Створення першої української вищої школи в Острозі

Історія української вищої освіти починається у XVI століття на Волині, у давньому місті Острог. Тут 1576 року постала перша в Східній Європі школа вищого типу — слов’яно-греко-латинська академія.

Острозька школа виникла через низку причин. Після Люблінської унії 1569 року Волинь разом з іншими територіями сучасної України, що були частиною Великого князівства Литовського, увійшла до складу Речі Посполитої — «держави обох націй», де все-таки переважали польські традиції та культура. Якщо раніше мовою адміністрації тут була руська, то тепер від чиновників вимагали досконалого знання польської й латини. Навчання за кордоном коштувало дорого, тому шляхта потребувала місцевого закладу, де її діти могли б здобути належну освіту.

Фундатор академії — один із найвпливовіших магнатів Речі Посполитої, руський князь Костянтин-Василь Острозький — був чоловіком ідейним і відстоював руську ідентичність та православну віру. Він добре розумівся на справах церкви й усвідомлював цінність наукового осередку, що забезпечував би кваліфіковану підготовку нового духовенства, яке мало стати рушієм внутрішніх змін у церковній організації. Першу цеглину майбутньої академії, отже, заклали в місті, що було родовим гніздом княжої династії Острозьких і важливим центром політичного життя. Костянтин-Василь на будівництво грошей не шкодував, до справи долучилася також його племінниця Галшка Острозька, котра заповіла значні кошти на зведення школи.

Ще на етапі спорудження закладу навколо князівського двору почали гуртуватися провідні літератори, перекладачі, богослови, що згодом брали активну участь в культурній розбудові школи. Серед них, до прикладу, були: письменник Герасим Смотрицький — перший ректор академії; Дем’ян Наливайко — особистий духівник князя Острозького і педагог, брат войовничого Северина Наливайка; Кирило Лукаріс — викладач академії, згодом патріарх Константинопольський; публіцисти, відомі під псевдонімами Христофор Філарет і Клірик Острозький; польський учений Ян Лятос; перекладач Гаврило Дорофейович і ще ціла когорта натхненних діячів культури того часу.

Унікальною Острозька школа була в тому, що синтезувала у своїх стінах східну (візантійську) й західну (латинську) культурні традиції, чого раніше на теренах Східної Європи не практикували. Навчальний процес мав триступеневу структуру: початковий, середній та вищий рівні. Спудеї академії вивчали церковнослов’янську, греку, латину, а також — як припускають деякі дослідники — польську мову й іврит. Тут викладали класичні для європейських освітніх установ «сім вільних наук» (граматика, риторика, діалектика; астрономія, геометрія, арифметика, музика), а у старших класах — основи медицини, теології й філософії. Академія вирізнялася національним характером і православною духовністю, проте це ніяк не заважало плідній співпраці з представниками інших конфесій. На потреби школи працювала й новостворена друкарня Івана Федоровича, що продукувала необхідну для навчального процесу літературу. Зокрема, 1578 року тут був виданий перший український підручник — «Буквар».

З академії вийшло чимало знаменитих випускників: гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, діячі Церкви Йов Борецький та Іван Княгиницький, письменники Захарія Копистенський та Мелетій Смотрицький тощо. І хоча школа діяла недовго, всього-на-всього до 1636 року, вона спричинила шалений вибух у національно-культурному житті на українських теренах в кінці XVI — першій третині XVII століття.

Відродилася академія через три з лишком століття, після відновлення української незалежності. Указом Президента України від 12 квітня 1994 року вона поновила діяльність, а 30 жовтня 2000 року здобула статус Національного університету «Острозька академія».

Авторка: Анастасія Боцвінок