Георгій Нарбут

Георгій Нарбут походив із родини збіднілої литовської шляхти. Ще в дитинстві він відчував сильний потяг до художньої творчості: робив витинанки, вирізав фігури з обгорток і, навіть не маючи олівців чи фарб, намагався відтворювати красу довколишнього світу.

У 1896–1906 роках Нарбут навчався у Глухівській чоловічій гімназії. У той період проявився його інтерес до геральдики і графіки: йому вдалося віднайти герб своєї родини, у якій, як виявилося, були запорозькі козаки, та відтворити його, а коли вчитель приніс на урок копію Остромирового Євангелія, Нарбут перемалював із нього всі писані кириличні літери.

Після закінчення гімназії Нарбут перебрався до Санкт-Петербурга, де мешкав до буремного 1917 року. Там він брав уроки у художників, зокрема навчався у студії Єлизавети Званцевої, учениці Іллі Рєпіна. 1909 року перебував у Мюнхені, вдосконалюючи свою майстерність у школі угорського митця Шимона Голлоші, а після повернення став членом петербурзького художнього товариства «Світ мистецтва». У той період Нарбут розкрив себе як ілюстратор: він ілюстрував казки Ганса Крістіана Андерсена, байки Івана Крилова, а також народні казки та пісні.

Незважаючи на популярність, якої він набув у мистецьких колах Петербурга, Георгій Нарбут залишався вірним своїй українській ідентичності й українській мистецькій спадщині. Мандруючи Україною, він спілкувався з колекціонерами старожитностей, вивчав крій козацького одягу — навіть сам пошив собі козацький жупан. «Перше враження — і найсильніше: зовнішність Нарбута — багато типу українського, полковницького, стародубського. […] Про Чернігівщину нагадує кожен порух його», — згадував мистецтвознавець і художник Георгій Лукомський.

Після Лютневої революції 1917 року Нарбут повернувся в Україну й оселився у Києві — у Георгіївському провулку неподалік від Золотих воріт. «Провулок мого святого. Близько Георгіївська церква. А головне – вікна квартири впираються в стіну Софії Київської, майже в браму Заборовського. Під цією брамою й померти можна», — казав він.

Саме «київський період» закріпив Нарбута в історії українського мистецтва як творця українського стилю у графіці — хоча тривав він лише три роки, проте виявився надзвичайно плідним. Після проголошення УНР Нарбут створив проєкти поштових марок, акцизних паперів і грошових купюр номіналом 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень. За часів уряду гетьмана Павла Скоропадського він створив герб Української Держави, взявши за основу символ Війська Запорозького — козака з мушкетом. Нарбут також створив «Українську абетку», у якій поєднав традиції українського рукописного письма і друкарства зі знаннями у галузі європейського створення шрифтів.

У листопаді 1917 року відбулося урочисте відкриття Української академії мистецтв — першого вищого навчального закладу УНР. Нарбут став професором академії, а коли в 1919 році з Києва, рятуючись від більшовиків, виїхали майже всі викладачі, перебрав на себе керівництво нею. Згодом більшовики відібрали приміщення академії, і Нарбут почав проводити уроки у себе вдома. «Це був справжній курятник. Стелю устилали диктом, щоб під час дощу не так хлестала вода. Майстерні відділяли від проходу великими полотнами — творами професорів. Все це мало відповідало значінню, яке Нарбут надавав академії. Але цим кроком він врятував її від неминучої загибелі», — згадував мистецтвознавець Федір Ернст.

Влітку 1919 року влада в Києві знову змінилася — її захопили «білі», оголосивши про повернення Києва до складу Росії. «Тут уже Нарбут зовсім засмутився. Як українця, який працював при Скоропадському, його переслідували. Як бувшого при Директорії працівника — теж. Як виконувача замовлення радянської влади — також, ще більше», — розповідав Георгій Лукомський. Восени цього ж року художник захворів на тиф, і хвороба дала ускладнення на печінку: він майже не вставав з ліжка, але продовжував працювати, не випускаючи з рук олівця.

Останнім задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але втілити його у життя Нарбут вже не встиг: виконавши лише одну ілюстрацію, він помер у віці 34 років і був похований на Байковому кладовищі у Києві.