Кревська унія

14 серпня 1385 року в місті Крево була укладена угода про династичний союз між великим князем литовським Ягайлом і можновладством Королівства Польського, за умовами якої Ягайло мав охреститися за католицьким обрядом та одружитися з Ядвігою, обраною по смерті її батька — угорського й польського короля Людовіка Анжуйського — володаркою Корони Польської.

Ягайло, який після хрещення отримав ім’я Владислав, передусім обіцяв долучити власність своєї династії — Велике князівство Литовське разом із його скарбницею — до Королівства Польського. До зобов’язань майбутнього короля входило також повернення всіх земель Польської Корони, що в різний час відійшли до інших володарів.

Ужитий у шлюбній умові Ягайла термін «aplicare», який дослідники традиційно перекладають як «інкорпорація», в історіографії трактували по-різному: і як формальне поглинання Великого князівства Литовського Короною, і як відносно рівноправне об’єднання держав. На користь першої версії голосів значно більше, і лунають вони переважно з боку польської історіографії. Історик права Вацлав Урущак, утім, звернув увагу, що термін «aplicare» існував на той час лише в канонічному праві й означав рівність договірних стосунків сторін. Особи, які укладали Кревську угоду, тим часом воліли на деталях не зосереджуватиcя, тож невідомо, що вони вкладали в слова угоди. Формально об’єднання двох держав відбулося в момент коронації Владислава-Ягайла 4 березня 1386 року, однак, хай що він пообіцяв насправді, до реальної унії дійшло лише в Любліні 1569-го.

Князь зобов’язувався не тільки охреститися сам, а й та охрестити язичників-литовців: землевласники, що погодилися б на цей акт, отримували всі права польської шляхти (привілей Ягайла у Вільні 20 лютого 1387 року). Цей привілей 1387 року звільняв шляхтичів-землевласників, що охрестилися за католицьким обрядом, від будь-яких повинностей щодо великого князя, окрім військової служби й участі в будівництві замків (чи направі старих). Вони могли без втручання великого князя видавати заміж доньок і родичок, які перебували в їхній опіці. Вдови отримували право користуватися власністю своїх чоловіків-небіжчиків і навіть передавати її в користування чоловікові після повторного заміжжя (за відсутності прямих спадкоємців). Привілей створив підстави для майбутньої напруги у стосунках між католиками і православними у Великому князівстві Литовському.

Кревська унія спровокувала кризу влади у Великому князівстві Литовському, внаслідок якої титул великого князя здобув Ягайлів двоюрідній брат — Вітовт. Це запевнило князівству самостійність, хоча свої владні повноваження Вітовт отримав у пожиттєве володіння від польского короля як найвищого князя й володаря двох поєднаних унією держав. Вітовт двічі намагався здобути для себе корону, а для князівства — рівний статус із Королівством Польським, але марно.

Ця угода майже на 200 років визначила політичну траєкторію двох країн, призвела до зближення їхнього устрою та подібності соціальних процесів. Унія суттєво поліпшила міжнародні позиції та обороноздатність обох сторін, зокрема перед лицем спільної загрози — Тевтонського ордену. Перемога в Грюнвальдській битві 1410 року стала символом успішності цього об’єднання.

Авторка: Наталя Старченко