни зробив суспільні настрої брутальними, а масове насильство перетворив на норму поведінки, зокрема проти мирного населення. В уяві багатьох ця війна була справжнім апокаліпсисом — тобто кінцем світу. Фактично ж  вона була кінцем не всього світу, а лише старого режиму. На зміну йому прийшов «новий красивий світ» — світ нових технологій, індустріального суспільства й масової політики. Його народження, однак, було означене тоталітарними й авторитарними режимами, які своїм корінням сягають Першої світової війни.

• Перша світова війна поклала початок крахові імперського ладу. Більшість імперій не витримала навантаження тотальної війни, вичерпала свої ресурси та втратила легітимацію в очах своїх підданих.
• Взамін імперського ладу було проголошено право націй на самовизначення як новий принцип міжнародного ладу. Інакше кажучи, на місце імперій (Австро-Угорської, Російської, Німецької, Османської) прийшли національні держави: польська, литовська, чехословацька та інші. Однак, це право було запроваджене дуже вибірково, і не всі нації здобули свої  держави. Воно стосувалося народів тих імперій, які програли війну: Австро-Угорської і Німецької. Натомість — не стосувалося імперій-переможців: Британської і Французької, а також арабських народів, яким пообіцяли національну незалежність взамін за підтримку Антанти, та тих народів, яких зарахували до табору переможених (наприклад, українці Галичини).
• У зв’язку з появою національних держав запровадили нову групу — національні меншини. Ними вважалися ті народи, які не стали національною державою або опинилися за її межами. Найбільшими національними меншинами в Європі були німці, євреї та українці.
• Створений міжнародний політичний орган — Ліга Націй, яка мала запобігати воєнним конфліктам у майбутньому та захищати права національних меншин. Проте Ліга Націй не змогла виконати ані перше, ані друге зобов’язання.
• Німеччину оголосили винуватцем війни та наклали репарації; решта учасниць Четверного союзу — Австрія, Угорщина й Туреччина — втратили великі території і звузилися до етнічного ядра.
• Розвиток економіки гальмувався, і господарства зруйнувалися (зокрема, лише в Галичині було зруйновано 40 % господарств і житлових будівель). Європейська економіка змогла досягти рівня розвитку 1913 року аж у 1953 році.
• Війна загострила соціальне напруження у суспільстві і національні питання. На руїнах імперій розгорнулися національні рухи і революції.
• Після війни ветерани сформували нові військові еліти, так звану «траншеократію» (владу людей, що вийшли з траншей війни). Зокрема, головні лідери Другої світової війни — і Гітлер, і де Ґоль, і Черчилль — були солдатами, молодшими офіцерами чи воєнними міністрами під час Першої світової.
• У Першій світовій війні вперше застосували хімічну зброю масового ураження, що незворотньо змінило етику ведення війни.
• Обставини війни створили умови для широкого поширення інфекційних хвороб (іспанка (грип), тиф). Це зумовило запровадження масових щеплень. Тому Першу світову війну ще часом називають «вакцинованим апокаліпсисом» — завдяки вакцинації ніколи раніше після бою не виживало стільки поранених.
• Війна змінила спосіб життя людей: селяни, мобілізовані до армії, змушені були залишити звичне середовище, оволодіти військовою технікою, навчитися дисципліні, переходити з арміями величезні території та відкривати для себе новий світ. Війна сприяла емансипації жінок, бо змусила їх покинути свої звичні домівки і працювати на фабриках і заводах та виконувати роботу, яка раніше вважалася чоловічою — це дало жінкам підставу вимагати політичні права для себе нарівні з чоловіками. Також через війну з’явилися біженці —  категорія людей, яких не існувало у мирні часи.
• Війна зробила політичне життя більш жорстким і цинічним. Одним з її наслідків стали масові репресії проти окремих груп цивільного населення — українців Галичини, яких звинувачували у нібито зраді під час відступу австрійських військ, німців, євреїв Росії, яких підозрювали у підтримці німців. Були навіть спроби цілковитого знищення народів (вірменський геноцид 1915 року). З того часу групові репресії стали нормою.
• Перша світова війна мала стати війною, яка покладе край усім іншим війнам. Натомість вона відкрила двері для революцій, громадянських воєн і переворотів. Подекуди вони перевищували масштаби військових втрат і руйнувань за своєю інтенсивністю, зокрема у колишній Російській імперії. Перша світова війна не лише не змогла знищити вогнища старих конфліктів, але й відкрила нові. По суті, саме вона стала запрошенням до нової світової війни, яка почалася через 20 років.

Автори: Валентина Мержиєвська, Олександр Маєвський, Ігор Цеунов