Данило Романович

В українській історії ХІІІ століття не бракувало яскравих особистостей ні серед князівської верхівки, ні серед світської чи церковної знаті. Проте одна постать — завдяки збереженому до наших днів придворному творові (відомому загалові як Галицько-Волинський літопис) — затьмарила усі інші. Ідеться про князя, а від 1253 року короля Русі — Данила Романовича.

Він був старшим сином Романа Мстиславовича (представника волинської гілки Мономаховичів) і його другої дружини — представниці ромейських еліт (мождиво, навіть доньки імператора), ім’я якої невідоме. Цей шлюб, щоправда, був укладений іще за життя першої дружини князя Романа — Предслави, доньки Рюрика Ростиславовича, — тож існували сумніви щодо його канонічності. Це, зокрема, створило після князевої смерті 19 червня 1205 року поважні безпекові проблеми для вдови та дітей.  Не маючи змоги утримати Галич, сімейство зазнало поневірянь. Удова передала право опіки над сином і титул Galiciae Lodomeriaequae Rex (король Галичини і Володимирії) володареві Угорщини Андрію ІІ. Дві третини свого життя князь Данило за підтримки найближчої родини та різного штибу союзників намагався зібрати докупи батькову спадщину — володіння на Волині та в Галицькій землі.

Географія Данилової діяльності вражає. Найсхіднішим місцем його перебування був Сарай, столиця монгольського хана Бату в Пониззі Волги, куди князь прибув на ханову вимогу наприкінці 1245 — на початку 1246 року. Найзахіднішим — розташована за 20 кілометрів від Братислави місцевість Крессенбрунн, де 12 липня 1260 року Данило на боці Бели IV взяв участь у битві проти військ чеського володаря Пшемисла Оттокара ІІ. Буквально напередодні монгольського вторгнення він ненадовго посів київський престол, а 1253 року в Дорогочині був коронований на короля Русі.

Данило укладав не тільки військові союзи, а й династичні шлюби: він був двічі одружений. Уперше — з Анною, донькою князя Мстислава Мстиславовича; вдруге — з донькою литовського князя Довспрунка, брата майбутнього литовського короля Міндовга. В обох шлюбах народилося понад 10 дітей.

Король Русі заснував для себе нову столицю – місто Холм, яку вибудував за найкращими європейськими взірцями. Тут помер і був похований у Богородичному храмі. Археологічні дослідження храму, однак, досі не виявили решток його тіла.

Закладені Данилом Романовичем королівські традиції не були для Русі чимось новим. Першим королем далекого 1075 року римський папа Григорій VII титулував князя Ярополка Ізяславича. У латинському історіописанні князів Русі називали королями ще від середини Х століття, у такий спосіб позначаючи їхній авторитет, владу, вплив на батьківщині й за її межами. Сім’ї правителів Русі від ХІ століття постійно контактували з королівськими династіями інших країн латинського Заходу. Утім, наступники Ярополка Ізяславича королівських амбіцій не виявляли: це були самодостатні суверени своїх земель, які не потребували папського схвалення. Тим більше, що київські митрополити неохоче і з пересторогою сприймали будь-які стосунки з «латинянами», особливо після падіння Константинополя у квітні 1204 року.

Данилове ж рішення коронуватися було продиктоване намірами скинути «татарську честь» (себто монгольський протекторат), котру він сповна відчув під час відвідин Сараю. Король Русі мав сподівання за допомогою війська хрестоносців позбутися загрози від номадів. Цього не сталося. Тому в останні роки життя його стосунки з римським папою Олександром IV погіршилися, а інституалізація королівства Русі суттєво пригальмувала. Лев і Мстислав титулувалися князями і синами короля Данила. Жоден із них не коронувався. Зміни, спрямовані на повернення до королівських традицій, можна зауважити в часи правління короля Русі та князя Володимирії Юрія І, його синів Андрія і Лева ІІ та онука Болеслава (Юрія) Тройденовича.