- Діяльність: Культура
- Дата народження: 31 грудня 1892 року
- Дата смерті: 24 жовтня 1937 року, Київ
- Навігатор: Світові війни
Письменник і поет, засновник і теоретик українського футуризму. Представник Розстріляного відродження.
«Коли Волт Вітмен вмер, 1892, народивсь я», — так писав про себе Михайло Семенко, народжений у селі Кибинці тодішнього Миргородського повіту. Його батько був писарем, а мати, Марія Проскурівна (Семенко), — письменницею, хоча мала лише два класи освіти у сільській школі: вона писала переважно пасторальні твори про життя й побут українських селян.
Мати подбала про те, щоб дати освіту всім своїм семи дітям, та Михайло не одразу зміг визначитись із життєвим шляхом. Спершу він збирався стати музикантом, навчався грі на скрипці; згодом вступив до психоневрологічного інституту, якого не закінчив. Перебуваючи на службі в армії (у роки Першої світової війни він був мобілізований на Далекий Схід як телеграфіст), Михайло писав батькові, що хоче займатися літературою і цим заробляти собі на життя. Згодом Семенко приховував факт служби в царській армії, натомість додавши до своєї біографії вигаданий план еміграції до США через Берингову протоку.
Зухвалий і запальний, молодий Семенко «час проводив переважно у кафе, а жив у готелях». Він став творцем нового напрямку у футуризмі: кверофутуризму — «мистецтва шукання». Є поширена історія, нібито він вкрай епатажно «відсвяткував» 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка — спалив «Кобзар», заявивши, що від нього «тхне дьогтем і салом». Утім, письменниця й дослідниця Семенка Любов Якимчук стверджує, що це міф: він лише записав у книжечці «Кверо» «Я палю свій “Кобзар”» — на знак відмови від «канонізації» класика на користь нового мистецтва; згодом Семенко навіть видав власну збірку «Кобзар».
У 1918 році у Києві Семенко видав дві раніше написані поетичні збірки «П’єро здається» і «Дев’ять поем», а у 1919 році проголосив «революційний футуризм», гімном якого стала поема «Тов. Сонце». 1920 року він організував «Ударну групу поетів-футуристів», яку згодом перейменував на «Аспанфут» — «Асоціацію панфутуристів», що діяла у 1921–1924 роках. Згодом ця група перетворилася на «Комункульт»: зазнавши критики, Семенко відійшов від футуризму, захопився лівими ідеями і став співцем революції.
Свого часу поет належав до партії українських комуністів-боротьбистів, та відмовився від членства після її злиття з комуністичною партією більшовиків, а в 1930-х роках визнав хибність своїх колишніх поглядів.
Михайль Семенко був двічі одружений: із першою дружиною, донькою українських переселенців Лідією Горенко, він познайомився під час служби у Владивостоку. Від цього шлюбу у нього народилася донька Ірина, літературознавиця і педагогиня. Його другою дружиною стала акторка Наталя Ужвій, що народила йому сина Михайла. Цей шлюб розпався за рік до трагічної загибелі поета.
23 квітня 1937 року Семенка заарештувало НКВД. Звинувачення були традиційними: намагання скинути радянську владу за підтримки «німецьких фашистів», участь у «націоналістичній терористичній організації», якої насправді не існувало, і підготовка замаху на секретаря ЦК КП(б)У Косіора. Під тортурами Семенко зізнався в усіх «злочинах» і дав свідчення проти поета Андрія Михайлюка — згодом їх обох розстріляли в один день і поховали у спільній могилі в Биківнянському лісі під Києвом.
Після смерті ім’я Семенка на ціле покоління стерли з української літератури. Проте згодом поет, що сміливо експериментував зі словом, творячи нові форми й лексику, повернувся, щоб хай посмертно але вплинути вже на наступні покоління українських поетів.
Автор: Ольга Герасименко
Mykhailo Semenko
Activity: Culture
Date of birth: December 31, 1892
Date of death: October 24, 1937, Kyiv
Navigator: World Wars
A writer and poet, the founder and theorist of Ukrainian futurism. A representative of the Executed Renaissance.
“When Walt Whitman died, in 1892, I was born,” — this is how Mykhailo Semenko wrote about himself, born in the village of Kybintsi in what was then the Myrhorod district. His father was a clerk, and his mother, Mariia Proskurivna (Semenko), was a writer, although she had only two years of education at a rural school: she mostly wrote pastoral works about the life and customs of Ukrainian peasants.
His mother made sure that all seven of her children received an education, but Mykhailo did not immediately decide on his life path. At first, he intended to become a musician and studied violin; later he entered a psychoneurological institute, which he did not complete. While serving in the army (during World War I he was mobilized to the Far East as a telegraph operator), Mykhailo wrote to his father that he wanted to pursue literature and earn his living from it. Later, Semenko concealed the fact of his service in the tsarist army, instead adding to his biography a fictional plan to emigrate to the United States via the Bering Strait.
Bold and impulsive, the young Semenko “spent most of his time in cafés and lived in hotels.” He became the creator of a new trend in futurism: quero-futurism — the “art of searching.” There is a widespread story that he outrageously “celebrated” the 100th anniversary of Taras Shevchenko’s birth by burning a copy of the Kobzar, claiming that it “smelled of tar and lard.” However, writer and researcher of Semenko, Liubov Yakymchuk, asserts that this is a myth: he only wrote in his booklet Kvero “I burn my ‘Kobzar’” — as a sign of rejecting the “canonization” of the classic in favor of new art; later, Semenko even published his own collection titled Kobzar.
In 1918 in Kyiv, Semenko published two previously written poetry collections, Pierrot Appears and Nine Poems, and in 1919 proclaimed “revolutionary futurism,” whose anthem became the poem Comrade Sun. In 1920 he organized the “Strike Group of Futurist Poets,” which he later renamed “Aspanfut” — the “Association of Panfuturists,” active from 1921 to 1924. Later, this group transformed into “Komunkult”: after facing criticism, Semenko moved away from futurism, became interested in leftist ideas, and turned into a poet of the revolution.
At one time, the poet belonged to the party of Ukrainian communist Borotbists, but he renounced membership after its merger with the Bolshevik Communist Party, and in the 1930s he acknowledged the fallacy of his former views.
Mykhailo Semenko was married twice: he met his first wife, Lidiia Horenko, the daughter of Ukrainian settlers, during his service in Vladivostok. From this marriage he had a daughter, Iryna, a literary scholar and teacher. His second wife was the actress Nataliia Uzhvii, who gave birth to his son Mykhailo. This marriage ended a year before the poet’s tragic death.
On April 23, 1937, Semenko was arrested by the NKVD. The charges were typical: attempting to overthrow Soviet power with the support of “German fascists,” participation in a “nationalist terrorist organization” that did not actually exist, and preparing an assassination attempt on the secretary of the Central Committee of the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine, Kosior. Under torture, Semenko confessed to all the “crimes” and testified against the poet Andrii Mykhailiuk — later both were executed on the same day and buried in a mass grave in the Bykivnia forest near Kyiv.
After his death, Semenko’s name was erased from Ukrainian literature for an entire generation. However, later the poet, who boldly experimented with language, creating new forms and vocabulary, returned — albeit posthumously — to influence subsequent generations of Ukrainian poets.
Author: Olha Herasymenko
Відео
Михайль Семенко. Скандальний король епатажу
Михайль Семенко. Українська література в іменах
Найвпливовіший поет України? Семенко проти Шевченка
Цікаво почитати