logo
Мій профіль
  • Головна
  • Навігатор
  • Особистості
  • Часострічка
  • Книгарня
Історико-просвітній проект Портал / Особистість / Довге XIX століття / Михайло Драгоманов

Михайло Драгоманов icon icon

1882 рік Перший випуск «Історії Руси» Олександра Барвінського, призначеної для вивчення історії в українських галицьких школах. 6 січня 1834 року – 8 березня 1908 року Володимир Антонович 6 (18) вересня 1841 року – 20 червня (2 липня) 1895 року Михайло Драгоманов 1883 рік Серійним друком виходить повість Івана Франка «Захар Беркут». 1884 рік Перша історія української літератури
Про особистістьПов’язані матеріалиГалереяВідеоЛітература
Пов’язані особистості
  • Діяльність: Наука й освіта, Політика
  • Дата народження: 6 (18) вересня 1841 року
  • Дата смерті: 20 червня (2 липня) 1895 року
  • Навігатор: Довге XIX століття

Історик, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, один із організаторів «Київської громади», Михайло Драгоманов сформулював засади модерної української політичної ідеології, ставши зачинателем українського соціалізму.

Історик, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, один із організаторів «Київської громади», Михайло Драгоманов сформулював засади модерної української політичної ідеології, ставши зачинателем українського соціалізму.

Михайло Драгоманов разом із Володимир Антоновичем до середини 1870-х років був лідером «Київської громади». У формування підвалин ставлення до історичного минулого Драгоманов вклав добре знану сьогодні тезу про «пропащий час» — часи поневолення України Москвою після 1654 року.

Драгоманов і Антонович мали різні уявлення про національну ідею. Перший підносив українство до європейського радикалізму й політичної активності, другий — сповідував консервативні цінності й закликав нагромаджувати культурний потенціал, збільшувати кадри свідомого освіченого українства. Коли Володимир Антонович скептично ставився до співпраці з російськими ліберально-демократичними колами — через їхнє відкидання українських аспірацій — то Драгоманов постійно виступав за спільний російсько-український революційний фронт і соціалістичний рух. На жаль, органічно синтезувати ці два складники національного руху українці не спромоглися. Молодь пішла за Михайлом Драгомановим, відірвавшись од українських коренів, а стара генерація залишилася при віджилому українофільстві.

Саме Михайло Драгоманов розвивав думку про єдиний інтерес у демократій Росії і України й спільного ворога — царат і підприємницько-землевласницькі кола. Фактично Драгоманов був на українському ґрунті речником класової боротьби, проголошуючи, що «капіталіст не може бути українцем». Для нього український рух міг бути лише демократичним, а все консервативне (у його розумінні — негативне) — чужим, неукраїнським. Він намагався спиратися на молодь, не зважаючи на станову приналежність, і, виходячи з тези про примат соціального, шукав союзників не серед національного табору — «своїх панів» — а серед соціально близьких верств російської і польської людності, яка, втім, на відміну від українців, мала вироблену національну ідеологію і якій були близькі цілі польської і російської еліти: політичне панування над автохтонним українським населенням в Україні.

Думки Михайла Драгоманова знайшли підтримку в пізнішій діяльності українських соціал-демократів і відбилися на формуванні національної історичної пам’яті як у позитивному, так і негативному плані. До позитивів історіософії Драгоманова слід віднести його віру в цивілізаційний поступ людства, конституційний підхід до розв’язання суспільних проблем.

До 1875 року Драгоманов був доцентом доцент на кафедрі історії Київського університету, та його звільнили за політичну неблагонадійність. Восени 1875-го Драгоманов мусив емігрувати через переслідування царської влади; це вдалося зробити за сприяння громадівців. Він оселився в Женеві (Швейцарія), де заснував Вільну українську друкарню й видавав український політичний журнал «Громада» (1878–1879, 1882; п’ять випусків) — перший безцензурний часопис в історії української преси. Тут виходили також брошури українською і західноєвропейськими мовами, які мали на меті ознайомити українців з політичними, духовними й культурними надбаннями Європи — і водночас поінформувати європейську громадськість про «українське питання», як воно склалося після Емського указу 1876 року.

Місія Михайла Драгоманова в Женеві відкрила нову добу в діяльності української еміграції. Саме Драгоманов у всеєвропейському масштабі поставив українську проблему і тим висунув її за межі внутрішнього російського чи польського питання.

У 1870-90-х роках він брав активну участь у роботі галицьких журналів «Друг», «Світ» і «Народ», виступав з публіцистичними, літературно-критичними, науковими статтями в російській і українській ліберальній і демократичній пресі, в англійських, німецьких, французьких, італійських, болгарських і західнослов’янських виданнях. Європейське визнання здобув доповідями на захист переслідуваного царатом українського письменства на Літературному конгресі в Парижі 1878 і Міжнародному літературному конгресі у Відні 1881 року. Здоров’я й родинні обставини змусили Драгоманова покинути Швейцарію. На запрошення болгарського уряду він перебрався до Софії, з 1889 року працював професором Софійського університету.

Михайло Драгоманов не співчував терористичним методам здобуття влади, пропонованим російськими революціонерами. Він був прихильником легальних способів боротьби. Космополітизм у загальних цілях і національна форма їх досягнення прихилили до ідей Михайла Драгоманова представників «поступової» України. Він надихав діяльність центристських політичних сил на початку ХХ століття. Його ідеї популяризували Сергій Єфремов і Євген Чикаленко. Проте українські соціалісти не засвоїли творчість Драгоманова глибоко — вони орієнтувалися на ідеологів ортодоксального російського марксизму.

Автор: Ігор Гирич

Короткі висновки

  • Державний діяч і реформатор — був багатогранним діячем: істориком, філософом, публіцистом, фольклористом та громадсько-політичним діячем.
  • Законодавець — не створював законів, проте розробив власну політичну програму та ідеологію, що мала значний вплив на український рух, був засновником українського соціалізму. 
  • Будівничий і меценат — не можна назвати меценатом, але він виступав як культурний і просвітницький діяч, чия діяльність мала цінний характер для української культури та народу.
  • Церковна політика — критично ставився до церковного догматизму та його впливу на суспільство, вважаючи, що церква може перешкоджати громадському прогресу, проте вивчав релігійні та церковні процеси з історичної точки зору.
  • Спадщина – сприяв відродженню національної  ідеї:  розробив концепції народності літератури, дослідження історії, етнографії та фольклору, заснував громадсько-політичний збірник «Громада» та активно популяризував творчість Тараса Шевченка. 

Редакція «Порталу»

Mykhailo Drahomanov

Fields of activity: Science and Education, Politics
Date of birth: September 6 (18), 1841
Date of death: June 20 (July 2), 1895
Navigator: The Long 19th Century

A historian, literary scholar, folklorist, and public figure, and one of the organizers of the “Kyiv Hromada,” Mykhailo Drahomanov formulated the foundations of modern Ukrainian political ideology, becoming the founder of Ukrainian socialism.

Together with Volodymyr Antonovych, Drahomanov was a leader of the “Kyiv Hromada” until the mid-1870s. In shaping attitudes toward the historical past, he contributed the now well-known thesis of the “lost time” — the period of Ukraine’s subjugation by Moscow after 1654.
Drahomanov and Antonovych held different views on the national idea. The former elevated Ukrainianness to the level of European radicalism and political activism, while the latter adhered to conservative values and called for the accumulation of cultural potential and the growth of a conscious, educated Ukrainian community. While Antonovych was skeptical about cooperation with Russian liberal-democratic circles due to their rejection of Ukrainian aspirations, Drahomanov consistently advocated for a joint Russian-Ukrainian revolutionary front and a socialist movement. Unfortunately, Ukrainians were unable to organically synthesize these two components of the national movement. The youth followed Drahomanov, drifting away from Ukrainian roots, while the older generation remained within outdated Ukrainophilism.
Drahomanov developed the idea of a shared interest between the democracies of Russia and Ukraine and a common enemy — the tsarist regime and the entrepreneurial and landowning classes. In fact, on Ukrainian soil, he became a proponent of class struggle, declaring that “a capitalist cannot be a Ukrainian.” For him, the Ukrainian movement could only be democratic, while anything conservative (in his understanding, negative) was чужим, non-Ukrainian. He sought support among the youth regardless of social origin and, based on the primacy of the social factor, looked for allies not among the national elite (“his own gentry”) but among socially близьких strata of Russian and Polish populations. These groups, however, unlike Ukrainians, had well-formed national ideologies aligned with the goals of Polish and Russian elites — political dominance over the indigenous Ukrainian population in Ukraine.
Drahomanov’s ideas found support in the later activities of Ukrainian social democrats and influenced the formation of national historical memory in both positive and negative ways. Among the positive aspects of his historiosophy were his belief in the civilizational progress of humanity and his constitutional approach to solving social problems.
Until 1875, Drahomanov was a docent at the Department of History at Kyiv University, but he was dismissed for political unreliability. In the autumn of 1875, due to persecution by the tsarist authorities, he was forced to emigrate with the assistance of members of the Hromada. He settled in Geneva (Switzerland), where he founded the Free Ukrainian Printing House and published the Ukrainian political journal Hromada (1878–1879, 1882; five issues) — the first uncensored periodical in the history of the Ukrainian press. Brochures in Ukrainian and Western European languages were also published there, aiming to familiarize Ukrainians with Europe’s political, spiritual, and cultural achievements, while informing the European public about the “Ukrainian question” as it stood after the Ems Ukaz.
Drahomanov’s mission in Geneva marked a new era in the activity of Ukrainian emigration. It was he who brought the Ukrainian issue to the all-European level, thus moving it beyond the framework of an internal Russian or Polish matter.
In the 1870s–1890s, he actively contributed to Galician journals Druh, Svit, and Narod, publishing journalistic, literary-critical, and scholarly articles in Russian and Ukrainian liberal and democratic press, as well as in English, German, French, Italian, Bulgarian, and Western Slavic publications. He gained European recognition through his reports defending Ukrainian literature persecuted by the tsarist regime at the Literary Congress in Paris (1878) and the International Literary Congress in Vienna (1881). Due to health and family circumstances, Drahomanov left Switzerland. At the invitation of the Bulgarian government, he moved to Sofia, where from 1889 he worked as a professor at Sofia University.
Drahomanov did not support terrorist methods of gaining power proposed by Russian revolutionaries. He favored legal means of struggle. Cosmopolitanism in general aims combined with national forms of achieving them attracted representatives of “progressive” Ukraine to his ideas. He inspired centrist political forces at the beginning of the 20th century. His ideas were popularized by Serhii Yefremov and Yevhen Chykalenko. However, Ukrainian socialists did not deeply assimilate Drahomanov’s work, instead orienting themselves toward ideologues of orthodox Russian Marxism.

Author: Ihor Hyrych

Brief conclusions

Statesman and reformer — a multifaceted figure: historian, philosopher, publicist, folklorist, and socio-political activist.
Legislator — did not create laws but developed his own political program and ideology, which had a significant influence on the Ukrainian movement; founder of Ukrainian socialism.
Builder and patron — not a patron in the strict sense, but an important cultural and educational figure whose work was valuable for Ukrainian culture and society.
Church policy — critically viewed church dogmatism and its influence on society, believing that it could hinder social progress, while studying religious and church processes from a historical perspective.
Legacy — contributed to the revival of the national idea: developed concepts of the popular character of literature, researched history, ethnography, and folklore, founded the socio-political collection Hromada, and actively promoted the work of Taras Shevchenko.

Portal Editorial Team

 

Зміст

Експерт Ярослав Грицак
Експерт Ярослав Грицак
Детальніше
попередня Давид Бурлюк
наступна Лесь Курбас

Пов’язані матеріали

icon
Олександр Кониський Особистість
icon
Володимир Антонович Особистість
icon
Панас Мирний Особистість
icon
Микола Зеров Особистість

Михайло Драгоманов із сестрою Ольгою

Члени “Київської громади”, Михайло Драгоманов – другий від вікна, фото, серпень 1874 року

Родини Драгоманових і Косачів

Син Михайла Драгоманова Світозар (праворуч) із племінником Димитром Шишмановим

Журнал «Громада», виданння 1881 року

Книга Михайла Драгоманова «Рай і поступ», видання 1906 року

Будинок Драгоманових у Софії

Пам’ятна дошка на честь Михайла Драгоманова в Софії

Музей родини Косачів-Драгоманових у Звягелі

Відео

promo

Михайло Драгоманов. Біографія. Історія України!

Сьогодні впевнено можна сказати, що Михайло Петрович Драгоманов був одним з найвидатніших українських вчених XIX ст. Його праці з етнографії, історії, історії культури викликають лише глибоке визнання в кожного.
img

Чарівність енергії: Михайло Драгоманов

(0)

455 грн

Детальніше Додати в кошик
img

Формування модерної української нації: теорія і суспільні виклики (ХІХ – початок ХХ ст.)

(0)

180 грн

Детальніше Додати в кошик

Цікаво почитати

Чарівність енергії: Михайло Драгоманов

Чарівність енергії: Михайло Драгоманов

455 грн

Докладніше
Леся Українка. Книги Сивілли

Леся Українка. Книги Сивілли

415 грн

Докладніше
№13

№13 "Бої на Карпатській Україні 14–15 березня 1939 року"

200 грн

Докладніше
Між наукою і політикою. Історіографічні студії про вчених-концептуалістів

Між наукою і політикою. Історіографічні студії про вчених-концептуалістів

305 грн

Докладніше
Формування модерної української нації: теорія і суспільні виклики (ХІХ - початок ХХ ст.)

Формування модерної української нації: теорія і суспільні виклики (ХІХ – початок ХХ ст.)

180 грн

Докладніше
Сіячі. Українські інтелектуали, які пробудили ідею незалежності

Сіячі. Українські інтелектуали, які пробудили ідею незалежності

610 грн

Докладніше
Леся. Мандрівний клубочок

Леся. Мандрівний клубочок

413 грн

Докладніше
Бустрофедон та інші. Коротка історія читання

Бустрофедон та інші. Коротка історія читання

331 грн

Докладніше

Долучайтесь до клубу поціновувачів історії!

Отримуйте інформацію про літературні події та прем'єри

instagram
Facebook
YouTube

Оформити підписку на щомісячний дайджест найцікавіших історичних статей та новинок літератури:

    logo

    Співпраця:

    +38 067 131 39 48 info@portalbooks.com.ua
    • Головна
    • Навігатор
    • Особистості
    • Часострічка
    • Книгарня
    • Мапа сайту
    Видавничо-освітній проєкт “Портал”. Всі права захищено.  © 2009 - 2026

    Увійти до особистого кабінету

    Увійдіть, аби мати змогу зберігати до закладок.
    Через SMS-підтвердження:

    Через Email-підтвердження:
    Зареєструватись