- Діяльність: Державна політика
- Дата народження: 1201 року
- Дата смерті: 1264 року
- Навігатор: Русь
Данило Романович — король Русі, Князь галицький, володимирський, Великий князь Київський. Представник роду Романовичів, гілки Володимирських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син Великого князя Київсього Романа Мстиславича та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела Анни.
В українській історії ХІІІ століття не бракувало яскравих особистостей ні серед князівської верхівки, ні серед світської чи церковної знаті. Проте одна постать — завдяки збереженому до наших днів придворному творові (відомому загалові як Галицько-Волинський літопис) — затьмарила усі інші. Ідеться про князя, а від 1253 року короля Русі — Данила Романовича.
Він був старшим сином Романа Мстиславовича (представника волинської гілки Мономаховичів) і його другої дружини — представниці ромейських еліт (мождиво, навіть доньки імператора), ім’я якої невідоме. Цей шлюб, щоправда, був укладений іще за життя першої дружини князя Романа — Предслави, доньки Рюрика Ростиславовича, — тож існували сумніви щодо його канонічності. Це, зокрема, створило після князевої смерті 19 червня 1205 року поважні безпекові проблеми для вдови та дітей. Не маючи змоги утримати Галич, сімейство зазнало поневірянь. Удова передала право опіки над сином і титул Galiciae Lodomeriaequae Rex (король Галичини і Володимирії) володареві Угорщини Андрію ІІ. Дві третини свого життя князь Данило за підтримки найближчої родини та різного штибу союзників намагався зібрати докупи батькову спадщину — володіння на Волині та в Галицькій землі.
Географія Данилової діяльності вражає. Найсхіднішим місцем його перебування був Сарай, столиця монгольського хана Бату в Пониззі Волги, куди князь прибув на ханову вимогу наприкінці 1245 — на початку 1246 року. Найзахіднішим — розташована за 20 кілометрів від Братислави місцевість Крессенбрунн, де 12 липня 1260 року Данило на боці Бели IV взяв участь у битві проти військ чеського володаря Пшемисла Оттокара ІІ. Буквально напередодні монгольського вторгнення він ненадовго посів київський престол, а 1253 року в Дорогочині був коронований на короля Русі.
Данило укладав не тільки військові союзи, а й династичні шлюби: він був двічі одружений. Уперше — з Анною, донькою князя Мстислава Мстиславовича; вдруге — з донькою литовського князя Довспрунка, брата майбутнього литовського короля Міндовга. В обох шлюбах народилося понад 10 дітей.
Король Русі заснував для себе нову столицю – місто Холм, яку вибудував за найкращими європейськими взірцями. Тут помер і був похований у Богородичному храмі. Археологічні дослідження храму, однак, досі не виявили решток його тіла.
Закладені Данилом Романовичем королівські традиції не були для Русі чимось новим. Першим королем далекого 1075 року римський папа Григорій VII титулував князя Ярополка Ізяславича. У латинському історіописанні князів Русі називали королями ще від середини Х століття, у такий спосіб позначаючи їхній авторитет, владу, вплив на батьківщині й за її межами. Сім’ї правителів Русі від ХІ століття постійно контактували з королівськими династіями інших країн латинського Заходу. Утім, наступники Ярополка Ізяславича королівських амбіцій не виявляли: це були самодостатні суверени своїх земель, які не потребували папського схвалення. Тим більше, що київські митрополити неохоче і з пересторогою сприймали будь-які стосунки з «латинянами», особливо після падіння Константинополя у квітні 1204 року.
Данилове ж рішення коронуватися було продиктоване намірами скинути «татарську честь» (себто монгольський протекторат), котру він сповна відчув під час відвідин Сараю. Король Русі мав сподівання за допомогою війська хрестоносців позбутися загрози від номадів. Цього не сталося. Тому в останні роки життя його стосунки з римським папою Олександром IV погіршилися, а інституалізація королівства Русі суттєво пригальмувала. Лев і Мстислав титулувалися князями і синами короля Данила. Жоден із них не коронувався. Зміни, спрямовані на повернення до королівських традицій, можна зауважити в часи правління короля Русі та князя Володимирії Юрія І, його синів Андрія і Лева ІІ та онука Болеслава (Юрія) Тройденовича.
Автор: Мирослав Волощук
Danylo Romanovych
Activity: State politics
Date of birth: 1201
Date of death: 1264
Navigator: Rus’
Danylo Romanovych was King of Rus’, Prince of Halych and Volodymyr, and Grand Prince of Kyiv. He was a representative of the Romanovych lineage, a branch of the Volhynian Monomakhovychs of the Rurik dynasty. He was the son of Grand Prince of Kyiv Roman Mstyslavych and Anna, daughter of the Byzantine Emperor Isaac II Angelos.
In the history of 13th-century Ukraine, there was no shortage of remarkable figures among both the princely elite and the secular and ecclesiastical nobility. However, one figure—thanks to a courtly work preserved to this day (known to the general public as the Galician-Volhynian Chronicle)—overshadowed all others. This refers to the prince, and from 1253 the King of Rus’, Danylo Romanovych.
He was the eldest son of Roman Mstyslavych (a representative of the Volhynian branch of the Monomakhovychs) and his second wife—a representative of the Byzantine elite (possibly even the emperor’s daughter), whose name remains unknown. This marriage, however, had been concluded while Roman’s first wife, Predslava, daughter of Rurik Rostyslavych, was still alive, raising doubts about its canonical legitimacy. This, in particular, created serious security challenges for the widow and her children after the prince’s death on June 19, 1205. Unable to retain Halych, the family endured years of hardship. The widow transferred guardianship over her son and the title Galiciae Lodomeriaeque Rex (King of Galicia and Volhynia) to the ruler of Hungary, Andrew II. For two-thirds of his life, Prince Danylo, with the support of his closest relatives and various allies, sought to reunite his father’s legacy—the lands of Volhynia and Halych.
The geography of Danylo’s activities is striking. The easternmost place he visited was Sarai, the capital of the Mongol Khan Batu in the Lower Volga region, where he arrived at the khan’s demand in late 1245 or early 1246. The westernmost was Kressenbrunn, located 20 kilometers from Bratislava, where on July 12, 1260, Danylo fought on the side of Béla IV in a battle against the forces of the Czech ruler Ottokar II of Bohemia. Just before the Mongol invasion, he briefly occupied the Kyiv throne, and in 1253, in Dorohychyn, he was crowned King of Rus’.
Danylo formed not only military alliances but also dynastic marriages: he was married twice. First, to Anna, daughter of Prince Mstyslav Mstyslavych; and second, to the daughter of the Lithuanian prince Dausprungas, brother of the future King of Lithuania, Mindaugas. More than ten children were born from these marriages.
The King of Rus’ founded a new capital for himself—the city of Kholm—built according to the best European models. He died there and was buried in the Church of the Mother of God. However, archaeological research has not yet uncovered his remains.
The royal traditions established by Danylo Romanovych were not entirely new for Rus’. As early as 1075, Pope Gregory VII had bestowed the royal title upon Prince Yaropolk Iziaslavych. In Latin historiography, the princes of Rus’ had been referred to as kings since the mid-10th century, reflecting their authority and influence both domestically and abroad. From the 11th century, the ruling families of Rus’ maintained continuous contact with royal dynasties of the Latin West. However, Yaropolk’s successors did not pursue royal ambitions, as they were self-sufficient sovereigns of their lands and did not require papal approval. Moreover, the metropolitans of Kyiv were cautious and reluctant in their relations with the “Latins,” especially after the fall of Constantinople in April 1204.
Danylo’s decision to be crowned was driven by his intention to cast off the “Tatar yoke” (that is, Mongol overlordship), which he fully experienced during his visit to Sarai. He hoped, with the help of crusader armies, to eliminate the threat posed by the nomads. This, however, did not materialize. As a result, in the final years of his life, his relations with Pope Alexander IV deteriorated, and the institutionalization of the Kingdom of Rus’ slowed significantly. Lev and Mstyslav styled themselves as princes and sons of King Danylo; neither was crowned. A return to royal traditions can be observed during the reign of King of Rus’ and Prince of Volhynia Yurii I, his sons Andrii and Lev II, and his grandson Bolesław (Yurii) Trojdenovych.
Author: Myroslav Voloshchuk
