- Діяльність: Наука й освіта, Політика
- Дата народження: 6 (18) серпня 1836 року
- Дата смерті: 29 листопада (12 грудня) 1900 року, Київ
- Навігатор: Довге XIX століття
Олександр Кониський — ключова фігура національно-визвольного руху другої половини ХІХ століття. Його вирізняла чітка орієнтація на творення культурної відрубності українців від росіян. Він був, можливо, першим послідовним українським самостійником
Олександр Кониський — ключова фігура національно-визвольного руху другої половини ХІХ століття. Його вирізняла чітка орієнтація на творення культурної відрубності українців від росіян. Він був, можливо, першим послідовним українським самостійником.
До нього українофільський рух намагався сполучити дві ментально несумісні речі — російську й українську культури, зокрема, російську літературу розглядати як спільний здобуток «великоросійського» і «малоросійського» народів. Українське сприймали як частину більшого «общерусского» (читай «російського»). Олександр Кониський же чітко вибудував кордон між українським і російським духовним простором.
Він виступав за усвідомлену відмову від російської літератури як засобу піднесення культури, бо в парі з цими здобутками світової цивілізації йшло ментальне зросійщення українців. Олександр Кониський першим закликав до активного відвоювання свого культурного простору й цим заклав наріжний камінь дальшого політичного поступу українців — не менш значущий, ніж драгоманівський заклик учитися в Європи, бути одночасно і українцями, і космополітами.
1862 року Кониського вислали з Полтави за «малоросійський сепаратизм». І це не дивно, адже навіть для київських «громадівців» він був занадто різким «антиросійщиком». Пантелеймон Куліш згадував, як статечні «громадівці» намагалися заспокоїти патріотичний порив Олександра Кониського, але було пізно — він опинився на засланні у Вологді. Таку саму патріотичну активність Кониський виявляв і в інших місцях свого мешкання, зокрема в Катеринославі й Києві.
Ідеї Олександра Кониського виявилися з плином часу якщо не актуальнішими за постулати Михайла Драгоманова, то з погляду розбудови української держави значно продуктивнішими. Кредо діяльності Олександра Кониського — «в революцію я не вірю і не покладаю на неї ніякої надії, я вірю тілько в добро од освіти і любові» — висловлене у листі до Осипа Юрія Федьковича, можна вважати гаслом українського культурництва.
У питанні державної незалежності України Михайло Драгоманов й Олександр Кониський теж виявилися антиподами. Драгоманов продовжував традиційну лінію кирило-мефодіївців, виступаючи за федералізацію Російської імперії і в широкому сенсі — за федерацію усієї Європи. Олександр Кониський на федерацію дивився лише як на проміжний засіб для досягнення незалежності.
Олександр Кониський став також організатором національної української науки. Перша українська академія наук — Наукове товариство імені Шевченка — була передусім його дітищем, як ідейно, так і фінансово: на товариство він дав власних 1000 рублів. Олександр Кониський став головним редактором перших томів «Записок Наукового товариства імені Шевченка» і був єдиним з підросійських українців, крім Михайла Грушевського, який у кожному числі публікував свої замітки, рецензії, історико-літературні матеріали.
Олександр Кониський разом із Володимиром Антоновичем організував призначення свого учня Михайла Грушевського професором української історії до Львівського університету. Дізнавшись про це призначення, Кониський написав у листі: «Порадійте нашій вельми важній новині: на кафедру історії у Львові — цісар 9 квітня затвердив звичайним професором Грушевського. Особисто для мене — се невимовно велика радість! От се той момент, з якого почнеться історія нашої національної освіти і культури! Праця моя не погибла і дожив таки я до сего сподіваного часу! Дождався плодів з того, що року 1889 посіяв!» Саме Михайло Грушевський, на думку Олександра Кониського, мусив стати для українців Шевченком ХХ століття.
Автор: Ігор Гирич
Короткі висновки
- Державний діяч і реформатор — вплинув на українське суспільство як адвокат, громадський діяч, публіцист і меценат, через підтримку національної свідомості, науки та літературну працю.
- Законодавець — не вів прямої законодавчої діяльності, його зусилля були зосереджені на культурній та просвітницькій роботі. Підготував підручник з українських законів для селян, який заборонила цензура.
- Будівничий і меценат — пожертвував свою бібліотеку та архів НТШ (видання – Наукове товариство ім.Шевченка), створив стипендію та залишив частину грошей на розвиток науки.
- Церковна політика — став автором національного духовного гімну “Молитва за Україну”. Відстоював право українців на власну мову, у церковному житті тоді, як Російська імперія намагалася русифікувати церковні служби та освіту.
- Спадщина – був одним із перших українських самостійників, який активно боровся за збереження мови, культури та історичної пам’яті українського народу. Доклав значних зусиль до розвитку українознавства, зокрема як ініціатор перетворення Літературного товариства імені Т. Шевченка на Наукове товариство імені Шевченка.
Oleksandr Konyskyi
Fields of activity: Science and Education, Politics
Date of birth: August 6 (18), 1836
Date of death: November 29 (December 12), 1900, Kyiv
Navigator: The Long 19th Century
Oleksandr Konyskyi was a key figure of the national liberation movement of the second half of the 19th century. He was distinguished by a clear orientation toward creating a cultural distinction between Ukrainians and Russians. He was, perhaps, the first consistent advocate of Ukrainian independence.
Before him, the Ukrainophile movement attempted to combine two mentally incompatible things — Russian and Ukrainian cultures — in particular, to regard Russian literature as a shared achievement of both the “Great Russian” and “Little Russian” peoples. Ukrainian culture was perceived as part of a broader “all-Russian” (that is, Russian) whole. Oleksandr Konyskyi, however, clearly drew a boundary between the Ukrainian and Russian spiritual spheres.
He advocated a conscious rejection of Russian literature as a means of cultural development, arguing that alongside these achievements of world civilization came the mental Russification of Ukrainians. Oleksandr Konyskyi was the first to call for the active reclaiming of Ukraine’s own cultural space, thereby laying a cornerstone for further political progress — no less significant than Mykhailo Drahomanov’s call to learn from Europe and to be both Ukrainian and cosmopolitan.
In 1862, Konyskyi was exiled from Poltava for “Little Russian separatism.” This was not surprising, as even for the Kyiv “Hromada” members he was considered too radical in his anti-Russian stance. Panteleimon Kulish recalled how the respectable “Hromada” members tried to calm Konyskyi’s patriotic fervor, but it was too late — he was sent into exile in Vologda. He demonstrated the same patriotic activity in other places he lived, including Katerynoslav and Kyiv.
Over time, Konyskyi’s ideas proved to be, if not more relevant than those of Mykhailo Drahomanov, then certainly more productive from the perspective of building a Ukrainian state. His credo — “I do not believe in revolution and place no hope in it; I believe only in the good that comes from education and love,” expressed in a letter to Osyp Yurii Fedkovych — can be considered a motto of Ukrainian cultural activism.
On the issue of Ukraine’s state independence, Mykhailo Drahomanov and Oleksandr Konyskyi were also opposites. Drahomanov continued the traditional line of the Cyril and Methodius Brotherhood, advocating for the federalization of the Russian Empire and, more broadly, for a federation of all Europe. Konyskyi viewed federation only as an intermediate step toward independence.
Oleksandr Konyskyi also became an organizer of Ukrainian national scholarship. The first Ukrainian academy of sciences — the Shevchenko Scientific Society — was largely his creation, both ideologically and financially: he donated 1,000 rubles of his own money. He served as the chief editor of the first volumes of the Notes of the Shevchenko Scientific Society and was the only Ukrainian from the Russian Empire, aside from Mykhailo Hrushevskyi, who published his works in every issue.
Together with Volodymyr Antonovych, Konyskyi arranged for his student Mykhailo Hrushevskyi to be appointed professor of Ukrainian history at Lviv University. Upon learning of this appointment, he wrote: “Rejoice at our very important news: the Emperor, on April 9, confirmed Hrushevskyi as an ordinary professor at the Department of History in Lviv. For me personally, this is an inexpressibly great joy! This is the very moment from which the history of our national education and culture will begin! My work has not perished, and I have lived to see this long-awaited time! I have seen the fruits of what I sowed in 1889!” In Konyskyi’s view, Mykhailo Hrushevskyi was to become for Ukrainians what Shevchenko had been — a defining figure of the 20th century.
Author: Ihor Hyrych
Brief conclusions
Statesman and reformer — influenced Ukrainian society as a lawyer, public figure, journalist, and patron through supporting national consciousness, science, and literary work.
Legislator — did not engage directly in legislative activity; his efforts were focused on cultural and educational work. He prepared a textbook on Ukrainian laws for peasants, which was banned by censorship.
Builder and patron — donated his library and archive to the Shevchenko Scientific Society, established a scholarship, and left part of his funds for the development of science.
Church policy — author of the national spiritual hymn “Prayer for Ukraine.” He defended Ukrainians’ right to use their own language in church life at a time when the Russian Empire sought to Russify religious services and education.
Legacy — one of the first Ukrainian independence advocates who actively fought to preserve the language, culture, and historical memory of the Ukrainian people. He made significant contributions to the development of Ukrainian studies, particularly as an initiator of transforming the Shevchenko Literary Society into the Shevchenko Scientific Society.
Portal Editorial Team
ВІдео
Олександр Якович Кониський. Цікаві факти про життя і діяльність
Автор «духовного гімну України» та перший самостійник – хто такий Олександр Кониський?
Між наукою і політикою. Історіографічні студії про вчених-концептуалістів
305 грн
Сіячі. Українські інтелектуали, які пробудили ідею незалежності
610 грн