Василь Кричевський

Народився Василь Кричевський 12 січня 1873 року в селі Ворожба Харківської губернії (нині — Сумська область), у родині повітового фельдшера Григора Кричевського й домогосподарки Параски Кричевської. Був найстаршою дитиною у сім’ї, мав іще сімох братів і сестер.

Пристрасть до мистецтва прокинулася в ньому рано. Навчаючись у двокласній школі в сусідньому селі, у хаті господині, де батьки винаймали йому житло, Василь натрапив на художній альбом — і, вражений, узявся перемальовувати ілюстрації. Уже дорослим він побачив роботи Тараса Шевченка і зрозумів, що то за малюнки тоді потрапили йому до рук. Але віднайти той, із дитинства, альбом Кричевський, на жаль, так і не зміг.

У 1885 році він розпочав навчання в Харківському технічному залізничному училищі, а на життя заробляв, креслячи фасади. Ці перші спроби потрапили на очі архітектору Сергію Загоскіну, що в ті роки викладав у Технологічному інституті в Харкові. Той узяв Кричевського технічним помічником, навіть поселив у себе вдома. Сприяв у навчанні, а згодом поклопотався і про перше місце роботи в міській управі. Справи в молодого архітектора йшли добре, бо вже за кілька років він збудував у Харкові власний будинок, де оселився з першою дружиною Варварою та двома синами. Архітектурою, втім, його творчість не обмежувалася: Кричевський писав акварельні етюди з натури в Харкові й Ворожбі.

На його живопис неабияк вплинули краєвиди Криму, зокрема Алушти. У 1897 році саме звідти Кричевський приїхав із низкою акварельних пейзажів, які в 1898-му виставляв у Харкові. Він спробував вступити до Академії мистецтв у Петербурзі, але йому відрадили: його професійний рівень уже перевищував те, що вона могла запропонувати.

У 1903 році, перемігши в конкурсі на проєкт будівлі Полтавського губернського земства, на час будівництва Кричевський переїхав до Полтави — однак через корупційні схеми гримнув дверима та, забравши усі креслення, вирушив до Києва. Його, втім, таки вмовили завершити проєкт.

У Києві митець товаришував із художником Миколою Садовським та істориком Михайлом Грушевським. Він спроєктував фасад шестиповерхового будинку родини Грушевських, збудованого в 1909 році, а згодом оселився в його мансарді. Забігаючи наперед, зазначимо, що цей будинок у лютому 1918-го знищила пожежа, яку влаштували більшовики, штурмуючи Київ. Тоді Кричевський ледве врятувався, вискочивши на вулицю з новонародженою донькою на руках, із дружиною та сином. Але в пожежі згоріли його роботи.

Оселившись у Києві, Кричевський писав мистецтвознавчі статті для журналів, творив книжкову графіку, а свої акварельні й олійні картини демонстрував на виставках групи «Київських малярів». У 1912–1913 роках керував килимовою майстернею Варвари Ханенко й загалом співпрацював із подружжям меценатів-колекціонерів Ханенків. Його пристрастю було колекціонування предметів народного мистецтва; на нині цього захоплення Кричевський познайомився з художницею та етнографинею Євгенією Щербаківською, яка 1912 року стала його другою дружиною.

Після революційних подій 1917-го Кричевського обрали ректором Української державної академії мистецтв, яку відкрили в Києві 18 грудня 1917 року. Саме цього дня Центральна Рада ухвалила Закон про регламентацію діяльності Академії.

Після вже згаданої пожежі сім’я Кричевських мусила оселитись у підвалі Історичного музею. Це дуже позначилося на моральному стані самого Василя Григоровича — він майже не виходив на люди, замкнувся в собі. Подолати цю пригніченість допомогло замовлення від Грушевського: Кричевському доручили терміново, протягом тижня, розробити ескізи державних символів УНР — великий і малий герби, проєкти печаток і ратифікаційних грамот. Таке відповідальне завдання повернуло митця до життя. Він спроєктував тризуб, актуальний і в сучасній українській геральдиці, і розробив ескізи банкнот УНР — але побачити світ встигла тільки одна з них, двогривнева.

Після більшовицької навали 1919 року Кричевський викладав у Художньо-керамічному інституті в Полтаві. Його кілька разів арештовували й навіть збиралися розстріляти, але свого викладача відстояли студенти. Згодом, у 1920-х, професор Кричевський переїхав до Києва, де машкав до 1941 року. Через хворобу дружини він не поїхав у евакуацію з початком радянсько-німецької війни, а залишився в Києві (за іншими даними, він і сам був у важкому стані, тому просто не переніс би дороги). У 1943 році митцеві вдалося вибратися до Львова, потім — до одного із синів до Парижа. У 1948-му Василь Григорович і Євгенія Михайлівна оселилися в Каракасі (Венесуела), де й дожили віку: країну вибрали через теплий клімат, який так любив Кричевський.

Ім’я Василя Кричевського насамперед пов’язують із будинком Полтавського губернського земства. Але й до того він уже мав багатий архітектурний досвід: ще в 15–16 років виконав понад 200 проєктів споруд, якими забудували цілі вулиці на околицях Харкова. Першою масштабною архітектурною роботою Кричевського вважають Торгові ряди в центрі Харкова, створені протягом 1892–1893 років. До кінця ХІХ століття він спроєктував низку залізничних і товарних станцій, житлових будинків для персоналу залізниць, залізничних майстерень і депо; також працював над проєктами будинків для банкірів, підприємців, загалом заможних людей, виконуючи фасади у ренесансному й мавританському стилях. У стилі українського архітектурного модерну на початку ХХ століття розробив Народний дім у Лохвиці (Полтавщина), будинки для Миколи Дмитрієва і Дмитра Милорадовича в селі Яреськи (Полтавщина), фасад для будинку Івана Щітківського (Київ), кілька шкіл у різних населених пунктах. Під час Першої світової війни працював ближче до класичного стилю. У міжвоєнні роки частково відійшов від архітектури й за три десятиліття спроєктував тільки сім будівель, п’ять із яких продовжили традиції українського архітектурного модерну.

Наукова діяльність митця була пов’язана з мистецтвознавчими, археологічними, етнографічними дослідженнями. Кричевський був членом різноманітних установ, товариств та комісій Української академії наук, належав до Української вільної академії наук в еміграції. Його перу належить перший в Україні підручник з народного мистецтва (не вийшов друком через Другу світову війну).

Всеохопністю таланту Василя Кричевського можна сміливо прирівняти до ренесансних Ренесансу: пейзажист, художник-оформлювач, графік, архітектор-новатор, науковець, педагог, колекціонер. Основними джерелами його творчого натхнення були українські мистецькі традиції, імпресіонізм, мистецтво Китаю і Японії та роботи італійських майстрів ХІV–ХV століть.