logo
Мій профіль
  • Головна
  • Навігатор
  • Особистості
  • Часострічка
  • Книгарня
Історико-просвітній проект Портал / Особистість / Довге XIX століття / Ісмаїл Ґаспринський

Ісмаїл Ґаспринський icon icon

10 березня 1903 року – 11 березня 1903 року Ольга Кобилянська 1904 рік Заснування Вищої музично-драматичної школи 20 березня 1851 року – 11 вересня 1914 року Ісмаїл Ґаспринський 1906 рік – 1910 рік В Україні діють осередки «Просвіти». 1906 рік Виникає київська «Просвіта»
Про особистістьПов’язані матеріалиГалереяВідеоЛітература
Пов’язані особистості
  • Діяльність: Культура, Політика
  • Дата народження: 6 (18) серпня 1836 року
  • Дата смерті: 29 листопада (12 грудня) 1900 року, Київ
  • Навігатор: Довге XIX століття

Ісмаїл Ґаспринський був одним із найвідоміших педагогів-реформаторів кінця XIX — початку XX століття. Його ідеї вплинули на розробку та втілення реформи національної освіти.

У другій половині ХІХ століття на історичному обрії з’явилася нова постать, яка підштовхнула кримських татар до оновлення, просвітництва та національного пробудження, — Ісмаїл Ґаспринський. Він став для кримськотатарського народу символом відродження тюркізму, змін, відмови від старих догм і стереотипів.

Ґаспринський був одним із найвідоміших педагогів-реформаторів кінця XIX — початку XX століття. Його ідеї вплинули на розробку та втілення реформи національної освіти. А головне — Ґаспринський присвятив життя справі синтезу традиційної духовності зі здобутками європейської культури, досягнувши в цій сфері видатних успіхів. Він був одним із небагатьох, хто свого часу формував національну інтелігенцію, із якої пізніше виросла інтелектуальна еліта кримських татар.

Ісмаїл Ґаспринський народився 20 березня 1851 року в селі Авджикой поблизу Бахчисарая в родині кримських мурз — дворян за походженням. Навчався й у медресе, й у світській гімназії, пізніше здобув філологічну освіту й почав викладати. Але Крим здавався йому затісним — його вабив світ, великі ідеї, нові горизонти.

Молодий Ісмаїл вирушив до Парижа повний ідей і планів. У пригоді стало знання мов — арабської, французької, російської. У Парижі юнак занурився в інтелектуальну атмосферу, відвідував лекції в Сорбонні, познайомився з передовими європейськими ідеями. У 1874 році вирушив у мандрівку Північною Африкою та Близьким Сходом, побував у Османській імперії: тут він удосконалив знання турецької мови, дослідив систему освіти й глибше пізнав пізнає історію тюркських народів.

1876 року Ґаспринський повернувся до Бахчисарая, влаштувався викладачем та вперше одружився. Уже тоді в нього зродилася мрія створити в Криму першу кримськотатарську газету. Його підтримав тесть М  , людина освічена й заможна. На тестеві гроші Ісмаїл набув устаткування для друкарні та зміг профінансувати видання свого першого літературного твору.

Ґаспринський брав участь у виборах до місцевих органів самоврядування і 5 березня 1879 року отримав посаду міського голови. А от видавництво виявилося збиткове, коштів постійно бракувало, тож у цей час він іще раз попросив у тестя грошей. Той відмовив. Вибухнув сімейний скандал, який закінчився розірванням першого шлюбу. Але Ісмаїл не відмовився від своїх просвітницьких ідей.

Попри розлучення й суспільні пересуди, цей період виявився щасливим для Ґаспринського. Новий голова Бахчисарая «запалив» перші ліхтарі у місті, відкрив лікарню для простолюду й театр, а також утричі збільшив бюджет міста. Він домігся від влади підвищення обмеженої законами квоти для кримських татар в органах місцевого самоврядування, дбав про санітарний стан міста і про розвиток народної освіти. Через п’ять років Ґаспринський, залишивши посаду міського голови, мав думку випускати власну газету — але влада йому відмовила.

Променем нової надії стало знайомство з донькою фабриканта Зухрою Акчуриною — освіченою дівчиною, в якій Ісмаїл побачив однодумицю. Вона стала для нього не просто дружиною, а вірною сподвижницею. І коли 10 квітня 1883 року Ґаспринський отримав дозвіл на видання газети, молоде подружжя негайно взялося за роботу; щоправда, імперська влада дозволила публікацію тільки за умови, що газета буде двомовною: виходитиме не лише кримськотатарською, а й російською.

Так народився «Терджиман» («Перекладач») — головне дітище Ісмаїла Ґаспринського, часопис, який згодом став легендою. Утім, забезпечувати його матеріально було вкрай непросто, навіть із підтримкою меценатів. Зухра продала всі свої коштовності та вклала виторг у справу. На початку вони з Ісмаїлом усе робили самі: вручну крутили маховик типографського станка, складали й сортували газети, носили їх на пошту, клеїли марки, розсилали читачам.

Газета потихеньку завойовувала популярність, її тираж зростав. Якщо перші номери тижневика виходили накладом лише 320 екземплярів, то в наступні роки тираж газети виріс до 20 тисяч, а публікації почастішали: зрештою вона стала щоденною. До редакції надходило багато подяк — особливо від молоді.

«Терджиман» довго залишався єдиною тюрксько-кримськотатарською газетою. Нескладно уявити ентузіазм тюркських народів імперії, які вперше отримали періодичне видання рідною мовою. Газету, що висвітлювала проблеми культури й освіти, з нетерпінням чекали у всіх куточках Російської імперії. Крім того, її купували читачі з Туркестану, Румунії, Китаю, Франції, Швейцарії, Ірану, Єгипту, Болгарії та навіть США. Сам Ґаспринський вважав, що його газета популярніша серед іноземців, ніж серед земляків, — але помилявся: кримські татари зачитувалися виданням і передавали газету з рук в руки, дбайливо зберігаючи пошарпані від часу номери. Саме тоді Ґаспринському спало на думку організувати передплату видання.

Згодом сім’я почала видавати додатки до «Терджимана». У типографії Ґаспринського друкували щотижневу газету «Міллет» («Народ»), журнал для жінок «Алем-і нісван» («Світ жінок»), журнал для дітей «Алем-і суб’ян» («Світ дітей») кримськотатарською мовою, а також гумористичне видання «Ха-ха-ха!». 1886 року на сторінках «Терджимана» вперше з’явилася реклама — «Листок оголошень».

Ґаспринський зумів поєднати духовну традицію зі світською освітою, створити перший публічний простір для дискусії серед тюркомовних народів імперії. На сторінках газети відкривався його талант не тільки як редактора, а й публіциста і письменника. Він і сам підтримував талановитих людей. Завдяки «Терджиману» читачі відкрили для себе багатьох кримськотатарських письменників, поетів і майбутніх політиків.

Із номера в номер Ґаспринський висловлював ідею рівності мусульманських жінок, вважаючи, що їм необхідні ті самі права, що й чоловікам. На його думку, «начитана, освічена десятилітня дівчинка корисніша за такого самого хлопчика, бо дівчинка — майбутня мати та природна, перша вчителька своїх дітей». Це не було простою теорією: завдяки зусиллям Ґаспринського в кримських містах поставали школи для дівчаток.

1903 року Зухра померла. До видавничої праці долучилися син Рефат і 17-річна дочка Шефіка, якій батько згодом довірив керувати журналом «Жіночий світ». Популярність журналу після цього ще більше зросла.

Освітянська роль Ісмаїла Ґаспринського неоціненна. Він доклав максимум зусиль, щоб реформувати систему народної освіти кримських татар, очоливши новометодний педагогічний рух — перехід від конфесійної до національно-світської освіти. Йому та його однодумцям вдалося побудувати перспективну, чітко продуману структуру національної освіти: мектеб (початкова школа) — мектеб-рушдіє (середня школа) — медресе (вища школа, університет). Перший новометодний навчальний заклад в Криму Ґаспринський відкрив ще в січні  1884 року; він сам викладав там за власним підручником. 1909 року просвітник ініціював будівництво нового двоповерхового будинку Зинджирли медресе, де теж викладали за новим методом.

1910 року за досягнення в міжнародній освіті, просвітницьку діяльність у Європі й Азії, а також пошуки шляхів толерантних відносин між різними народами французький журнал «La Revue du Monde Musulman» висунув Ісмаїла Ґаспринського на здобуття Нобелівської премії. 1911 року його обрали головою Центрального комітету турецької партії «Згода і прогрес».

Ґаспринський багато подорожував світом, виступаючи у медіа різних країн і пропагуючи свій новий освітній метод. Його знали також як письменника — автора популярних романів і повістей «Арслан-к’из», «Сто років по тому», «Африканські листи» та «Французькі листи».

Ісмаїл Ґаспринський помер 11 вересня 1914 року від туберкульозу, заповівши поховати його поруч із Зинджирли медресе. Це прохання виконали. Просвітника, письменника й видавця в останню путь проводжала вся інтелігенція Криму. Згодом його іменем назвуть чоловічу вчительську семінарію в Бахчисараї та жіночу вчительську семінарію в Сімферополі.

Справу Ґаспринського продовжили діти, зокрема син Рефат. Його старша дочка Хатідже Ґаспринська стала делегаткою першого Курултаю кримськотатарського народу в 1917 році. Шефіка Ґаспринська теж була політичною діячкою, а ще — соратницею Номана Челебіджіхана.

У радянський період Ґаспринського звинувачували в пантюркізмі і панісламізмі. Його ім’я намагалися стерти з історії, а могилу знесли. Лише в 1999 році кримським татарам вдалося відновити надгробок.

Ісмаїл Ґаспринський був реформатором без мандату, лідером без армії, але його слово пережило імперію. Він вірив: «Щоб бути сильним, треба бути освіченим. Щоб бути освіченим, треба мати свою мову, свою школу, свою газету». І це він дав рідному народові.

Автор: Гульнара Абдулаєва

Ismail Gasprinsky

Activities: Culture, Politics
Date of Birth: August 6 (18), 1836 (Note: historically, March 8 (20), 1851)
Date of Death: November 29 (December 12), 1900, Kyiv (Note: historically, September 11, 1914)
Navigator: The Long 19th Century

Ismail Gasprinsky was one of the most famous educational reformers of the late 19th and early 20th centuries. His ideas influenced the development and implementation of the national education reform.

In the second half of the 19th century, a new figure appeared on the historical horizon, who pushed the Crimean Tatars towards renewal, enlightenment, and national awakening — Ismail Gasprinsky. He became a symbol of the revival of Turkism, change, and the rejection of old dogmas and stereotypes for the Crimean Tatar people.

Gasprinsky was one of the most famous educational reformers of the late 19th and early 20th centuries. His ideas influenced the development and implementation of the national education reform. And most importantly — Gasprinsky dedicated his life to the synthesis of traditional spirituality with the achievements of European culture, achieving outstanding success in this field. He was one of the few who shaped the national intelligentsia of his time, from which the intellectual elite of the Crimean Tatars later grew.

Ismail Gasprinsky was born on March 20, 1851, in the village of Avcıköy near Bakhchysarai into a family of Crimean Murzas — nobles by origin. He studied both in a madrasah and in a secular gymnasium, later obtained a philological education and began teaching. But Crimea seemed too small for him — he was attracted by the world, big ideas, and new horizons.

The young Ismail set off for Paris, full of ideas and plans. His knowledge of languages — Arabic, French, Russian — came in handy. In Paris, the young man immersed himself in the intellectual atmosphere, attended lectures at the Sorbonne, and became acquainted with progressive European ideas. In 1874, he embarked on a journey through North Africa and the Middle East, visited the Ottoman Empire: here he perfected his knowledge of the Turkish language, studied the education system, and gained a deeper understanding of the history of the Turkic peoples.

In 1876, Gasprinsky returned to Bakhchysarai, got a job as a teacher, and married for the first time. Already then, he had a dream to create the first Crimean Tatar newspaper in Crimea. He was supported by his father-in-law M., an educated and wealthy man. With his father-in-law’s money, Ismail acquired equipment for a printing house and was able to finance the publication of his first literary work.

Gasprinsky participated in the elections to local self-government bodies and on March 5, 1879, received the position of city mayor. However, the publishing business turned out to be unprofitable, funds were constantly scarce, so at this time he asked his father-in-law for money once again. The latter refused. A family scandal erupted, which ended in the dissolution of the first marriage. But Ismail did not give up his educational ideas.

Despite the divorce and social prejudice, this period turned out to be happy for Gasprinsky. The new mayor of Bakhchysarai “lit” the first lamps in the city, opened a hospital for the common people and a theater, and also tripled the city budget. He succeeded in getting the authorities to increase the legally restricted quota for Crimean Tatars in local self-government bodies, took care of the sanitary condition of the city and the development of public education. Five years later, Gasprinsky, leaving the post of city mayor, had the idea of publishing his own newspaper — but the authorities refused him.

A ray of new hope was the acquaintance with the daughter of a manufacturer, Zuhra Akchurina — an educated girl, in whom Ismail saw a like-minded person. She became not just a wife to him, but a loyal companion. And when on April 10, 1883, Gasprinsky received permission to publish a newspaper, the young couple immediately set to work; however, the imperial authorities allowed publication only on the condition that the newspaper would be bilingual: published not only in Crimean Tatar, but also in Russian.

Thus was born “Terjiman” (“The Interpreter”) — the main brainchild of Ismail Gasprinsky, a periodical that later became a legend. However, providing for it financially was extremely difficult, even with the support of patrons. Zuhra sold all her jewelry and invested the proceeds into the business. In the beginning, she and Ismail did everything themselves: manually turned the flywheel of the printing press, typeset and sorted newspapers, carried them to the post office, glued stamps, and mailed them to readers.

The newspaper gradually gained popularity, its circulation grew. While the first issues of the weekly had a circulation of only 320 copies, in subsequent years the newspaper’s circulation grew to 20 thousand, and publications became more frequent: eventually, it became a daily. The editorial office received many letters of gratitude — especially from the youth.

“Terjiman” remained the only Turkic-Crimean Tatar newspaper for a long time. It is not difficult to imagine the enthusiasm of the Turkic peoples of the empire, who for the first time received a periodical in their native language. The newspaper, which covered problems of culture and education, was eagerly awaited in all corners of the Russian Empire. In addition, it was bought by readers from Turkestan, Romania, China, France, Switzerland, Iran, Egypt, Bulgaria, and even the USA. Gasprinsky himself believed that his newspaper was more popular among foreigners than among his compatriots — but he was mistaken: Crimean Tatars avidly read the publication and passed the newspaper from hand to hand, carefully preserving the copies worn by time. It was then that Gasprinsky thought of organizing a subscription to the publication.

Subsequently, the family began to publish supplements to “Terjiman”. Gasprinsky’s printing house printed the weekly newspaper “Millet” (“The Nation”), the magazine for women “Alem-i Nisvan” (“The World of Women”), the magazine for children “Alem-i Subyan” (“The World of Children”) in the Crimean Tatar language, as well as the humorous publication “Ha-ha-ha!”. In 1886, advertising appeared on the pages of “Terjiman” for the first time — the “Announcement Sheet”.

Gasprinsky managed to combine spiritual tradition with secular education, to create the first public space for discussion among the Turkic-speaking peoples of the empire. On the pages of the newspaper, his talent was revealed not only as an editor, but also as a publicist and writer. He himself supported talented people. Thanks to “Terjiman”, readers discovered many Crimean Tatar writers, poets, and future politicians.

From issue to issue, Gasprinsky expressed the idea of the equality of Muslim women, believing that they needed the exact same rights as men. In his opinion, “a well-read, educated ten-year-old girl is more useful than a boy of the same age, because a girl is a future mother and the natural, first teacher of her children.” This was not a simple theory: thanks to Gasprinsky’s efforts, schools for girls were established in Crimean cities.

In 1903, Zuhra died. His son Refat and 17-year-old daughter Shefika joined the publishing work, and the father later entrusted his daughter with managing the magazine “The World of Women”. The popularity of the magazine increased even more after that.

Ismail Gasprinsky’s educational role is invaluable. He made maximum efforts to reform the system of public education of the Crimean Tatars, leading the new-method pedagogical movement — the transition from confessional to national-secular education. He and his like-minded associates managed to build a promising, clearly thought-out structure of national education: mekteb (primary school) — mekteb-rushdiye (secondary school) — madrasah (higher school, university). Gasprinsky opened the first new-method educational institution in Crimea back in January 1884; he himself taught there using his own textbook. In 1909, the enlightener initiated the construction of a new two-story building of the Zinjirli Madrasah, where they also taught according to the new method.

In 1910, for achievements in international education, educational activities in Europe and Asia, as well as the search for ways of tolerant relations between different peoples, the French magazine “La Revue du Monde Musulman” nominated Ismail Gasprinsky for the Nobel Prize. In 1911, he was elected chairman of the Central Committee of the Turkish party “Accord and Progress”.

Gasprinsky traveled extensively around the world, speaking in the media of different countries and promoting his new educational method. He was also known as a writer — the author of popular novels and novellas “Arslan Qiz”, “A Hundred Years Later”, “African Letters”, and “French Letters”.

Ismail Gasprinsky died on September 11, 1914, from tuberculosis, leaving a will to bury him next to the Zinjirli Madrasah. This request was fulfilled. The entire intelligentsia of Crimea accompanied the enlightener, writer, and publisher on his last journey. Later, the men’s teacher training seminary in Bakhchysarai and the women’s teacher training seminary in Simferopol would be named after him.

Gasprinsky’s work was continued by his children, in particular his son Refat. His eldest daughter Hatice Gasprinska became a delegate to the first Kurultai of the Crimean Tatar people in 1917. Shefika Gasprinska was also a political figure, and also a companion of Noman Çelebicihan.

During the Soviet period, Gasprinsky was accused of Pan-Turkism and Pan-Islamism. They tried to erase his name from history, and his grave was demolished. Only in 1999 did the Crimean Tatars manage to restore the tombstone.

Ismail Gasprinsky was a reformer without a mandate, a leader without an army, but his word outlived the empire. He believed: “To be strong, one must be educated. To be educated, one must have one’s own language, one’s own school, one’s own newspaper.” And this he gave to his native people.

Author: Gulnara Abdulaeva

 

Зміст

Експерт Гульнара Абдулаєва
Експерт Гульнара Абдулаєва
Детальніше
попередня Валер’ян Підмогильний
наступна Одеська кіностудія

Пов’язані матеріали

Перший Курултай кримськотатарського народу Подія

Ісмаїл Ґаспринський, фото 1872 року

Ісмаїл Ґаспринський, Гасан-бек Зардабі, Алімардан-бек Топчибашев. Баку, фото 1894 року

Ісмаїл Гаспринський, фото1883 року. З фондів Музею Ісмаїла Гаспринського

Ісмаїл Ґаспринський з дружиною та дітьми

Ісмаїл Ґаспринський з учніми. Новометодична школа в Алупці, фото 1910 року

Ісмаїл Ґаспринський з учніми. Новометодична школа в Алупці, фото 1910 року

Газета “Терджиман”

Друкарня газети «Терджиман»

Меморіальний будинок-музей Ісмаїла-бей ГаспринськогоМеморіальний будинок-музей Ісмаїла-бей Гаспринського

Пам’ятник Ісмаїлу Гаспринському в Бахчисараї

Відео

promo

Ісмаїл Ґаспринський – духовний батько нації

Ісмаїл Ґаспринський за короткий час зміг об’єднати навколо себе десятки сотень прихильників. Власне, саме він виховав цілу плеяду талановитих кримськотатарських поетів, письменників, вчителів та політиків, тим самим зробивши неоціненний внесок в історію Криму та України.
img

Вільні голоси Криму. Історії кримських журналістів – бранців Кремля

(0)

425 грн

Детальніше Додати в кошик
img

За Перекопом є земля

(0)

449 грн

Детальніше Додати в кошик
img

Крим Керіма

(2)

Дивитись відеоогляд

 

680 грн

Детальніше Додати в кошик
img

Ашик Омер

(0)

Кримськотатарська культура, 1621–1707 роки

314 грн

Детальніше Додати в кошик

Долучайтесь до клубу поціновувачів історії!

Отримуйте інформацію про літературні події та прем'єри

instagram
Facebook
YouTube

Оформити підписку на щомісячний дайджест найцікавіших історичних статей та новинок літератури:

    logo

    Співпраця:

    +38 067 131 39 48 info@portalbooks.com.ua
    • Головна
    • Навігатор
    • Особистості
    • Часострічка
    • Книгарня
    • Мапа сайту
    Видавничо-освітній проєкт “Портал”. Всі права захищено.  © 2009 - 2026

    Увійти до особистого кабінету

    Увійдіть, аби мати змогу зберігати до закладок.
    Через SMS-підтвердження:

    Через Email-підтвердження:
    Зареєструватись