Перший Курултай кримськотатарського народу

Березень 1917 року став поворотним моментом для Криму: повалення самодержавства в імперії та прихід до влади Тимчасового уряду дали багатьом народам змогу заявити про себе, відродити національні рухи, відновити власні інституції та традиції. Для кримськотатарського народу це була можливість вирватися з-під гніту колоніальної політики, яка з часу окупації Криму 1783 року систематично придушувала будь-які спроби автономії.

Всекримський мусульманський з’їзд і Мусвиконком

Кримські татари швидко почали самоорганізовуватись. Уже 12 березня 1917 року з ініціативи просвітника та журналіста Алі Боданінського в Сімферополі відбулися загальні збори Кримського мусульманського благодійного товариства. Саме тоді було створено тимчасовий мусульманський революційний комітет, до якого увійшли п’ятнадцять найавторитетніших діячів Криму. Цей комітет мав стати першим кроком до відновлення справжнього народного представництва та реального самоврядування.

Найпершим завданням, яке поставив перед собою комітет, було звільнення релігійної сфери від впливу російської адміністрації. Протягом майже півтора століття після окупації Криму кандидатури муфтіїв затверджувала імперська влада. Муфтіїв часто призначали не за духовні чесноти чи довіру громади, а за лояльність і готовність слугувати інтересам колонізаторів.

7 квітня 1917 року в Сімферополі був скликаний Всекримський мусульманський з’їзд. Одним із ключових питань з’їзду було обрання муфтія, який справді відстоював би інтереси своєї спільноти. Завдяки рішучості Алі Боданінського та його соратників вдалося домогтися принципово нового підходу: муфтія мали обирати демократичним шляхом, без зовнішнього втручання.

Комісаром духовного правління та першим демократично обраним муфтієм Криму, Литви, Польщі та Білорусі заочно став 32-річний інтелектуал і політичний діяч Номан Челебіджихан — юрист за освітою і поет за духом, людина, яка уособлювала прагнення до свободи, гідності й самостійності. Невдовзі після обрання Челебіджихан прибув до Сімферополя, де одразу ж узяв участь у засіданнях комісії зі створення Кримського мусульманського виконавчого комітету — Мусвиконкому.

Від моменту створення Мусвиконкому культурне, релігійне, соціальне та політичне життя кримських татар офіційно перейшло під контроль власних органів самоврядування. Це був перший крок до формування національної автономії й відновлення власної державницької традиції, яка в Криму існувала з часів ханства. Утім, кримськотатарська спільнота відчула не тільки політичне піднесення, а й відродження культурної пам’яті. Виникла гостра потреба повернути історичну справедливість: відновити мову, традиції, освіту, релігійні установи, а головне — вибороти право самим визначати власну долю.

Тимчасовий уряд у Петрограді визнав Мусвиконком найвищим представницьким і виконавчим органом кримськотатарського народу. Це було важливим кроком, адже вперше за понад століття кримські татари отримували офіційне право на самоврядування.

Лідери Мусвиконкому здебільшого належали до нової генерації: освічені, прогресивні, багато хто отримав освіту закордоном. Вони поєднували національні ідеї з прагненням демократичних реформ. Чимало з них було революційними демократами, які бачили в революції 1917 року шанс відновити втрачені права й гідність народу. Під керівництвом Номана Челебіджихана розпочалися демократичні перетворення.

У цей час виникають двомовні громадсько-політичні газети — «Міллет» («Народ») і «Голос Криму». Ці видання стали платформами для обговорення політичних і культурних питань, поширення ідей національного відродження, інструментами мобілізації суспільства.

Принципово важливим рішенням стало визнання рівноправності жінок і чоловіків. Кримськотатарські жінки отримали можливість брати участь у громадському житті, створювати власні комітети — надзвичайно сміливий крок навіть за європейськими стандартами того часу.

Збройні сили

Головним завданням на той момент було формування кримськотатарських військових підрозділів. Лідери Мусвиконкому чудово розуміли, що без власних збройних сил будь-яка політична автономія залишатиметься лише теоретичною. Національні військові частини мали забезпечити захист кримськотатарських поселень, підтримати порядок та посилити політичні позиції в переговорах з іншими силами, які боролися за контроль над Кримом.

Ця політична й соціальна діяльність означала не просто пробудження національної свідомості, а й початок масштабного проєкту — відновлення кримськотатарської державності в нових історичних умовах.

Губернська влада, яка залишалася підконтрольною Тимчасовому уряду, від самого початку сприймала створення кримськотатарських військових підрозділів із підозрою та ворожістю. Чиновники добре розуміли, що поява власної збройної сили істотно посилювала політичні позиції кримських татар і загрожувала адміністративним порядкам, встановленим на півострові.

Щоби послабити національний рух, губернський комісар видав наказ відправити кримськотатарський батальйон на фронт. Формально це виглядало як виконання загальноімперського військового обов’язку, однак справжня мета була очевидною: розпорошити сили татар і знизити їхній вплив у Криму.

Номан Челебіджихан, розуміючи загрозу, виступив перед бійцями з палкою промовою. Він закликав їх відмовитися від наказу й залишитися на батьківщині, захищати свій народ, свою землю й своє право на автономію. Солдати дослухалися до лідера: батальйон залишився у Криму.

Ця непокора викликала люту реакцію влади. Уже за кілька днів, 5 серпня 1917 року, Челебіджихана заарештували. Йому закинули антиурядову агітацію серед кримськотатарських солдатів і підбурення до невиконання військових наказів. Але репресивні наміри уряду натрапили на потужний спротив. Арешт Челебіджихана сколихнув кримськотатарське суспільство: вибухнуло масове обурення, люди вимагали негайного звільнення свого духовного й національного лідера.

Під тиском протестів через три дні Челебіджихана мусили відпустити. Цей інцидент остаточно розірвав крихкі зв’язки між кримськотатарським рухом та російською адміністрацією. До кінця літа 1917 року в Криму почав формуватися не лише соціальний, а й чітко окреслений національний фронт громадянської війни. Дедалі зростала напруга між Мусульманським комітетом і більшовиками, закладаючи підвалини для майбутніх трагічних конфліктів.

З’їзд поневолених народів

Одним із найважливіших союзників кримськотатарського національного руху в цей буремний час стала Українська Центральна Рада. Усвідомлюючи спільність прагнень двох народів — українського та кримськотатарського — до самостійності та національного відродження, лідери обох рухів швидко знайшли спільну мову.

20 серпня 1917 року кримськотатарський Мусвиконком отримав телеграму з Києва. Центральна Рада запросила делегацію кримських татар із десяти осіб узяти участь у З’їзді поневолених народів колишньої Російської імперії. Цей з’їзд став важливою політичною подією, оскільки символізував консолідацію неросійських народів, що прагнули позбутися імперської опіки. Кримськотатарська делегація здобула підтримку своїх вимог: з’їзд офіційно визнав право кримськотатарського народу на територіальну автономію. Цей крок став першим міжнародно-політичним жестом на користь кримськотатарського самовизначення.

Особливо знаковою була позиція голови Центральної Ради Михайла Грушевського, який пообіцяв кримським татарам всебічну підтримку в питанні національного самовизначення. Цей жест солідарності не лише підкреслював політичну близькість двох визвольних рухів, а й заклав основи для майбутньої співпраці між українцями та кримськими татарами.

У відповідь лідер кримськотатарського руху Номан Челебіджихан висловив беззастережну підтримку прагненням українського народу до незалежності. Він підкреслив спільність долі обох народів, що борються за власні права та свободу, і назвав взаємну підтримку запорукою майбутнього миру та добросусідства.

Кульмінацією події стала резолюція, де прозвучали важливі слова: «Крим належить кримцям». В офіційній заяві Центральна Рада звернулася до кримськотатарського народу зі словами поваги й підтримки: «Ми вітаємо вас із Кримом, бо бачимо там життєві сили… Можете керувати Кримом так, як вам заманеться». Ці слова стали символом історичної дружби та політичної солідарності.

Підготовка до Курултаю

14–15 жовтня в Сімферополі відбувся Другий Всекримський з’їзд, на якому постановили скликати перший кримськотатарський парламент, відомий як Курултай. На цьому з’їзді також було затверджено програму національної партії «Міллі Фірка» («Народна партія»), ядро якої сформували перші особи Мусвиконкому, й ухвалено закон, що регламентував порядок Курултаю.

Новина про те, що більшовики повалили Тимчасовий уряд, надійшла до Криму наступного дня після перевороту. Більшість політичних партій і громадських рухів півострова зустріла переворот вороже, звинувачуючи «купку анархістів-комуністів» на чолі з Леніном, Зінов’євом та іншими у прагненні захопити владу обманом, та меншовицько-есерівська Севастопольська рада діяла інакше: вона сміливо й несподівано вирішила взяти владу в свої руки.

Центральна Рада проголосила створення Української Народної Республіки та встановила свою владу на території України — включно з північними повітами Таврійської губернії. Вона підтримувала ідею Кримської автономії, адже міські думи, земства та ради півострова не визнали влади ні Леніна, ні більшовицького Раднаркому. У губернських і міських революційних комітетах Криму представники українських організацій діяли в тісній співпраці з делегатами Мусвиконкому.

Завдяки підтримці українських політичних лідерів на початку грудня 1917 року Мусвиконком розпочав підготовку до скликання Курултаю. Голова української губернської ради Андрієвський обіцяв усебічно підтримувати відновлення законних прав кримських татар. Він наголошував, що успіх створення автономного уряду Криму значною мірою залежить від рішучості та активності самого кримськотатарського народу.

Лідер кримськотатарського народу Номан Челебіджихан у зверненні «Про владу в Криму» проголосив створення на півострові автономної влади, побудованої на принципах рівності та взаємної поваги, «без гегемонії будь-якої народності над іншою». Він підкреслив, що у зв’язку з новими політичними реаліями питання подальшої долі Криму має вирішувати саме Курултай – легітимний представницький орган кримськотатарського народу.

Перший Курултай кримськотатарського народу

За 134 роки російської окупації колись квітуча й велична столиця Кримського ханства — Бахчисарай — зазнала глибоких змін. Вона перетворилася на невелике повітове містечко, втративши статус і колишню велич. Проте для кримських татар Бахчисарай залишався більш ніж точкою на карті — він був живим символом державності кримськотатарського народу, центром національної пам’яті та духовності, джерелом історичної спадщини, що нагадувала про славне минуле й майбутню боротьбу за відродження.

Саме тому 9 грудня 1917 року Перший Курултай кримськотатарського народу відбувся саме тут, у стінах колишнього ханського палацу. Ця подія стала визначальним і символічним кроком на шляху до відновлення політичної автономії кримських татар та збереження їхньої національної самобутності. Курултай не лише підтвердив прагнення кримськотатарського народу до самоврядування, а й заклав підвалини нового етапу історії — епохи боротьби за права і свободи в умовах буремних політичних змін початку ХХ століття.

Напередодні відкриття Курултаю до Бахчисараю прибуло понад десять тисяч кримських татар із усіх регіонів півострова. Місто буквально ожило: вузькими вуличками, прикрашеними квітами та старовинними фонтанами, розливався багатоголосий гомін. У переповнених кав’ярнях люди палко обговорювали великі політичні зміни, які ось-ось мали відбутися на кримській землі. Атмосфера була просякнута передчуттям історичної події — адже Курултай мав стати символом відродження кримськотатарської державності та підтвердженням права народу на самовизначення.

Підтримати Курултай прибули почесні гості: надзвичайні представники Української Центральної Ради, делегації латвійських організацій, а також інших національних громад і політичних рухів Криму. Їхня присутність свідчила про широку солідарність і повагу до прагнень кримськотатарського народу. Сам Курултай ставав не просто внутрішньою подією, а потужним сигналом для всього регіону та світу про народження нового, вільного Криму.

Вранці 9 грудня до ханського палацу почали прибувати депутати. Порядок і безпеку на підходах до палацу забезпечували ескадронці, які на честь делегатів Курултаю навіть влаштували символічний парад, підкреслюючи урочистість і велич події.

Після молебню в ханській мечеті народні обранці — під звуки військового оркестру та серед піднесеного хвилювання натовпу — організованою колоною вирушили до Зали ради та суду. Засідання відкрили виконанням національного гімну «Ант еткенмен» («Я поклявся»), автором якого був Номан Челебіджихан. Цей гімн звучав як клятва вірності ідеалам свободи й гідності.

Далі прозвучала промова самого Челебіджихана: «Наша нація скликає Курултай не задля закріплення свого панування. Наша мета — працювати рука в руку, голова до голови з усіма народами Криму». Після промови, яка тривала близько двох годин, було обрано президію Курултаю, що означало початок нового розділу в політичному житті кримськотатарського народу.

Над місцем, де мала сидіти президія, вивісили три прапори — блакитний, зелений і червоний. Вони мали глибокий символічний зміст: блакитний символізував націю та історичну єдність кримських татар, зелений — іслам і духовні традиції народу, а червоний — революцію та прагнення до оновлення і свободи. Над цими прапорами височіла золота тарак-тамга ханського роду Ґераїв — сакральний знак державності й безперервності історичної спадщини.

Конституція

Курултай працював із перервами протягом 18 днів, наповнюючи ханський палац обговореннями, дебатами й доленосними рішеннями. За цей час було затверджено гімн і герб, а 14 грудня урочисто ухвалено Конституцію, яка отримала назву «Кримськотатарські основні закони».

Для свого часу Конституція була надзвичайно прогресивною. Однією з найвизначніших статей стала норма про рівноправність чоловіків і жінок. Уперше в історії кримськотатарського народу жінки здобули право голосу на виборах, а також можливість на рівних правах із чоловіками входити до складу національного парламенту та обіймати керівні посади.

Було скасовано всі титули, дворянські стани й інші прояви феодальної ієрархії, що відкривало шлях до формування справді демократичного суспільства, заснованого на принципах рівності, справедливості та гідності кожної людини.

Курултай висловив підтримку ідеї скликання Всеукраїнських установчих зборів та створення демократичної республіки в межах Кримського півострова. Делегати свідомо залишили розв’язання таких питань, як земельна реформа, формування війська та визначення міжнародного статусу, у компетенції Всеукраїнських установчих зборів. Цей крок засвідчив прагнення кримських татар будувати політичне майбутнє Криму в співпраці з демократичною Україною. Демократичні цінності, принципи толерантності та глибока повага до прав інших народів виявилися важливішими за власні вузьконаціональні інтереси кримських татар.

Директорія і Кримська Демократична Республіка

18 грудня Курултай постановив створити Директорію — кримськотатарський національний уряд. До її складу війшли п’ять керівників, яких називали «директорами»: президент (Номан Челебіджихан), міністр зовнішніх і військових справ (Джафер Сейдамет), міністр освіти (Амет Озенбашли), міністр фінансів та вакуфу, тобто фондів мусульманської громади (Сетджеліл Хаттат) і міністр у справах релігії (Амет Шукрі).

Директорія взяла на себе відповідальність за загальне керівництво всіма політичними, соціальними та культурними справами кримськотатарського народу. Одним із перших кроків уряду став публічний осуд агресивної війни Раднаркому на чолі з Леніном проти Української Центральної Ради.

За підсумками роботи Курултаю було проголошено створення Кримської Демократичної Республіки.

На жаль, республіка проіснувала недовго. Уже на початку 1918 року вона не витримала натиску більшовицького терору та була придушена збройними силами радянської влади. Однак навіть коротке її існування стало яскравим свідченням рішучості кримських татар відстоювати своє право на свободу, демократію та державність.

Культура й освіта

Ще до початку Курултаю в Криму почалося активне культурне й освітнє відродження. 16 листопада 1917 року в стінах Ханського палацу в Бахчисараї урочисто відкрився перший національний кримськотатарський музей. Його директор призначили етнографа й мистецтвознавця Усеїна Боданинського. Цей музей одразу став не лише культурним, а й політичним осередком, у якому формувалася нова національна свідомість, зберігалася та осмислювалася багата спадщина кримських татар.

У листопаді 1917 року на базі історичного Зинджирли медресе в Бахчисараї було створено Кримськотатарський педагогічний інститут імені Менґлі Ґерая. Заклад очолили Якуб Кемаль та інші відомі діячі, які прагнули виховати нове покоління вчителів — носіїв просвітницьких ідей і національного духу. Одночасно відкрився Національний художній технікум, який мав стати осередком розвитку кримськотатарського мистецтва та традиційних ремесел.

У Сімферополі запрацював революційний для свого часу жіночий учительський інститут, засновником якого був Алі Боданинський. Цей заклад не лише давав кримськотатарським жінкам доступ до освіти, а й відкривав шлях до активної участі в суспільному житті.

Більшовики і влада рад

Нові культурні й освітні інституції символізували масштабну трансформацію кримськотатарського суспільства: від збереження спадщини до формування прогресивного, демократичного та освіченого майбутнього.

Проте 1918 року перемогу на півострові здобули більшовики. Номана Челебіджихана заарештували й розстріляли без суду. Попри більшовицькі гасла рівності та братерства, кримським татарам не виявилося місця в нових структурах: їх відсторонили від влади й позбавили права впливати на політичну долю рідного півострова.

У 1921 році було створено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі РСФРР. Формально державними мовами республіки проголошувалися російська та кримськотатарська, що на перший погляд здавалося кроком до збереження національної ідентичності кримськотатарського народу. І в перші роки існування республіки справді відбулося пожвавлення національного життя: відкривалися кримськотатарські школи, працював театр, виходили газети кримськотатарською мовою, відроджувалися культурні й освітні ініціативи.

Утім, цей підйом виявився недовговічним. У 1937 році почалася хвиля сталінських репресій, яка накрила кримськотатарську інтелігенцію, духовних і культурних діячів, учителів, письменників. Репресії знищили ті крихкі паростки національного відродження, які кримські татари виборювали протягом десятиліть, і заклали підґрунтя для подальших трагедій, що чекали на народ у ХХ столітті.

Авторка: Гульнара Абдулаєва