Петро Могила

Православний митрополит, теолог, засновник першої школи на території Києво-Печерської лаври. 

Петро Могила народився в аристократичній румунській родині, у якій зберігалася легенда про римлянина Муція Сцеволу, вчителя Ціцерона, що нібито оселився в Молдові та започаткував рід Могил. У той час еліта активно продукувала генеалогічні легенди, а римські корені допомагали румунському нобілітету позбутися комплексів провінційності. Дід майбутнього митрополита був вищим урядовцем, батько Симеон — сучавським гетьманом, потім господарем Волощини і Молдови; 1607 року його отруїли змовники. Батьків брат Єремія займав кафедру молдовського митрополита — згодом цим шляхом пішов і Петро Могила, але спершу на нього чекала військова кар’єра.

Після загибелі Симеона Могили родина переїхала до Речі Посполитої, рятуючись від опали нових молдавських господарів. Припускають, що Могила здобув початкову домашню освіту від учителів Львівської братської школи, можливо, навчався в єзуїтській академії в Замості. Міг також студіювати у Франції або в Голландії — це було поширеною практикою; однак у студентських переписах його прізвища не виявлено.

Опікуном юнака був коронний канцлер і гетьман Станіслав Жолкевський. Вони разом брали участь у Хотинській війні, у якій козацько-польське військо билося проти турків. Жолкевський загинув у битві під Цецорою (1620), а Могила ще встиг взяти участь у Хотинській битві 1621 року, в якій Петро Сагайдачний отримав смертельне поранення. 

Потому Могила надумав переселитися в Наддніпрянщину, придбав маєтності в околицях Києва. Невдовзі після смерті архімандрита Києво-Печерської лаври Захарії Копистенського Петро Могила прийняв монаший постриг і був обраний архімандритом — доволі стрімке зростання в духовній ієрархії. Довелося взятися за відновлення монастирського майна, повернення та відбудову церков, що занепали після того, як ними тимчасово користувалася унійна церква. Могила навіть вдавався до збройних набігів на землі, які відібрала в лаври шляхта, і силою повертає їх. 

Могила викуповував закладені церковні речі, реставрував печери, ініціював канонізаційні процеси середньовічних руських святих, усвідомлюючи необхідність побудови тяглості між Руссю і власною добою. Сам він жив у суворому аскетизмі, носив на тілі волосяницю й залізний ланцюг, мав містичний досвід і власноруч записував оповідки про чуда, що траплялися в обителі, — ці записи збереглися й опубліковані.

У час міжконфесійної полеміки Могила розумів важливість діалогу та промоції власної позиції. Тому в Лаврській друкарні, яку заснував Єлисей Плетенецький, на додачу до церковнослов’янського та староукраїнського, закупив латинський і польський шрифти, щоби знайомити різноетнічне населення Речі Посполитої з православними цінностями та лаврськими святинями. За його ініціативи відбулася ґрунтовна богословська праця над унормуванням літургійних текстів та треб, результатом якої стали «Служебник», «Требник», «Катехизм» — відтепер по всій Київській митрополії служба була стандартизована, що сприяло зміцненню ідентичності спільноти.

Ще більше цьому сприяла освітня реформа Петра Могили. 1631 року він заснував при Києво-Печерській лаврі школу нового зразка: православну, але із західними освітніми програмами, конкурентоспроможну з єзуїтськими колегіумами — своїми головними конкурентами. Уже 1632 року Лаврська школа була об’єднана з Братською на Подолі — так постала Києво-Могилянська колегія, згодом академія. 

У цей час він ще не був митрополитом. Інтронізація на київську митрополичу кафедру відбулася 1633 року. Не минулося без конфлікту з козацтвом та попередником Петра Могили, митрополитом Ісаєю Копинським. Проте вже незабаром митрополит Петро Могила зайняв кафедральний Софійський собор і Видубецький монастир у Києві, що їх доти посідали уніати. Цій події, як і заснуванню школи, присвячена низка панегіриків.

Петро Могила був прихильником утворення автокефального Київського патріархату та повноправної присутності православних громадян у суспільному житті Речі Посполитої. 

Авторка: Ольга Петренко-Цеунова