logo
Мій профіль
  • Головна
  • Навігатор
  • Особистості
  • Часострічка
  • Книгарня
Історико-просвітній проект Портал / Особистість / Світові війни / Катерина Грушевська

Катерина Грушевська icon icon

1921 рік – 1928 рік НЕП 28 січня 1921 року – 29 січня 1921 року Агатангел Кримський 21 червня 1900 року – 30 березня 1943 року Катерина Грушевська Липень 1921 року Таємний університет у Львові Перша половина ХХ століття Модернізм
Про особистістьПов’язані матеріалиГалереяВідеоЛітература
Пов’язані особистості
  • Діяльність: Культура, Наука й освіта
  • Дата народження: 21 червня 1900 року
  • Дата смерті: 30 березня 1943 року
  • Навігатор: Світові війни

Етносоціологиня, фольклориста, етнографиня, культурологиня, перекладачка з європейських мов, членкиня київського товариства «Просвіта».

У неї було все для того, щоб зробити вагомий внесок у розвиток української науки: грунтовні знання та уміння вчитися, гострий критичний розум, сміливість братися за нові, практично неосвоєні теми. До тридцяти років Катерина Грушевська заявила про себе як талановита дослідниця української минувшини, збирачка фольклору, редакторка й упорядниця наукових видань та часописів і, фактично — права рука в упорядкуванні наукових студій батька,  історика, голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського.

Її двотомна праця «Українські народні думи» досі лишається одним із найавторитетніших наукових досліджень у цій царині.  Вона заповідалася на шість томів — останній мав бути присвячений такому цікавому явищу, як псевдо-думи або пізніші стилізації під народний епос. Ці плани були перекреслені в ніч з 10 на 11 липня 1938 року,  коли Грушевську назавжди забрали з батьківського будинку на Паньківській, 9, звинувативши в тому, що вона «Являлась участницей антисоветской националистической повстанческой организации, подготовлявшей вооруженное восстание, свержение Советской власти и создание «Самостоятельного буржуазного националистического государства».

Маленька Професорівна

Так Катерину Грушевську звали з дитинства. Ще б пак: єдина дочка професора історії Михайла Грушевського та вчительки, активної діячки жіночого руху на Галичині Марії Вояківської — її з дитинства оточувала українська високоінтелектуальна публіка. У Львові до них часто приходили Соломія Крушельницька та Наталя Кобринська, у Києві Грушевські приятелювали з Лисенками, Черняхівськими, Стешенками, Старицькими, Косачами, у Криворівні, де регулярно були на літніх вакаціях, до них заходили Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Федір Вовк. Її дитячі портрети малювали Іван Труш та Михайло Жук, а Михайло Бойчук дав маленькій Катрусі кілька уроків живопису.

Катерина Грушевська
Катерина Грушевська, Львів 1903 року

А ще для батьків вона все життя була Кулюнею, потішечкою, найдорожченькою. Народилася Катруся 21 червня 1900 року у Львові, де на той час професор Грушевський очолював першу кафедру української історії Львівського університету. Змалку Катруся була хворобливою (в неї виявили проблеми з легенями і ризик розвитку сухот), тож уже в рік батьки зважуються на подорож до Криму (ще одна така подорож із відвідуванням Києва станеться в 1905 році). В дитинстві Катруся з батьками також побувала у Венеції, Римі, Неаполі, Флоренції, піднімалася на вершину Везувію.

Через свою хворобливість Катруся отримала домашню освіту. Втім, учитися у неї було в кого, адже її мама, Марія Сильвестрівна, на той час мала педагогічну освіту, знала польську, французьку, англійську, норвезьку мови, була активною учасницею феміністичного руху в Галичині, засновницею товариства «Руська охоронка» (пізніше — «Українська захоронка»), яке дбало і про дітей, відкриваючи дитячі садочки, і про їхніх матусь, відкриваючи перед ними нові перспективи.

Вчилася Катруся легко. Уже в чотири роки прочитала викладені батьком з кубиків слова «русин» (так в Галичині тоді називали себе українці) та «море». Пізніше почала освоювати французьку під керівництвом доньки Михайла Драгоманова Аріадни, яка навчалася в Сорбонні і мала бездоганну вимову. Мама ж навчила її польської, англійської та норвезької мовам (пізніше Катерина Грушевська на замовлення Марії Заньковецької перекладе з норвезької «Ляльковий будинок» Генріка Ібсена).

Катерина Грушевська
Катерина Грушевська з родиною. Олександр Грушевський, Ганна Шамраєва, Михайло Грушевський, Марія Грушевська, Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина Грушевська, Глафіра Грушевська. Київ, 1906 року

А ще Кулюня любила книги і часто в листах радилася з батьком, що їй можна читати, а що — іще рано. Батько ж їй підказував наукові розвідки, готуючи грунт для подальших наукових досліджень. Тож у 14 років, коли Катруся таки зібралася вступати до гімназії, вона мала грунтовні знання в багатьох напрямках.

Катерина Грушевська
Катерина Грушевська і Стефанія Левицька

Але почалася Перша світова війна. Михайло Грушевський, який лишався підданим Російської імперії, не міг більше перебувати на землях Австро-Угорщини. Тож родина з труднощами через Відень та Італію повертається до Києва, де на Михайла Сергійовича уже чекає обвинувачення в сепаратизмі та революційній діяльності, арешт і висилка спочатку в Симбірськ, тоді в Казань і до Москви, із забороною займатися науковою працею. Марія Сильвестрівна з Катрусею їдуть за ним, але після перенесеної малярії у 1916-му таки повертаються до Києва.

Детройт чи Україна?

Перша можливість офіційного  навчання у Катерини Грушевської з’являється в 1917-му, коли вона записалася на правничий і природничий факультет Українського народного (пізніше Українського державного) університету. Паралельно з навчанням вона береться і до наукової роботи: першу свою статтю, опубліковану в 1918 році в «Літературно-науковому віснику» вона підписує псевдо «Професорівна».

Утім навчання триває недовго — більшовицька агресія та подальший розвиток подій в Україні змушують Грушевських до еміграції. За кордоном Катерина на деякий час стає вільною слухачкою Женевського університету, студіюючи римське право. Але матеріальна скрута не дає Грушевським довго затримуватися на одному місці: з 1919 по 1924 роки вони об’їздили всю Європу: Прага, Женева, Париж, Берлін, Відень, Баден.

Саме в еміграції Катерина визначається з колом своїх наукових інтересів: соціологія та первісні культури, заглиблення у міфологічний пласт, з якого формується колективна свідомість цілого народу. Можливо, на цей вибір вплинули її дитячі спогади про відпочинок у Криворівні, де фольклор був органічною частинкою життя простих гуцулів. У Відні ж вона допомагає батькові у створенні Українського Соціологічного Інституту, працює там секретарем та аспірантом, створює у Інституті студію первісної культури…

Перша серйозна наукова праця Катерини Грушевської, що побачила світ у 1923-му, мала назву «Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки». Чому не українські? Тому що за кордоном на той час практично неможливо було в бібліотеках та наукових виданнях знайти достатньо українського фольклорного матеріалу для досліджень, тоді як народна творчість народів Америки та Африки привертала увагу дослідників-колоністів.

Після цієї праці Катерину могли запросити в США. Михайло Грушевський звернувся до пастора з Детройта Василя Кузіва з проханням знайти для доньки роботу в просвітніх організаціях США. Але, отримавши швидку згоду, так і не наважився відпустити доньку — на той час вона, за його ж словами, уже була «перший помічник у всіх моїх справах».

Тож замість Детройта Грушевські приймають запрошення радянського уряду, який обіцяє їм не згадувати «минулі гріхи», повернутися до Києва. З одного боку, не лише їх вводять в оману ентузіазм та перспективи українізації, яка поширилася від початку 20-х років. З іншого, як казала Катерина Грушевська, «іншої України в нас немає».

Пізнати суть народної душі

У Київ Михайло Грушевський повертається 1924-го. Його обирають академіком Всеукраїнської Академії Наук, керівником історико-філологічного відділу. Він викладає історію в Київському державному університеті, очолює археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях.

У цей час Катерина працює науковим співробітником Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри Історично-філологічного відділення ВУАН, очолює Кабінет примітивної культури, стає незмінним редактором часопису «Первісне громадянство і його пережитки на Україні».

Вона бере участь в етнографічних експедиціях із записів народних тлумачень снів, які проводилися у співпраці з Королівським антропологічним інститутом Великобританії та Ірландії (деякі її записи пізніше були надіслані до Лондона й використані відомим британським дослідником Чарльзом Селіґменом), розробляє «Програму збирання матеріялів до українського народного сонника».

Також Катерина публікує дослідження «Людський колектив як підвалина пам’яти», «Навколо дикунової душі», «До соціології старцівства», «На бічних стежках кобзарського епосу», «Про голе тіло як магічний засіб», «Про поділ господарства між чоловіком і жінкою». «Я часто думаю в сі дні, як я собі крутив голову в Бадені і потім, приїхавши до Київа — як тобі улекшить твою наукову путь і забезпечити можливе становище, і як ти зробила зайвими і непотрібними всі мої клопоти і замисли, так прегарно себе заявивши в сих роках і по лінії дослідчій, і організаційній», — пише захоплений Грушевський, вітаючи доньку із 26-річчям.

Катерина Грушевська
Другий том «Українських народних дум», який майже весь було знищено

Але головною науковою працею Катерини Грушевської стали «Українські народні думи», де вперше було систематизовано за сюжетами та глибоко проаналізовано цей жанр українського народного епосу. Нажаль, із шести задуманих томів  світ побачили лише два (і то практично весь наклад другого тому було знищено). У першому томі було зібрано 13 текстів і 117 варіантів дум, у другому — 20 дум і 176 варіантів. І до сьогодні це — найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу, з яким, за висловом Філарета Колесси, «не могло зрівнятися жодне наступне видання». Пізніше саме ці дослідження як «сочинения ярко националистического характера» ляжуть в основу її справи, інспірованої НКВД.

«Забрали її в літній сукні, навіть без пальто!»

У 30-ті роки політика Радянського Союзу щодо України різко змінюється. Українізацію заступає реакція, починаються тотальні чистки та ліквідація українознавчих установ ВУАН, нищаться видання, закриваються часописи. Шириться наступ на українську інтелігенцію, доноси, обвинувачення і арешти.

У 1931 році арештовують Михайла Грушевського, а за ним — і Катерину. Але авторитет вченого настільки великий, що запроторити в табір чи розстріляти його не наважуються, замінивши це «почесним засланням» до Москви. Слідом за батьком їде й Катерина, без якої на той час Грушевський, у якого різко почав падати зір, уже просто не міг обходитися: вона була йому і порадником, і секретаркою, і доглядальницею.

Утім, навіть опіка Катерини не рятує 68-річного академіка від загибелі: наприкінці 1934 року, під час перебування в Кисловодську в санаторії у нього на спині вискакує карбункул і через три дні після чотирьох невдалих операцій він помирає від загального зараження крові. Відклавши всі свої справи та наукові розвідки, Катерина береться за упорядкування 10-го тому «Історії України-Руси» та 6-го тому «Історії української літератури», підготовлених Михайлом.Грушевським під час «московського заслання».

Катерина Грушевська
Будинок Грушевських на вулиці Паньківській

Але її час теж уже добігає кінця. У ніч з 10 на 11 липня 1938-го її забирають із батьківського дому на Паньківській за доносом агента НКВД, колишнього викладача Ніжинського інституту народної освіти, а згодом Київського університету Костя Штепи, і більше додому вона не повернеться. «Забрали її в літній сукні, навіть без пальто! Катрусі від дня арешту не бачила. Як це я проживу без неї стільки років… а я розлучалася з нею лише один раз за все життя, та й то на один місяць…», — бідкалася пізніше Марія Сильвестрівна.

Катерина Грушевська
Лист Марії Грушевської до Катерини, які повернулися з Магадану 25 квітня 1940 року

Її звинуватять у стандартних для того часу «гріхах»: контрреволюційній діяльності, причетності до націоналістичної організації, шпигунстві. «Являлась участницей антисоветской националистической повстанческой организации, подготовлявшей вооруженное восстание, свержение Советской власти и создание «Самостоятельного буржуазного националистического государства». По заданию этой организации была связана с украинскими закордонными антисоветскими формированиями», — буде записано у її вироку. Вирок цей — вісім років таборів — зважаючи на стан здоров’я Катерини можна було вважати смертельним.

Марія Сильвестрівна до останнього сподівалася побачити доньку живою, писала їй в табори, слала крім інших речей улюблені панчохи, каву. Однак листи поверталися з незмінною позначкою «адресат вибув». Мама писала в усі інстанції, добиваючись перегляду справи. До цього підключився друг Грушевських — академік Кирило Студинський зі Львова, депутат Верховної Ради СРСР (той самий, якого НКВД в червні 1941 року самого разом із Петром Франком відправить зі Львова до Києва, а тоді напише в телеграмі на ім’я наркома держбезпеки СРСР Меркулова «целесообразно расстрелять»).

Нині достеменно відомо, що справу Катерини Грушевської таки переглядали. У липні 1940-го її через Владивосток доправили до Москви, а звідти — до Києва. Три місяці, з грудня 1940-го до березня 1941-го вона перебувала з мамою в одному місті. Мамі про це, звісно ж, ніхто не повідомив.

Катерина Грушевська
Виставка, присвячена 120-річчю від дня народження Катерини Грушевської

Подальша доля Катерини Грушевської невідома. За документами КГБ вона померла 30 березня 1943 року в Темлазі, похована в Новосибірську.  А насправді? Її могила загубилася серед тисяч інших безіменних могил української інтелігенції, яких викошувала радянська репресивна машина. За те, що були високоосвічені і знали багато мов. За те, що мріяли про власний шлях розвитку модерної України. За те, що були яскравими, неординарними, помітними. За те, що були українцями.

Нині ми повертаємо пам’ять про ці імена. І вкотре замислюємося: якими були б українська культура, наука, поезія, театр, кінематограф, якби усі вони могли жити й творити на повну, якби не було штучно перервано зв’язок поколінь?

Джерело: Український інститут національної пам’яті. «Донька, учениця, соратниця: до дня народження Катерини Грушевської»

Kateryna Hrushevska

Activity: Culture, Science and education
Date of birth: June 21, 1900
Date of death: March 30, 1943
Navigator: World wars

Ethnosociologist, folklorist, ethnographer, culturologist, translator from European languages, member of the Kyiv “Prosvita” society.

She had everything to make a significant contribution to the development of Ukrainian science: thorough knowledge and the ability to learn, a sharp critical mind, and the courage to take on new, practically unexplored topics. By the age of thirty, Kateryna Hrushevska had established herself as a talented researcher of the Ukrainian past, a collector of folklore, an editor and compiler of scientific publications and journals, and, effectively, the right hand in arranging the scientific studies of her father, the historian and head of the Ukrainian Central Rada, Mykhailo Hrushevsky.
Her two-volume work “Ukrainian Folk Dumas” still remains one of the most authoritative scientific studies in this field. It was planned for six volumes—the last was to be dedicated to such an interesting phenomenon as pseudo-dumas or later stylizations of the folk epic. These plans were crossed out on the night of July 10 to 11, 1938, when Hrushevska was taken forever from her father’s house at 9 Pankivska Street, accused of being “a participant in an anti-Soviet nationalist insurgent organization that was preparing an armed uprising, the overthrow of Soviet power, and the creation of an ‘Independent bourgeois nationalist state.’”
Little Profesorivna
That was what Kateryna Hrushevska was called since childhood. And no wonder: the only daughter of history professor Mykhailo Hrushevsky and a teacher, an active figure in the women’s movement in Galicia, Mariya Voyakovska—she was surrounded by the Ukrainian highly intellectual public from childhood. In Lviv, Solomiya Krushelnytska and Natalya Kobrynska often visited them; in Kyiv, the Hrushevskys were friends with the Lysenkos, Cherniakhivskys, Steshenkos, Starytskys, Kosaches; in Kryvorivnia, where they regularly spent their summer vacations, Ivan Franko, Mykhailo Kotsiubynsky, and Fedir Vovk visited them. Her childhood portraits were painted by Ivan Trush and Mykhailo Zhuk, and Mykhailo Boichuk gave little Katrusia a few painting lessons.
Also, for her parents, she was Kuliunia, a joy, the dearest one all her life. Katrusia was born on June 21, 1900, in Lviv, where at that time Professor Hrushevsky headed the first chair of Ukrainian history at Lviv University. From an early age, Katrusia was sickly (she was found to have lung problems and a risk of developing tuberculosis), so already at one year old, her parents decided on a trip to Crimea (another such trip with a visit to Kyiv would happen in 1905). In her childhood, Katrusia and her parents also visited Venice, Rome, Naples, Florence, and climbed to the top of Vesuvius.
Due to her sickliness, Katrusia received a home education. However, she had someone to learn from, because her mother, Mariya Sylvestrivna, had a pedagogical education at that time, knew Polish, French, English, and Norwegian, was an active participant in the feminist movement in Galicia, and was the founder of the “Ruska Okhoronka” (later “Ukrainska Zakhoronka”) society, which cared for both children, opening kindergartens, and their mothers, opening new perspectives before them.
Katrusia learned easily. Already at four years old, she read the words “Rusyn” (as Ukrainians called themselves in Galicia at the time) and “more” (sea), laid out by her father from blocks. Later, she began to master French under the guidance of Mykhailo Drahomanov’s daughter, Ariadna, who studied at the Sorbonne and had flawless pronunciation. Her mother taught her Polish, English, and Norwegian (later, at the request of Mariya Zankovetska, Kateryna Hrushevska would translate Henrik Ibsen’s “A Doll’s House” from Norwegian).
Kateryna Hrushevska with her family. Oleksandr Hrushevsky, Hanna Shamraiieva, Mykhailo Hrushevsky, Mariya Hrushevska, Serhiy and Olha Shamraiiev, Kateryna Hrushevska, Hlafira Hrushevska. Kyiv, 1906
Also, Kuliunia loved books and often consulted with her father in letters about what she could read and what was still too early. Her father suggested scientific explorations, preparing the ground for further scientific research. Therefore, at the age of 14, when Katrusia finally prepared to enter the gymnasium, she had thorough knowledge in many areas.
But the First World War began. Mykhailo Hrushevsky, who remained a subject of the Russian Empire, could no longer stay on the lands of Austria-Hungary. So the family, with difficulties through Vienna and Italy, returned to Kyiv, where Mykhailo Serhiyovych was already awaited by accusations of separatism and revolutionary activity, arrest, and exile first to Simbirsk, then to Kazan and to Moscow, with a ban on engaging in scientific work. Mariya Sylvestrivna and Katrusia followed him, but after suffering from malaria in 1916, they eventually returned to Kyiv.
Detroit or Ukraine?
Kateryna Hrushevska’s first opportunity for formal education appeared in 1917, when she enrolled in the Faculty of Law and Natural Sciences of the Ukrainian People’s (later Ukrainian State) University. Parallel to her studies, she also took up scientific work: she signed her first article, published in 1918 in the “Literary-Scientific Herald,” with the pseudonym “Profesorivna.”
However, the studies did not last long—the Bolshevik aggression and subsequent developments in Ukraine forced the Hrushevskys to emigrate. Abroad, Kateryna became an auditor at the University of Geneva for a while, studying Roman law. But material hardship did not allow the Hrushevskys to stay long in one place: from 1919 to 1924, they traveled all over Europe: Prague, Geneva, Paris, Berlin, Vienna, Baden.
It was in emigration that Kateryna defined the sphere of her scientific interests: sociology and primitive cultures, delving into the mythological layer from which the collective consciousness of an entire nation is formed. Perhaps this choice was influenced by her childhood memories of vacationing in Kryvorivnia, where folklore was an organic part of the life of ordinary Hutsuls. In Vienna, she helped her father in creating the Ukrainian Sociological Institute, worked there as a secretary and postgraduate student, and created a studio of primitive culture at the Institute…
Kateryna Hrushevska’s first serious scientific work, published in 1923, was titled “Primitive Tales, Fairy Tales, and Fables of Africa and America.” Why not Ukrainian? Because abroad at that time it was practically impossible to find enough Ukrainian folklore material for research in libraries and scientific publications, while the folk creativity of the peoples of America and Africa attracted the attention of colonial researchers.
After this work, Kateryna could have been invited to the USA. Mykhailo Hrushevsky approached Vasyl Kuziv, a pastor from Detroit, with a request to find a job for his daughter in educational organizations in the USA. But, having received a quick agreement, he never dared to let his daughter go—at that time, in his own words, she was already “the first assistant in all my affairs.”
Therefore, instead of Detroit, the Hrushevskys accepted the invitation of the Soviet government, which promised them not to recall “past sins,” to return to Kyiv. On the one hand, they were misled, along with others, by the enthusiasm and prospects of Ukrainization, which spread from the early 1920s. On the other hand, as Kateryna Hrushevska said, “we have no other Ukraine.”
To know the essence of the folk soul
Mykhailo Hrushevsky returned to Kyiv in 1924. He was elected an academician of the All-Ukrainian Academy of Sciences (VUAN) and head of the Historical-Philological Department. He taught history at Kyiv State University and headed the Archeographic Commission of VUAN, the purpose of whose existence was to create a scientific description of publications printed on the territory of ethnographic Ukraine in the 16th–18th centuries.
At this time, Kateryna worked as a research fellow of the Cultural-Historical Commission and the Commission of Historical Song of the Research Chair of the Historical-Philological Department of VUAN, headed the Cabinet of Primitive Culture, and became the permanent editor of the journal “Primitive Society and its Remnants in Ukraine.”
She participated in ethnographic expeditions to record folk interpretations of dreams, which were conducted in cooperation with the Royal Anthropological Institute of Great Britain and Ireland (some of her records were later sent to London and used by the well-known British researcher Charles Seligman), and developed the “Program for Collecting Materials for the Ukrainian Folk Dream Book.”
Kateryna also published studies: “The Human Collective as the Foundation of Memory,” “Around the Savage’s Soul,” “On the Sociology of Blind Bards (Startsi),” “On the Side Paths of the Kobzar Epic,” “On the Naked Body as a Magical Means,” “On the Division of Economy Between Man and Woman.” “I often think these days, how I racked my brain in Baden and then, having arrived in Kyiv—how to ease your scientific path and secure a possible position, and how you made all my worries and plans redundant and unnecessary, having brilliantly declared yourself in these years both along the research and organizational lines,” wrote an admired Hrushevsky, congratulating his daughter on her 26th birthday.
But the main scientific work of Kateryna Hrushevska became the “Ukrainian Folk Dumas,” where for the first time this genre of the Ukrainian folk epic was systematized by plots and deeply analyzed. Unfortunately, of the six planned volumes, only two saw the light of day (and practically the entire print run of the second volume was destroyed). The first volume collected 13 texts and 117 variants of dumas, the second—20 dumas and 176 variants. To this day, this is the most complete, most thorough among all editions of the Ukrainian epic, with which, in the words of Filaret Kolessa, “no subsequent edition could compare.” Later, it was these studies, as “compositions of a vividly nationalist character,” that would form the basis of her case, inspired by the NKVD.
“They took her in a summer dress, even without a coat!”
In the 1930s, the Soviet Union’s policy towards Ukraine changed drastically. Ukrainization was replaced by reaction, total purges and the liquidation of Ukrainian studies institutions of VUAN began, publications were destroyed, and journals were closed. An onslaught on the Ukrainian intelligentsia, denunciations, accusations, and arrests spread.
In 1931, Mykhailo Hrushevsky was arrested, and Kateryna followed. But the scientist’s authority was so great that they did not dare to put him in a camp or shoot him, replacing it with an “honorable exile” to Moscow. Kateryna followed her father, for without her at that time, Hrushevsky, whose eyesight began to decline sharply, simply could not manage: she was his advisor, secretary, and caregiver.
However, even Kateryna’s care did not save the 68-year-old academician from death: at the end of 1934, while staying in Kislovodsk at a sanatorium, a carbuncle appeared on his back, and three days after four unsuccessful operations, he died of general blood poisoning. Putting aside all her affairs and scientific research, Kateryna took up the compilation of the 10th volume of the “History of Ukraine-Rus” and the 6th volume of the “History of Ukrainian Literature,” prepared by Mykhailo Hrushevsky during his “Moscow exile.”
The Hrushevsky house on Pankivska Street
But her time was also coming to an end. On the night of July 10 to 11, 1938, she was taken from her father’s house on Pankivska Street based on a denunciation by an NKVD agent, a former lecturer at the Nizhyn Institute of Public Education and later Kyiv University, Kost Shtepa, and she would never return home. “They took her in a summer dress, even without a coat! I haven’t seen Katrusia since the day of her arrest. How will I live without her for so many years… and I parted with her only once in my whole life, and even then for just one month…” Mariya Sylvestrivna lamented later.
She would be accused of the “sins” standard for that time: counter-revolutionary activity, involvement in a nationalist organization, and espionage. “She was a participant in an anti-Soviet nationalist insurgent organization that was preparing an armed uprising, the overthrow of Soviet power, and the creation of an ‘Independent bourgeois nationalist state.’ On the orders of this organization, she was connected with Ukrainian foreign anti-Soviet formations,” would be written in her sentence. This sentence—eight years in camps—considering Kateryna’s state of health, could be considered fatal.
Mariya Sylvestrivna hoped to see her daughter alive until the very end, wrote to her in the camps, and sent her favorite stockings and coffee, among other things. However, the letters returned with the invariable mark “addressee left.” Her mother wrote to all instances, seeking a review of the case. A friend of the Hrushevskys, Academician Kyrylo Studynsky from Lviv, a deputy of the Supreme Soviet of the USSR, joined in this (the very one whom the NKVD in June 1941 would send from Lviv to Kyiv along with Petro Franko, and then write in a telegram addressed to the People’s Commissar of State Security of the USSR Merkulov “it is advisable to shoot them”).
Today it is known for certain that Kateryna Hrushevska’s case was indeed reviewed. In July 1940, she was brought via Vladivostok to Moscow, and from there to Kyiv. For three months, from December 1940 to March 1941, she was in the same city as her mother. Of course, no one informed her mother about this.
Exhibition dedicated to the 120th anniversary of the birth of Kateryna Hrushevska
The subsequent fate of Kateryna Hrushevska is unknown. According to KGB documents, she died on March 30, 1943, in Temlag and was buried in Novosibirsk. And in reality? Her grave was lost among thousands of other nameless graves of the Ukrainian intelligentsia, mowed down by the Soviet repressive machine. For being highly educated and knowing many languages. For dreaming of their own path of development for a modern Ukraine. For being bright, extraordinary, and noticeable. For being Ukrainians.
Today we are reclaiming the memory of these names. And once again we wonder: what would Ukrainian culture, science, poetry, theater, cinematography be like if all of them could live and create to the fullest, if the connection between generations had not been artificially severed?

Source: Ukrainian Institute of National Remembrance. “Daughter, student, companion: for the birthday of Kateryna Hrushevska.”

.

Зміст

Експерт Ярослав Грицак
Експерт Ярослав Грицак
Детальніше
попередня Вадим Меллер
наступна Модернізм

Пов’язані матеріали

Перший Курултай кримськотатарського народу Подія
Галицько-Волинський літопис Культурний артефакт
icon
Олександр Кониський Особистість
icon
Володимир Антонович Особистість
Справа Українського національного центру Подія
Київ Місто
Львів Місто

Відео

promo

Катерина Грушевська – Професорівна – дочка історика Михайла Грушевського

21 червня 1900 року народилася Катерина Грушевська – Професорівна – дочка історика Михайла Грушевського. Вона стала його помічницею, ученицею і продовжила наукову справу батька.
img

Особистості

(0)

498 грн

Детальніше Додати в кошик

Долучайтесь до клубу поціновувачів історії!

Отримуйте інформацію про літературні події та прем'єри

instagram
Facebook
YouTube

Оформити підписку на щомісячний дайджест найцікавіших історичних статей та новинок літератури:

    logo

    Співпраця:

    +38 067 131 39 48 info@portalbooks.com.ua
    • Головна
    • Навігатор
    • Особистості
    • Часострічка
    • Книгарня
    • Мапа сайту
    Видавничо-освітній проєкт “Портал”. Всі права захищено.  © 2009 - 2026

    Увійти до особистого кабінету

    Увійдіть, аби мати змогу зберігати до закладок.
    Через SMS-підтвердження:

    Через Email-підтвердження:
    Зареєструватись