Галицько-Волинський літопис

На сторінках Галицько-Волинського літопису містяться відомості, що відображають майже сторіччя з історії держави Романовичів — Галицької й Волинської земель; звідси ж його назва. Галицький літопис — першу частину об’єднаного зводу — створили в Галичі й Холмі (1205–1258) при дворі князя, а згодом короля Русі Данила Романовича. Волинський літопис укладали при князях Василькові Романовичу й Володимирі Васильковичу у Володимирі на Волині (1259–1292).

Автори цього середньовічного тексту залишаються невідомими, сучасні історики можуть хіба висловлювати припущення щодо їхніх особистостей. Саме «автори», не «автор» — зважаючи на розгалужену географію й хронологію складання текстів Галицько-Волинського літопису, нескладно зрозуміти, що писали їх кілька різних кліриків чи дружинників, котрі мали доступ до відмінних першоджерел. Аналіз тексту дає змогу припустити, що над ним працювало щонайменше п’ятеро редакторів.

Галицько-Волинський літопис особливий порівняно з низкою своїх попередників: насамперед він відрізняється стилістично й композиційно. Микола Котляр писав, що цей твір — «зовсім не літописний ізвод у класичному тлумаченні цього терміна» і що йому «немає аналогій в давньоруському письменстві». Звісно, текст — це основне джерело наших знань про Галицьку й Волинську землі у XIII столітті, однак писали його не за хронологією. Михайло Грушевський із цього приводу зазначав: «Як відомо, галицький літописець писав без років і не вязався порядком літ, змагаючи до того, аби дати можливо праґматичне оповіданнє, подібно до грецьких хроноґрафів». В Іпатіївському списку записані роки викладених подій, однак майже всі — помилкові. Найповніше Галицько-Волинський літопис зберігся в Хлєбниковському списку, але там узагалі не наведено хронології подій; саме цей список відрізняється високою художньою якістю тексту та становить цінне джерело для дослідження української мови. 

За жанром наш текст — це скоріш героїчний наратив, що докладно описує перипетії з життя Романовичів і їхніх нащадків. Його умовно можна поділити на сюжетні оповіді (власне, написані різними авторами і в різні роки). Починається літопис із так званої «Початкової Галицької повісті», у якій ідеться про становище в Галицькій землі по смерті князя Романа Мстиславовича (1205), про боярське повстання та про русько-угорські й русько-польські відносини цього періоду (до 1219). Далі йдуть повість про відвоювання Данилом Романовичем батькової отчини на Волині, оповідь про битву на Калці (1219–1228) й розповідь про війну за престол у Галичі та боротьбу Романовичів із потужною місцевою боярською опозицією та Угорським королівством. Близько 1238 року її перериває повість про «Батиєве побоїще», яка описує ординське завоювання руських теренів, зруйнування Києва й подальший похід загарбників у Європу. 1241 року текст повертає читача до подій у Галичі, коли князь Данило вже впевнено веде перед у боротьбі з боярством. Літописець малює князя безстрашним воїном, описуючи руські походи на Польщу і Литву. Кульмінацією розповіді стає генеральна битва під Ярославом 1245 року, у котрій Данило Романович остаточно розгромив боярську опозицію й угорців. 

Галицька частина літопису завершується повістю про боротьбу Данила Романовича зі зверхністю Золотої Орди. Вона містить розповіді про поїздку князя в Сарай (1245), про переорієнтацію Данила на Захід, союз із Угорщиною (1247), боротьбу за Австрійську спадщину (1248–1253), переговори із Папським престолом про хрестовий похід проти Золотої Орди і, нарешті, коронацію Данила Романовича (1253). Літописець підкреслює силу, з якою Данило відновлює війну проти монголо-татар, — однак її, на жаль, виявляється недостатньо.

Волинська частина літопису починається з 1259 року; її уклали при дворі князя Василька Романовича, який виходить на передній план розповіді (хоч з тексту чітко зрозуміло, що верховним правителем Русі залишається король Данило). Текст містить повість про похід Бурундая на Русь та Польщу й так звану Литовську розповідь, а завершується звісткою про смерть Василька Романовича (1269). Далі над хронікою, вочевидь, працював літописець Володимира Васильковича. Змінився характер тексту: тепер він якнайбільше схожий саме на літопис, у якому чітко простежується абсолютна ідеалізація літописцем свого патрона та його діянь. Наприкінці вміщено повість про хворобу і смерть князя й високохудожній панегірик. Завершальна складова Волинського літопису — невеликий уривок, автором якого був літописець князя Мстислава Даниловича, спадкоємця Володимира Васильковича. В око впадає стилістична схожість і тотожність сюжетів із попереднім текстом, тож можна припустити, що два літописи — Володимирів і Мстиславів — за задумом становили цілісний твір.

Галицько-Волинський літопис нагло уривається на подіях 1292 року. Чому — невідомо. Можливо, в протографі містилося продовження чи якесь логічне завершення тексту, проте нам залишається лише здогадуватися про це. Утім, уже ті відомості, що дійшли до нас в численних редакціях Галицько-Волинського літопису, є безцінним дарунком долі.

Авторка: Анастасія Боцвінок