Ісмаїл Ґаспринський

У другій половині ХІХ століття на історичному обрії з’явилася нова постать, яка підштовхнула кримських татар до оновлення, просвітництва та національного пробудження, — Ісмаїл Ґаспринський. Він став для кримськотатарського народу символом відродження тюркізму, змін, відмови від старих догм і стереотипів.

Ґаспринський був одним із найвідоміших педагогів-реформаторів кінця XIX — початку XX століття. Його ідеї вплинули на розробку та втілення реформи національної освіти. А головне — Ґаспринський присвятив життя справі синтезу традиційної духовності зі здобутками європейської культури, досягнувши в цій сфері видатних успіхів. Він був одним із небагатьох, хто свого часу формував національну інтелігенцію, із якої пізніше виросла інтелектуальна еліта кримських татар.

Ісмаїл Ґаспринський народився 20 березня 1851 року в селі Авджикой поблизу Бахчисарая в родині кримських мурз — дворян за походженням. Навчався й у медресе, й у світській гімназії, пізніше здобув філологічну освіту й почав викладати. Але Крим здавався йому затісним — його вабив світ, великі ідеї, нові горизонти.

Молодий Ісмаїл вирушив до Парижа повний ідей і планів. У пригоді стало знання мов — арабської, французької, російської. У Парижі юнак занурився в інтелектуальну атмосферу, відвідував лекції в Сорбонні, познайомився з передовими європейськими ідеями. У 1874 році вирушив у мандрівку Північною Африкою та Близьким Сходом, побував у Османській імперії: тут він удосконалив знання турецької мови, дослідив систему освіти й глибше пізнав пізнає історію тюркських народів.

1876 року Ґаспринський повернувся до Бахчисарая, влаштувався викладачем та вперше одружився. Уже тоді в нього зродилася мрія створіти в Криму першу кримськотатарську газету. Його підтримав тесть М  , людина освічена й заможна. На тестеві гроші Ісмаїл набув устаткування для друкарні та зміг профінансувати видання свого першого літературного твору.

Ґаспринський брав участь у виборах до місцевих органів самоврядування і 5 березня 1879 року отримав посаду міського голови. А от видавництво виявилося збиткове, коштів постійно бракувало, тож у цей час він іще раз попросив у тестя грошей. Той відмовив. Вибухнув сімейний скандал, який закінчився розірванням першого шлюбу. Але Ісмаїл не відмовився від своїх просвітницьких ідей.

Попри розлучення й суспільні пересуди, цей період виявився щасливим для Ґаспринського. Новий голова Бахчисарая «запалив» перші ліхтарі у місті, відкрив лікарню для простолюду й театр, а також утричі збільшив бюджет міста. Він домігся від влади підвищення обмеженої законами квоти для кримських татар в органах місцевого самоврядування, дбав про санітарний стан міста і про розвиток народної освіти. Через п’ять років Ґаспринський, залишивши посаду міського голови, мав думку випускати власну газету — але влада йому відмовила.

Променем нової надії стало знайомство з донькою фабриканта Зухрою Акчуриною — освіченою дівчиною, в якій Ісмаїл побачив однодумицю. Вона стала для нього не просто дружиною, а вірною сподвижницею. І коли 10 квітня 1883 року Ґаспринський отримав дозвіл на видання газети, молоде подружжя негайно взялося за роботу; щоправда, імперська влада дозволила публікацію тільки за умови, що газета буде двомовною: виходитиме не лише кримськотатарською, а й російською.

Так народився «Терджиман» («Перекладач») — головне дітище Ісмаїла Ґаспринського, часопис, який згодом став легендою. Утім, забезпечувати його матеріально було вкрай непросто, навіть із підтримкою меценатів. Зухра продала всі свої коштовності та вклала виторг у справу. На початку вони з Ісмаїлом усе робили самі: вручну крутили маховик типографського станка, складали й сортували газети, носили їх на пошту, клеїли марки, розсилали читачам.

Газета потихеньку завойовувала популярність, її тираж зростав. Якщо перші номери тижневика виходили накладом лише 320 екземплярів, то в наступні роки тираж газети виріс до 20 тисяч, а публікації почастішали: зрештою вона стала щоденною. До редакції надходило багато подяк — особливо від молоді.

«Терджиман» довго залишався єдиною тюрксько-кримськотатарською газетою. Нескладно уявити ентузіазм тюркських народів імперії, які вперше отримали періодичне видання рідною мовою. Газету, що висвітлювала проблеми культури й освіти, з нетерпінням чекали у всіх куточках Російської імперії. Крім того, її купували читачі з Туркестану, Румунії, Китаю, Франції, Швейцарії, Ірану, Єгипту, Болгарії та навіть США. Сам Ґаспринський вважав, що його газета популярніша серед іноземців, ніж серед земляків, — але помилявся: кримські татари зачитувалися виданням і передавали газету з рук в руки, дбайливо зберігаючи пошарпані від часу номери. Саме тоді Ґаспринському спало на думку організувати передплату видання.

Згодом сім’я почала видавати додатки до «Терджимана». У типографії Ґаспринського друкували щотижневу газету «Міллет» («Народ»), журнал для жінок «Алем-і нісван» («Світ жінок»), журнал для дітей «Алем-і суб’ян» («Світ дітей») кримськотатарською мовою, а також гумористичне видання «Ха-ха-ха!». 1886 року на сторінках «Терджимана» вперше з’явилася реклама — «Листок оголошень».

Ґаспринський зумів поєднати духовну традицію зі світською освітою, створити перший публічний простір для дискусії серед тюркомовних народів імперії. На сторінках газети відкривався його талант не тільки як редактора, а й публіциста і письменника. Він і сам підтримував талановитих людей. Завдяки «Терджиману» читачі відкрили для себе багатьох кримськотатарських письменників, поетів і майбутніх політиків.

Із номера в номер Ґаспринський висловлював ідею рівності мусульманських жінок, вважаючи, що їм необхідні ті самі права, що й чоловікам. На його думку, «начитана, освічена десятилітня дівчинка корисніша за такого самого хлопчика, бо дівчинка — майбутня мати та природна, перша вчителька своїх дітей». Це не було простою теорією: завдяки зусиллям Ґаспринського в кримських містах поставали школи для дівчаток.

1903 року Зухра померла. До видавничої праці долучилися син Рефат і 17-річна дочка Шефіка, якій батько згодом довірив керувати журналом «Жіночий світ». Популярність журналу після цього ще більше зросла.

Освітянська роль Ісмаїла Ґаспринського неоціненна. Він доклав максимум зусиль, щоб реформувати систему народної освіти кримських татар, очоливши новометодний педагогічний рух — перехід від конфесійної до національно-світської освіти. Йому та його однодумцям вдалося побудувати перспективну, чітко продуману структуру національної освіти: мектеб (початкова школа) — мектеб-рушдіє (середня школа) — медресе (вища школа, університет). Перший новометодний навчальний заклад в Криму Ґаспринський відкрив ще в січні  1884 року; він сам викладав там за власним підручником. 1909 року просвітник ініціював будівництво нового двоповерхового будинку Зинджирли медресе, де теж викладали за новим методом.

1910 року за досягнення в міжнародній освіті, просвітницьку діяльність у Європі й Азії, а також пошуки шляхів толерантних відносин між різними народами французький журнал «La Revue du Monde Musulman» висунув Ісмаїла Ґаспринського на здобуття Нобелівської премії. 1911 року його обрали головою Центрального комітету турецької партії «Згода і прогрес».

Ґаспринський багато подорожував світом, виступаючи у медіа різних країн і пропагуючи свій новий освітній метод. Його знали також як письменника — автора популярних романів і повістей «Арслан-к’из», «Сто років по тому», «Африканські листи» та «Французькі листи».

Ісмаїл Ґаспринський помер 11 вересня 1914 року від туберкульозу, заповівши поховати його поруч із Зинджирли медресе. Це прохання виконали. Просвітника, письменника й видавця в останню путь проводжала вся інтелігенція Криму. Згодом його іменем назвуть чоловічу вчительську семінарію в Бахчисараї та жіночу вчительську семінарію в Сімферополі.

Справу Ґаспринського продовжили діти, зокрема син Рефат. Його старша дочка Хатідже Ґаспринська стала делегаткою першого Курултаю кримськотатарського народу в 1917 році. Шефіка Ґаспринська теж була політичною діячкою, а ще — соратницею Номана Челебіджіхана.

У радянський період Ґаспринського звинувачували в пантюркізмі і панісламізмі. Його ім’я намагалися стерти з історії, а могилу знесли. Лише в 1999 році кримським татарам вдалося відновити надгробок.

Ісмаїл Ґаспринський був реформатором без мандату, лідером без армії, але його слово пережило імперію. Він вірив: «Щоб бути сильним, треба бути освіченим. Щоб бути освіченим, треба мати свою мову, свою школу, свою газету». І це він дав рідному народові.

Автор: Гульнара Абдулаєва