Степан Бандера

Отримав відмінну домашню освіту, яка дала йому змогу одразу вступити до гімназії, а згодом в університет. Захистити диплом не встиг через ув’язнення.

Завдяки родині й оточенню з 14-літнього віку готував себе до політичної діяльності. Уявляв та проговорював сцени допитів — намагався гартувати свої волю й тіло, щоб не виказати побратимів, які мають продовжити боротися за українську незалежність.

У 18 років Степан Бандера став членом Української військової організації (УВО), де спершу був зарахований відділу розвідки. Але пізніше — за станом здоров’я (важкий ревматизм колін) і завдяки ораторським здібностям — він потрапив до пропагандистського відділу.

З 1928 по 1934 роки навчався на агрономічному відділі Львівської політехніки. Одночасно брав участь у діяльності «Пласту», «Просвіти» та багатьох інших патріотично спрямованих організацій. Після того, як польська влада заборонила Пласт, активно долучився до роботи Організації українських націоналістів (ОУН) і згодом став її крайовим провідником.

Під проводом Бандери ОУН почала використовувати терористичні методи у боротьбі за незалежність України. Така політика призвела до його арешту за організацію політичного вбивства Броніслава Перацького (міністра внутрішніх справ Польщі, який керував політикою пацифікації). Бандеру засудили до смертної кари, яку згодом замінили довічним ув’язненням. Мужня поведінка на суді принесла йому велику популярність серед українців і стала основою для його майбутньої популярності. Бандера пробув в ув’язненні до 13 вересня 1939 року й утік із в’язниці, скориставшись початком воєнних дій. Після втечі розробляв у проводі ОУН плани боротьби проти більшовиків, але керівники організації не дійшли щодо них згоди.

23 червня 1941 року Степан Бандера й Володимир Стахів надіслали Адольфу Гітлеру меморандум, у якому оголосили відновлення незалежної Української держави. А 30 червня 1941 року у Львові проголосили Акт відновлення української державності.

Після цього гестапо заарештувало його, намагаючись схилити до співпраці. Із січня 1942 року до листопада 1944 року перебував у таборі Заксенгаузен, в одиночній камері — оскільки мав потужний вплив на українське підпілля та міг стати ідейним лідером усієї Західної України.

Діяльність Степана Бандери призвела до репресій проти його родичів, яких знищили більшовики й польська Армія Крайова.

Згодом нацисти звільнили Бандеру та вивезли його в передмістя Берліна, де взяли під домашній арешт і знову спробували схилити до співпраці. Але 1 лютого 1945 року йому вдалося втекти з-під нагляду. Із 6 лютого 1946 року делегація УРСР вимагала від західних лідерів видати Бандеру. Не отримавши бажаного, радянське Міністерство державної безпеки робило численні спроби ліквідувати керівника боротьби за українську незалежність.

Починаючи з 1946 року, у самій ОУН загострився конфлікт між проводом на чолі зі Степаном Бандерою та опозицією; у його основі були амбіції та складні особисті стосунки учасників. 22 серпня 1952 року Бандера пішов із посади голови Проводу закордонних частин ОУН, щоб  зупинити розкол. Але на конференціях ОУН не прийняли його відставки й 20 лютого 1954 року створили гілку ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. На цій посаді він інтенсивно працював, опікуючись організацією нових теренів, вибудовуючи крайові зв’язки та зовнішню політику.

15 жовтня 1959 року у Мюнхені кілер КДБ Богдан Сташинський за допомогою отруйного пістолета-шприца вбив Степана Бандеру.