Храм Непорочного Зачаття (Городенка)

Католицький храм, збудований у XVIII столітті у стилі пізнього бароко. Над його оздобленням працював галицький скульптор Йоган-Ґеорґ Пінзель. Пам’ятка архітектури національного значення.

Храм Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Городенці (сучасна Івано-Франківська область) будували протягом 1743–1769 років на замовлення магната Миколи Василя Потоцького за проєктом архітектора Бернарда Меретина у співпраці з Йоганом-Ґеорґом Пінзелем. Імовірно, саме цей храм став дебютною спільною роботою двох знаних митців.

Потоцький видав фундаційний акт на спорудження храму і прилеглого монастиря конгрегації театинів 22 серпня 1743 року. Будівельні роботи почались 1745 року, станом на 1754-й були вже майже завершені, однак освятили храм лише у 1760-х роках. 1784 року монастир ліквідували, у його приміщенні відкрили лікарню, а статус храму змінили з монастирського на парафіяльний.

Згідно з описом церковного адміністратора Станіслава Вільчека, у храмі було п’ять вівтарів і близько тридцяти скульптур роботи Пінзеля. У головному вівтарі, щедро оздобленому різьбленням із позолоченого дерева, стояли статуї старозавітних первосвященників Арона й Мелхіседека — імовірно, найбільші постаті, які Пінзель будь-коли вирізьбив; вони були втрачені ще до ХХ століття.

19 червня 1835 року у храмі спалахнула велика пожежа. Полум’я повністю спустошило святиню, перетворивши її на обгорілу руїну — кажуть, воно було таким потужним, що навіть дзвони впали на землю. Святиню відновили за сприяння імператорської родини і львівського архієпископа, однак через два роки її стіни постраждали через сильну бурю. На цьому «кари єгипетські», що впали на Городенку, не завершилися: у 1848 році місто зазнало епідемії холери й пошесті сарани, що призвело до щедрих пожертв на вівтар святого Роха, захисника від мору.

У 1866 році храм пережив велику реставрацію. Кошти на ремонтні роботи виділив ерцгерцог Франц Фердинанд фон Габсбурґ, спадкоємець австро-угорського престолу — його вбивство згодом стане спусковим гачком для початку Першої світової війни.

Немов передчуваючи лихоліття ХХ століття, меценат Потоцький, що був фундатором загалом 77 храмів, за життя казав, що особисто покличе на Божий Суд кожного, хто завдасть шкоди його святиням. У роки двох світових воєн храм зазнав значних ушкоджень, проте найбільшої шкоди йому завдала не війна, а радянська влада: у 1940–1980-х роках велична святиня перетворилася на сумний привид себе колишньої. Храм розграбували, цінне начиння вивезли в невідомому напрямку, внутрішній декор практично знищили, із веж спиляли хрести. У різні роки у цих приміщеннях містилася текстильна фабрика, казарми та професійно-технічне училище механізаторів. Спроба радянських архітекторів реставрувати в 1970-х роках «пам’ятку архітектури Української РСР № 249» лише погіршила її стан.

Більшість творчої спадщини Пінзеля, що прикрашала храм, була незворотно втрачена. Мистецтвознавець Борис Возницький зміг урятувати фрагменти головного вівтаря — зараз вони зберігаються у Львівському музеї Пінзеля. У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття зберігається пошкоджена статуя Доброго Пастиря. Дивом вціліла колона, увінчана скульптурою Діви Марії та прикрашена гербом Потоцьких «Пилява», — вона й сьогодні стоїть перед храмом.

Після 1991 році храм віддали у користування Українській Греко-Католицькій Церкві. Будівля, яка понад сто років не знала належного догляду, сьогодні перебуває в аварійному стані й потребує фахової експертизи та реставрації.

Авторка: Ольга Герасименко