Софія Налепинська-Бойчук

Софія Налепинська народилася в сім’ї поляка і француженки. Студіювала мистецтво в художній школі Яна Ціонглінського в Петербурзі, 1908 року продовжила освіту в Мюнхені, а ще через рік виїхала на навчання до паризької Академії Рансона, де відбулося найдоленосніше знайомство її життя.

У Парижі Налепинська вперше зустрілася з художником Михайлом Бойчуком. Між ними одразу спалахнули почуття, і пара, недовго думаючи, побралася. Кохання Софії до чоловіка переросло в палку любов до його рідної культури — і вона сама почала звати себе українкою. В одному з листів молодша сестра Налепинської Анна писала: «Софія вже зреклася, скажімо так, своєї національності, співала лише українських пісень, розмовляла українською й перебувала цілковито під впливом і у владі Михайла. Приїздила до нас, страшенно любила родину, для мене була як рідна матір, — але всією душею була вже з Михайлом, і було відомо, що не покине ані його, ані його творчих ідей».

1917 року Софія з чоловіком переїхала до революційного Києва, а наступного року народила сина Петра. З 1919 року протягом трьох років викладала в Миргородській художній школі, потім очолила ксилографічну майстерню Київського інституту пластичних мистецтв. 1925 року почала викладати в Київському художньому інституті, де заснувала школу гравюри. Власну працю поєднувала зі співпрацею з чоловіком: мала провідну роль в Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), працювала в майстерні монументального мистецтва Бойчука, була співавторкою багатьох фресок і монументальних робіт, знищених після засудження «бойчукізму».

1936 року Михайла Бойчука заарештували і, вибивши в нього тортурами зізнання в участі у міфічній контрреволюційній організації українських націонал-фашистів, розстріляли. У червні 1937 року, за місяць до страти чоловіка, заарештували й Налепинську-Бойчук — як «дружину ворога народу»; її звинуватили у шпигунстві, в участі у тій-таки контрреволюційній організації та в недонесенні на чоловіка. У застінках вона провела півроку, проте так і не підписала зізнання. Протокол її допиту зафіксував таку розмову:

— Вас заарештовано за участь в антисовєцькій, націонал-фашистській організації, де ви провадили шпигунську роботу на користь іноземних держав. Чи визнаєте ви себе винною у пред’явленому вам звинуваченні? 

— У пред’явленому мені звинуваченні винною себе я не визнаю. В антисовєцькій націонал-фашистській організації я участі не брала й шпигунської роботи не провадила. 

— Ви кажете неправду, слідство має відомості, що ви брали активну участь в антисовєцькій націонал-фашистській організації, якою керував ваш чоловік — Бойчук. Пропонуємо вам дати докладні зізнання про вашу участь в організації. 

Не добившись ніяких «докладних зізнань», НКВС засудило художницю до смертної кари на підставі самого її знайомства з іншими особами, раніше засудженими за контрреволюційну діяльність. Її розстріляли 11 грудня 1937 року.