Іван Федорович

Достеменних відомостей про походження Івана Федоровича не збереглося. Скупі історичні дані дозволяють припустити, що він народився на українсько-білоруському пограниччі. Освіту здобував у європейських навчальних закладах, зокрема у Кракові; потім був дияконом однієї з московських церков і вже в той час мав друкарню, де разом із Петром Мстиславцем видавав літургійні книги. Коли восени 1565 року ця друкарня згоріла, вони удвох переїхали до Великого князівства Литовського. Там їх тепло зустріли місцеві можновладці — зокрема воєначальник і магнат Григорій Ходкевич. Він заснував у Заблудові друкарню, де Федорович і працював певний час. У 1568–1569 роках він видав «Євангеліє учительне», а в 1570-му розпочав роботу над «Апостолом» — книжкою, що мала містити біблійні Діяння і Послання апостолів. У вересні 1572 року, втім, Федорович переїхав до Львова, де або відкрив свою друкарню, або відродив занедбану.

Саме тут у лютому 1574 року таки вийшов «Апостол» — перший із відомих українських стародруків. Уже за кілька місяців Федорович випустив «Азбуку» — це була перша східнослов’янська книжка для початкового навчання. Назва видання умовна: книжка не мала титульного аркуша із заголовком (або він не зберігся), тож її називають за текстом на першій сторінці, який розпочинається зі слів «Сія азбука…».

До наших днів дійшли тільки два оригінальні примірники «Азбуки»: у бібліотеці Гарвардського універститету зберігається повний, у хорошому стані; інший, пошкоджений під час оправлення, із приватної колекції викупив у 1982 році Британський музей. У 1964 і 1975 роках київське видавництво «Дніпро» друкувало факсимільні версії «Азбуки».

Після видання цих двох книжок друкар, не маючи коштів для подальшої роботи у Львові, відгукнувся на запрошення князя Костянтина-Василя Острозького й перебрався до Острога. Там Федорович очолив друкарню при зовсім молодій Острозькій школі, професорам і учням якої його послуги були дуже доречними.

Костянтин-Василь Острозький докладав чималих зусиль для перетворення своєї резиденції на культурний та освітній центр. Він згуртував біля себе цілу плеяду учених, головною метою яких був переклад Біблії східнослов’янською мовою. У цьому середовищі Федорович, якого знали як Івана Друкаря, редагував книжки, писав коментарі, керував виданням Псалтиря, Нового Завіту й «Хронології» поета-панегіриста й перекладача Андрія Римші. 1578 року він перевидав свою «Азбуку» слов’янською та грецькою мовами; у передмові до неї міститься розповідь про заснування Острозької школи, для якої ця книжка й призначалася. Федорович першим надрукував такі пам’ятки слов’янської літератури, як «Сказання про письмена» Чорноризця Храбра чи «Учительне Євангеліє» з текстами Кирила Турівського.

Та найвідомішою книжкою Федоровича стала його остання — видана 1580 (і 1581) року знаменита Острозька Біблія. На початку 1582-го він повернувся до Львова, де намагався відновити друкарню та працював разом зі своїм старшим сином Іваном Друкаревичем. Однак у грудні 1583 року Федорович помер. Обладнання друкарні перейшло до рук лихварів, бо було заставлене. 1585 року з ініціативи львівського єпископа Гедеона Балабана друкарню викупили за 1500 золотих, і її обладнанням іще довго користувалася Львівська братська школа.

На теренах України Іван Федорович видав вісім видань різним накладом. Традицію друку абеток, яку він започаткував, підхопили та продовжили кириличні друкарні Речі Посполитої. Звісно, він не був єдиним тогочасним друкарем — але саме його книжки відзначалися неймовірною технічною й мистецькою майстерністю.

Мистецтвознавець Борис Возницький на початку 1970-х років виявив у храмі львівського Онуфріївського монастиря поховання Федоровича, але знадобилося кілька десятиліть, щоб довести, що це саме останки першодрукаря. Спочатку їх перенесли з храму до Музею давньої книги, а в грудні 2014 року перепоховали в тій самій монастирській церкві, де Федорович спочивав упродовж століть.

Авторка: Оксана Сморжевська