Борис Білинський

Він представник «старої» української галицької інтелігенції, нащадок давнього роду герба Сас, у якому за останні два століття — 24 священники. Дідусь — видатний український історик Мирон Кордуба, товариш Івана Франка і Михайла Грушевського. Бабуся Євгенія Кордуба дружила з Ольгою Кобилянською і Лесею Українкою. Доказом цього слугує книжка з автографом письменниці у бібліотеці пана Бориса. Але й трагічних моментів його рід зазнав чимало. Згадати хоча б жорстоке вбивство його батька-лікаря загонами НКВС, які відходили у 1939 році зі Збаража, залишивши по собі страшний кривавий слід.

Ще одна грань Бориса Білинського — альпінізм. Не лише спорт, а особлива ментальність, повʼязана з постійним ризиком життя і відповідальністю за друга. «Вище снігової лінії стукачества не існує», — говорить він. У радянський час це була внутрішня еміграція, можливість на якийсь час вирватися з совкового життя. Альпінізм рятував у заскорузлі радянські часи, даючи змогу вдихнути повітря на повні груди. 

Професор Білинський густо пересипає свою мову не лише латинськими висловами, а й поезією всіма мовами, які знає: англійською, німецькою, польською, латиною… Навіть  у реанімації як пацієнт після операції з приводу онкології він не припиняв жартувати: «Я ж все життя борюся з раком, мусить же він мені якось “віддячити”?» 

Борис Білинський навчався в Першій львівській гімназії разом із Патріархом Любомиром Гузаром і Юрієм Шухевичем, багатолітнім вʼязнем радянських таборів. Із Патріархом він близько й довірливо спілкувався в останні роки його життя, чим дуже дорожить. Цих людей повʼязували любов до України і служіння їй. А ще — сила духу й неперевершене почуття гумору.