logo
Мій профіль
  • Головна
  • Навігатор
  • Особистості
  • Часострічка
  • Книгарня
Історико-просвітній проект Портал / Особистість / Світові війни / Михайло Бойчук

Михайло Бойчук icon

травень 1922 року Альманах «Семафор у майбутнє» 30 грудня 1922 року Декларація про створення СРСР 16 липня 1923 року – 13 липня 1937 року Михайло Бойчук 7 серпня 1923 року – 8 серпня 1923 року Григорій Косинка 1920-ті роки – 1930-ті роки Лікнеп
Про особистістьПов’язані матеріалиГалереяВідеоЛітература
Пов’язані особистості
  • Діяльність: Культура
  • Дата народження: 30 жовтня 1882 року
  • Дата смерті: 13 липня 1937 року, Київ
  • Навігатор: Світові війни

Художник, засновник української школи монументального мистецтва, реставратор, педагог.

Михайло Бойчук походив із багатодітної селянської родини. Малювати любив змалечку. Місцевий учитель помітив його хист до мистецтва й подав до львівської газети «Діло» оголошення про талановитого сільського хлопця. Оголошення побачив художник Юліан Панькевич — і так Михайло в 16 років став його учнем й познайомився з іконописом, книжковою мініатюрою, візантійським живописом. Це справді була доля: Панькевич у той час чи не єдиний із українських художників наважився відійти від канонів і зобразити Ісуса Христа й Богородицю у вишиванках.

Навчання в Панькевича стало першою, але вкрай важливою сходинкою в мистецькій освіті Бойчука. Далі були приватна школа у Відні, Краківська академія мистецтв, Мюнхен і Париж — центри мистецького життя й новаторських пошуків. Бойчук мешкав у Парижі протягом 1907–1910 років, належав до місцевої Української громади і згуртував у групу «Renovation Byzantine» своїх перших однодумців та однодумиць: Софію Сагно, Софію Налепинську, Яніну Леваковську, Софію Бодуен де Куртене, Антоні Бушека, Миколу Касперовича. У ті роки художника фінансово підтримували митрополит Андрей Шептицький і Наукове товариство імені Тараса Шевченка.

У Франції Бойчук навчався в майстерні одного із засновників синтетичного символізму — Поля Серузьє (група «Набі»). Творчі пошуки Серузьє, його стилізації етнічних мотивів різних культур спонукали Бойчука й собі звертатися до давньоукраїнських мистецьких мотивів і візантійської іконописної традиції. Він також багато мандрував Італією, де міг ознайомитися зі збереженими пам’ятками середньовічного мистецтва і творами раннього Ренесансу. До свого селянського коріння Бойчук прищепив художні традиції різних країн та епох, поєднуючи все це у власний мистецький стиль.

У травні 1910 року під час виставки «Салону незалежних», де презентували свої твори дві тисячі митців, критики та преса помітили й вісімнадцять робіт групи «Renovation Byzantine». А сам Бойчук тим часом гуляв Парижем у гуцульському кептарі та співав пісень у хорі Української громади.

Повернувшись до Львова 1911 року, він працював реставратором у Національному музеї, фундатором якого був митрополит Андрей Шептицький. Бойчук виконував і замовлення самого Шептицького — так постали, наприклад, розпис каплиці Дяківської бурси й монументальна ікона «Тайна вечеря». До початку Першої світової війни митець працював у різних місцевостях — зокрема, реставрував у селі Лемеші поблизу Козельця церкву ХVІІІ століття — й далі вивчав стародавній живопис і архітектуру.

Перша світова війна поруйнувала багато планів художника — втім, як і численних інших людей. Та вже навесні 1917 року він активно долучився до створення Української академії мистецтв у Києві — першого в Україні вищого навчального закладу мистецького профілю. Разом із Василем Кричевським, Георгієм Нарбутом, Олександром Мурашком Бойчук був обраний професором академії. Викладаючи там, він реалізовував своє прагнення синтезу мистецтв, плідним полем для якого став монументальний живопис — а ще молодий авангардний театр: Бойчук не тільки реставрував фрески для Софійського собору, а й розробляв сценічний дизайн для вистав Леся Курбаса. Серед учнів митця були Іван Падалка, Тимофій Бойчук, Василь Седляр, Оксана Павленко.

Найвідоміший витвір школи Бойчука — розпис Луцьких казарм на вулиці Дегтярівській у Києві, неподалік від Лук’янівської в’язниці. Стіни чотириповерхової будівлі були оздоблені тим, що ми сьогодні назвали б муралами: «Застілля», «Гуляй, душа, без кунтуша», «Оранка», «Різка хліба». Монументалісти також створили розписи Селянського санаторію в Одесі й Червонозаводського оперного театру у Харкові. Усі ці твори були невдовзі знищені — за «формалізм». Та й сам Бойчук зі своїми сподвижниками наприкінці 1920-х став скалкою в оці радянської влади. Мова його творчості не вписувалася в дозволені в той час мистецькі межі, не відповідала вимогам пропагандистської функції мистецтва.

25 листопада 1936 року митця арештували, звинувативши в керівництві націонал-фашистською терористичною організацією. 13 липня 1937 року його — а також Івана Липківського, Івана Падалку, Василя Седляра, Івана Орла-Орленка — розстріляли в Києві. 11 грудня того ж року стратили його першу дружину — Софію Налепінську-Бойчук. Митців було реабілітовано 1 лютого 1958 року. Алла Гербурт, друга дружина Бойчука, намагалася домогтися від радянської влади правди щодо звинувачень проти нього — але безуспішно. Їй вдалося емігрувати разом із дітьми до Німеччини; там вона вчителювала, малювала та прожила до своєї смерті у 1993 році.

Більшість мистецьких творів Бойчука було знищено за радянських часів. Спалили навіть ескізи. Але його творче бачення пустило корені у творах монументального та станкового живопису, розписах будівель, в ужиткових об’єктах. Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну носить ім’я Бойчука. Його вцілілі твори можна побачити у відділі рукописів Ягеллонської бібліотеки у Кракові, в Музеї Стефана Жеромського в Наленчові, у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, Національному художньому музеї України й у приватних колекціях.

Автор: Оксана Сморжевська

Короткі висновки

  • Культурний діяч та реформатор — був художником-монументалістом, засновником унікального мистецького стилю «бойчукізму», який поєднував візантійські традиції, народне мистецтво та європейські новації.
  • Громадський діяч — прагнув створити доступне «мистецтво для народу», яке б інтегрувалося в суспільне життя та побут. Належав до групи митців «Розстріляного відродження», був членом Наукового товариства ім. Шевченка.
  • Творчий доробок — працював разом із своїми учнями над створенням монументальних розписів на будівлях, посуді, меблях, одязі та книжках, намагаючись зробити мистецтво частиною щоденного життя.
  • Будівничий та меценат — став одним із професорів-співзасновників Української державної Академії мистецтв у Києві.
  • Спадщина — розробив власну школу монументального живопису, яка об’єднала багатьох талановитих учнів і послідовників. Його ім’я носить Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.

Редакція «Порталу»

Mykhailo Boichuk

Activity: Culture
Date of birth: October 30, 1882
Date of death: July 13, 1937, Kyiv
Navigator: World Wars

Artist, founder of the Ukrainian school of monumental art, restorer, educator.

Mykhailo Boichuk was born into a large peasant family. He loved drawing from an early age. A local teacher noticed his artistic talent and submitted a notice to the Lviv newspaper Dilo about a gifted village boy. The announcement caught the attention of artist Yulian Pankevych—and thus, at the age of 16, Mykhailo became his student and was introduced to icon painting, book miniatures, and Byzantine art. It was truly fate: at that time, Pankevych was among the very few Ukrainian artists who dared to depart from canon and depict Jesus Christ and the Virgin Mary wearing traditional embroidered shirts.
Studying under Pankevych became the first, yet extremely important step in Boichuk’s artistic education. He later continued his studies at a private school in Vienna, the Kraków Academy of Fine Arts, and in Munich and Paris—centers of artistic life and innovation. Boichuk lived in Paris from 1907 to 1910, was part of the local Ukrainian community, and brought together his first circle of like-minded artists in the group Renovation Byzantine: Sofia Sahno, Sofia Nalepynska, Yanina Levakovska, Sofia Baudouin de Courtenay, Antoni Buszek, and Mykola Kasperovych. During these years, he received financial support from Metropolitan Andrey Sheptytsky and the Shevchenko Scientific Society.
In France, Boichuk studied in the studio of Paul Sérusier, one of the founders of synthetist symbolism (the Nabis group). Sérusier’s creative explorations and stylization of ethnic motifs from various cultures encouraged Boichuk to turn to ancient Ukrainian artistic motifs and the Byzantine iconographic tradition. He also traveled extensively in Italy, where he studied preserved monuments of medieval art and works of the early Renaissance. To his peasant roots, Boichuk grafted artistic traditions from different countries and eras, combining them into his own distinctive style.
In May 1910, during the Salon des Indépendants exhibition, where two thousand artists presented their works, critics and the press noticed the eighteen works of the Renovation Byzantine group. Meanwhile, Boichuk himself strolled through Paris in a Hutsul sheepskin vest and sang in the Ukrainian community choir.
After returning to Lviv in 1911, he worked as a restorer at the National Museum founded by Metropolitan Andrey Sheptytsky. Boichuk also carried out commissions for Sheptytsky himself—for example, the murals of the chapel at the Deacons’ Boarding School and the monumental icon The Last Supper. Before the outbreak of World War I, he worked in various locations—among other things, restoring an 18th-century church in the village of Lemeshi near Kozelets—and continued studying ancient painting and architecture.
World War I disrupted many of the artist’s plans, as it did for countless others. However, by the spring of 1917, he actively participated in establishing the Ukrainian Academy of Arts in Kyiv—the first higher educational institution of its kind in Ukraine. Alongside Vasyl Krychevskyi, Heorhii Narbut, and Oleksandr Murashko, Boichuk was elected a professor at the academy. There, he pursued his vision of synthesizing the arts, particularly through monumental painting and the emerging avant-garde theater: he not only restored frescoes for Saint Sophia Cathedral but also designed stage sets for performances by Les Kurbas. Among his students were Ivan Padalka, Tymofii Boichuk, Vasyl Sedliar, and Oksana Pavlenko.
The most famous work of Boichuk’s school was the decoration of the Lutsk Barracks on Dehtiarivska Street in Kyiv, near Lukianivska Prison. The walls of the four-story building were adorned with what we would today call murals: The Feast, Revelry Without Restraint, Plowing, Bread Cutting. Monumentalists also created murals for the Peasants’ Sanatorium in Odesa and the Chervonozavodskyi Opera Theater in Kharkiv. All these works were soon destroyed—for “formalism.” Boichuk and his associates became increasingly objectionable to the Soviet authorities by the late 1920s. The language of his art did not fit within the permitted boundaries of the time and did not meet the propagandistic demands imposed on art.
On November 25, 1936, the artist was arrested and accused of leading a nationalist-fascist terrorist organization. On July 13, 1937, he—along with Ivan Lypkivskyi, Ivan Padalka, Vasyl Sedliar, and Ivan Orlo-Orlenko—was executed in Kyiv. On December 11 of the same year, his first wife, Sofia Nalepynska-Boichuk, was also executed. The artists were rehabilitated on February 1, 1958. Boichuk’s second wife, Alla Herburt, tried to obtain the truth from the Soviet authorities about the accusations against him, but without success. She managed to emigrate with her children to Germany, where she taught, painted, and lived until her death in 1993.
Most of Boichuk’s artistic works were destroyed during the Soviet period—even his sketches were burned. However, his artistic vision took root in monumental and easel painting, architectural decoration, and applied arts. The Kyiv State Academy of Decorative and Applied Arts and Design now bears his name. His surviving works can be found in the Manuscripts Department of the Jagiellonian Library in Kraków, the Stefan Żeromski Museum in Nałęczów, the Lviv National Art Gallery named after Borys Voznytsky, the Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv, the National Art Museum of Ukraine, and in private collections.

Author: Oksana Smorzhevska

Brief conclusions

Cultural figure and reformer — a monumental artist and founder of the unique artistic style known as “Boichukism,” which combined Byzantine traditions, folk art, and European innovations.
Public figure — sought to create accessible “art for the people” integrated into social life and everyday existence. He belonged to the group of artists of the “Executed Renaissance” and was a member of the Shevchenko Scientific Society.
Creative legacy — worked with his students to produce monumental paintings on buildings, ceramics, furniture, clothing, and books, striving to make art part of daily life.
Builder and patron — one of the founding professors of the Ukrainian State Academy of Arts in Kyiv.
Legacy — developed his own school of monumental painting, uniting many talented students and followers. The Kyiv State Institute of Decorative and Applied Arts and Design is named after him.

Portal Editorial Team

 

Зміст

Автор Оксана Сморжевська
Експерт Ярослав Грицак
Експерт Ярослав Грицак
Детальніше
попередня Радянська українізація 
наступна Лікнеп

Пов’язані матеріали

Харків Місто
icon
Лесь Лозовський Особистість
Офіційна постанова про створення Соловецького табору спеціального призначення Подія
Архітектура козацького бароко Явище
Процес Спілки визволення України Подія
Заснування осередку русів на Середньому Дніпрі Подія
icon
Ярослав Мудрий Особистість
icon
Галшка Гулевичівна Особистість
Будинок «Слово» Історична пам’ятка
Будинок Роліт Історична пам’ятка
icon
Микола Зеров Особистість
icon
Олекса Слісаренко Особистість
Друкарство Явище
«Слово про закон і благодать» Культурний артефакт
Альманах «Семафор у майбутнє» Культурний артефакт
«97» (п’єса Куліша) Культурний артефакт
Український архітектурний модерн Явище
ВУФКУ Явище
ВАПЛІТЕ Явище
Київська кіностудія імені Олександра Довженка Явище
icon
Раїса Троянкер Особистість
Радянська українізація  Явище
Український футуризм Явище
Модернізм Явище
Розстріляне відродження Явище
Театр-студія «Березіль» Явище
Християнізація Русі Явище
Проголошено доктрину соцреалізму Подія
Постановка п’єси «Мина Мазайло» Подія
icon
Іван Падалка Особистість
Хрещення Русі Подія
На екрани виходить фільм Олександра Довженка «Земля» Подія
Облога й пограбування Києва військами коаліції князів і половців Подія
Публікація журналу «Нова ґенерація» Подія
Самогубство Миколи Хвильового Подія
Друком виходить роман Юрія Яновського «Майстер корабля» Подія
icon
Юрій Іллєнко Особистість
icon
Василь Седляр Особистість
icon
Вадим Меллер Особистість
icon
Григорій Епік Особистість
icon
Василь Еллан-Блакитний Особистість
icon
Майк Йогансен Особистість
icon
Микола Хвильовий Особистість
icon
Микола Куліш Особистість
icon
Валер’ян Підмогильний Особистість
icon
Софія Налепинська-Бойчук Особистість
icon
Фавст Лопатинський Особистість
icon
Митрополит Іларіон Особистість
icon
Григорій Хомишин Особистість
icon
Ґео Шкурупій Особистість
icon
Теодор Ромжа Особистість
icon
Михайль Семенко Особистість
icon
Гордій Брасюк Особистість
icon
Йосип Гірняк Особистість
icon
Лесь Курбас Особистість
Держава Романовичів і тяглість руської традиції Явище
icon
Володимир Великий Особистість
Початок боротьби за галицьку спадщину після смерті князя Володимира Ярославича Подія
icon
Артемій Ведель Особистість

Відео

promo

Український тріумф у Парижі: Бойчук та його школа

promo

Чому історія повторюється: феномен Михайла Бойчука

Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років

Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років

250 грн

Докладніше
Самі про себе: Автобіографії українських митців 1920-х років

Самі про себе: Автобіографії українських митців 1920-х років

600 грн

Докладніше
Переглянути на Родоводі
Софія Налепинська-Бойчук
Культура

Софія Налепинська-Бойчук

1919 р. –

Детальніше

Українська художниця польсько-французького походження. Дружина і сподвижниця Михайла Бойчука, представниця Розстріляного відродження.

Що пов’язує:

Чоловік Софії Налепинської-Бойчук.

Василь Седляр
Культура

Василь Седляр

12 жовтня 1923 р. –

Детальніше

Художник-монументаліст, графік і педагог, бойчукіст. Представник Розстріляного відродження.

Що пов’язує:

Вчитель Василя Седляра.

Іван Падалка
Культура

Іван Падалка

1924 рік –

Детальніше

Народився 15 листопада 1894 року на Черкащині. Страчений 13 липня 1937 року у Києві. Художник, педагог і теоретик мистецтва, учасник мистецької групи бойчукістів. Представник Розстріляного відродження.

Що пов’язує:

Вчитель Івана Падалки.

Долучайтесь до клубу поціновувачів історії!

Отримуйте інформацію про літературні події та прем'єри

instagram
Facebook
YouTube

Оформити підписку на щомісячний дайджест найцікавіших історичних статей та новинок літератури:

    logo

    Співпраця:

    +38 067 131 39 48 info@portalbooks.com.ua
    • Головна
    • Навігатор
    • Особистості
    • Часострічка
    • Книгарня
    • Мапа сайту
    Видавничо-освітній проєкт “Портал”. Всі права захищено.  © 2009 - 2026

    Увійти до особистого кабінету

    Увійдіть, аби мати змогу зберігати до закладок.
    Через SMS-підтвердження:

    Через Email-підтвердження:
    Зареєструватись