Федір Кричевський

Народився 22 травня 1879 року в сім’ї Григора та Параски Кричевських. Дитинство Федора минуло в селі Ворожба на Сумщині; тут він 1895 року закінчив чотирирічну школу. У сусідньому селі Межиріч, відомому гончарному центрі, хлопчик навчався малюванню та ліпленню, якими захоплювався змалечку. Та цим його мистецька формація не обмежувалася. На ярмарках у Ромнах, Сумах, Полтаві, Охтирці Кричевський слухав народні думи у виконанні кобзарів і роздивлявся найрозмаїтіші гончарні вироби. Це все і самого Кричевського надихало ліпити, малювати, розписувати піч у хаті разом зі старшим братом Василем, який також став відомим митцем.

Разом із батьком, фельдшером, Федір бував у маєтках Капністів та Милорадовичів, де його зачаровували картини та скульптури. Запрошений на літо в село Михайлівка до родини Капністів, він отримав можливість копіювати малюнки з художніх альбомів, а також малювати портрети всіх охочих.

1896 року Кричевський вступив на малярське відділення Московського училища малярства, скульптури й архітектури. Його дипломний проєкт «Ной із синами у винограднику» — гротескна інтерпретація біблійного сюжету, зображеного як сцена із селянського побуту, — став відповіддю модним на той час «передвижникам», ідей і творчої манери яких художник не поділяв.

Після навчання Кричевський багато подорожував Україною і під час цих мандрів малював з натури — зокрема селян, які охоче йому позували. Протягом 1904–1907 років він не раз бував у Полтаві, де його брат Василь саме працював над будинком Полтавського губернського земства, зупинявся на дачі Володимира Короленка над Пслом, а особливо любив пленери в містечку Шишаки.

Наприкінці 1905 року Кричевський одружився з Лідією Старицькою. Спробував влаштуватися викладачем у Миргородську художньо-промислову школу, проте для нього не знайшлося місця — тож 1907 року художник повернувся на навчання до Петербурзької академії мистецтв. Канікули, втім, він усе одно проводив у Шишаках, замальовуючи різні типажі селян. До 1910 року Кричевський збирав матеріал про українські весільні обряди для конкурсної академічної картини «Наречена» і на їх основі створив епічне полотно — 210 на 292 сантиметри — в модерному стилі. Для нареченої йому позувала селянська дівчина Христя Скубій — висока, вродлива, норовлива; образи дружок також знайшлися серед місцевих селянок. Ця робота, яка нині зберігається в Національному художньому музеї України в Києві, принесла Кричевському офіційне звання художника й закордонне відрядження.

У цих мандрівках особливе враження на нього справили праці митців італійського Ренесансу й імпресіоністів. Повернувшись до Шишаків, Кричевський узявся за творення натхненного європейською естетикою, але виразно українського стилю, базованого на народному мистецтві. У цей час постали знакові картини — справжні скарби українського малярства: «Мати», «Дідова розповідь», «Рідна земля», «Осінь», «Сутінки», «Сонячний ранок у Шишаках». Талант художника найкраще розкрився в портретному живописі.

До 1917 року Кричевський очолював Київське художнє училище, протягом 1917–1922 років був професором Української академії мистецтв, потім до 1941 року (з невеликою перервою) — професором Київського художнього інституту. Він став першим в Україні доктором мистецтвознавства.

Українська академія мистецтв — перший вищий навчальний заклад в Українській Народній Республіці — була важливою частиною його життя. Василь Кричевський, якого одноголосно обрали на посаду першого ректора академії, не мав великих схильностей до адміністративної роботи, тож попросив звільнити його від таких обов’язків. Тоді на посаду запропонували Федора Кричевського. Коли через рік ректором став Георгій Нарбут, Кричевський продовжив керувати майстернею історичного й побутового жанру, офорта й різьблення. Студенти згадували його як філософа, впевненого в перемозі добра над злом.

1927 року Кричевський написав одну зі своїх найвідоміших робіт — триптих «Життя». Його експонували в Україні, на виставках у Чикаго та Нью-Йорку. Частина триптиху «Сім’я» здійснила фурор на Венеційському бієнале; частина триптиху «Повернення» виставлялася у Варшаві та Копенгагені.

На початку 1930-х років ненадовго переїхав викладати до Харкова. У 1939 році Федір і Василь Кричевські отримали ступені докторів мистецтвознавства, а в травні 1940-го — звання заслужених діячів мистецтв УРСР. Та визнання не вберегло художника від переслідувань. Коли розпочалися бойові дії радянсько-німецької війни, він повернувся до Києва, ухиляючись від примусової евакуації до Уфи. Пережив німецьку окупацію то в Києві, то в Шишаках, тяжко хворів. У 1943 року він зміг вирватися з родиною до Кеніґсберґа, де був його брат, і влаштувався працювати креслярем на одному із заводів. Але його схопили після «звільнення» міста. Кричевський побував у радянському ув’язненні, зазнав катувань. Зміг повернутися до Києва, де його знову заарештували — але через хворобу звільнили з-під арешту. Митця позбавили усіх звань. Квартира була зруйнована, дача в Шишаках згоріла, тож їм із дружиною ніде було жити. Деякий час вони тулилися на Куренівці у друзів, однак радянська влада звідти їх виселила в Ірпінь, під пильний нагляд. Художник голодував — але працював і далі. Він писав полотно «Квітуча Україна», керував аспірантурою в НДІ монументального живопису і скульптури при Академії архітектури. А коли Микита Хрущов запропонував йому намалювати портрет Сталіна в обмін на «прощення всіх гріхів», Кричевський відмовився.

Художник помер від голоду 30 липня 1947 року, до останнього подиху працюючи за мольбертом. Того страшного для себе року він написав полотно «Діти запускають змія», сповнене світла й навіть оптимізму.

У 1965-му Кричевського перепоховали в Києві на Лук’янівському цвинтарі.