Фортеця в Скалі-Подільській

Історія фортеці в Скалі-Подільській

Ще на початку XIV століття, коли поселення називалося просто Скала, тут був дерев’яно-земляний форт, який зруйнували татари. Відновили фортецю князі Коріатовичі, що правили Поділлям з 1331 року. Литовський князь Вітольд Великий відібрав у Федора Коріатовича кілька міст, зокрема Скалу. Невдовзі місто перейшло в королівську власність, а потім монарх віддав його в прижиттєву власність кам’янецькому старості Станіславу Лянцкоронському — хоч татари знову спалили і місто, і замок. Довелося ще раз відбудовувати, причому в новомодних бастіонних формах: артилерія розвивалася — архітектура поспішала за нею. Роботи проводили на кошти міщан, яких у винагороду на два роки звільнили від податків. Схожі податкові канікули довелося впроваджувати ще не раз: 1498 року король Польщі Ян Ольбрахт надав місту п’ятнадцятирічну податкову індульгенцію, а з 1510 року міщани нічого не платили в казну протягом десяти років.

Архітектурні особливості та перетворення замку

У замку стояв військовий загін — залога. Фортеця була символом міста: її зображення є на міській печатці. Але історія фортеці — колекція трагедій і катастроф. Здавалося, дитинець був захищений стрімкими скелями (того й Скала!) і рікою Збруч з трьох боків, а з південного боку викопаний глибокий рів, зведені кам’яні стіни й порохова вежа, яка зберіглася до сьогодні. Десь біля неї розташовувалася в’їзна брама, дістатися до якої можна було підйомним мостом, що за потреби спускали на товстезних ланцюгах. І тим не менш. Кам’янець, якому в князівські часи Скала була рівнею, лишався нескореним, а надзбручанська твердиня терпіла поразку за поразкою.

1620 року турки напали на місто, спалили більшість будинків, пошкодили замок. У 1648-му козацько-селянські війська взяли твердиню й вигнали звідти гарнізон. Особливих руйнувань замок зазнав у 1657 році, коли ним володів трансильванський князь Дєрдь ІІ Ракоці. Люстрація 1665 року повідомляє, що «замок, вимурований на скелі й обведений навколо муром, прийшов у цілковите запустіння». Чи не єдиний випадок, коли фортеця постраждала, але не підкорилася, стався на початку XVII століття, коли Скалу безрезультатно тримали в облозі яничари.

Використання замку і сучасний стан

У середині XVIII століття міський староста Адам Тарло здійснив ремонт мурів і веж. На території фортеці збудували пишний палац. Однак хроніка 1765 року здається вироком: «…через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки, і зараз він стоїть пустий».

Після того, як доля донесла своє повідомлення — «Навіть не сподівайся!» — до всіх господарів замку, руїни покинули напризволяще. Місцеві жителі неквапливо розбирали залишки фортеці собі на огорожі ще з часів Тарла. Один на початку ХХІ століття навіть басейн для гусей обклав замковим камінням — пропадає ж добро!

З кінця XVIII століття тут не багато змінилося: першою вигулькує з-за рогу кругла чотириярусна порохова башта, далі — двоповерховий бароковий палац, ще далі — оборонні стіни, що сходяться під гострим кутом. Немає хіба прикордонної застави (Збручем пролягав кордон між імперіями Габсбургів і Романових) і неоготичного пам’ятника наміснику Галичини Аґенору Голуховському (він стояв поблизу башти). Зараз на цьому місці — могила-кенотаф героїв УПА.

Місцевий краєзнавець Олесь Степовий 1930 року писав, що з порохової вежі були підземні ходи на всі боки. Блукаючи замком, дивіться під ноги: за травою чи кучугурами снігу легко не помітити проваль підвалів, залишків австрійських окопів і слідів діяльності «чорних археологів».

Башти чи вежі — і скільки їх може бути

Українська мова дуже багата лексично: маємо два синоніми — «башта» й «вежа». Лінгвісти намагаються знайти різницю між цими словами й радять вживати слово «башта», описуючи давні й сучасні військові споруди, а «вежа» — коли йдеться про будівлі, які втратили своє оборонне значення, чи про технічні споруди, як-от телевізійні вишки. Ці поради, однак, не є догмою, тож вільно користуйтеся обома термінами, коли говорите про наші чи європейські твердині.

Башти в замків можуть бути найрізноманітніших форм і висоти. Єдине, що їх об’єднує: їхня висота значно перевищує розмір основи. Головна башта замку має назву «донжон».

Якщо в башти є всі чотири стіни — вона закритого типу. Якщо ж з боку замкового двору чи міста однієї стіни немає — перед нами споруда відкритого типу. Такі часто будували в системах міських укріплень: і дешевше, і захисникам у разі нападу легше дістатися всередину.

Замок у Судаку та фортеця в Білгороді-Дністровському — серед українських рекордсменів за кількістю башт. Але у світі є фортифікації зі значно більшою кількістю веж. У найзнаменитішого замку у французькому місті Каркассон таких 52. Багато? Дуже! Але міські укріплення іспанського міста Авіла, збудовані у ХІ–XIV століттях, нараховують аж 88 башт!

Авторка: Ірина Пустиннікова