- Діяльність: Кіно, Культура
- Дата народження: 10 вересня 1894 року
- Дата смерті: 25 листопада 1956 року
- Навігатор: Світові війни
Український кінорежисер, письменник, драматург, художник. Визнаний класик світового кінематографу.
Олександр Довженко з’явився на світ у небагатій родині селян — сьомою дитиною з чотирнадцяти; до дорослого віку дожило лише двоє, тож «плач і похорон» були частими атрибутами його дитинства. Втім, Довженко зберіг про ті часи теплі спогади, що стали натхненням для «Зачарованої Десни»: «Вчора, пишучи спогади про дитинство […] один собі в маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного й доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться!», — писав він.
1911 року Довженко закінчив школу і вступив до Глухівського педагогічного училища — не за покликанням, а з практичних міркувань: через гарну стипендію і можливість здобути освіту. «Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. З нас готували учителів–обрусителів краю», — згодом згадував він.
У час визвольних змагань 1918–1919 років Довженко воював проти більшовиків у лавах УНР; за свідченнями близьких, належав до куреня Чорних гайдамаків, що штурмували завод «Арсенал». Через десять років, 1929-го, він зняв фільм «Арсенал» — погляд з іншого боку барикад, що критикував і засуджував колишніх побратимів. Цю стрічку до сьогодні сприймають по-різному, вбачаючи в ній то пряму зраду і пропаганду, то прихований доків націоналістам, які програли боротьбу.
1920 року Довженко вступив до партії боротьбистів, що згодом самоліквідувалась і злилася з більшовицькою компартією України. «Довженко, як і чимала кількість українських інтелектуалів 20-років, вірив, що можна поєднати силу і міць більшовицької ідеї і українську натуру. […] Обпікшись на поразці українців у роки громадянської війни, він зробив ставку на силу й на те, що ця сила більшовика допоможе воскресити Україну та українську культуру як таку. Він помилився», — вважає кінознавець Сергій Тримбач. 1922 року Довженко отримав направлення до Німеччини — тут він працював секретарем консульського відділу Торгового представництва УСРР і водночас штудіював мистецтво в школі експресіоніста Віллі Гекеля. Повернувшись наступного року в Україну, переїхав до Харкова, де розпочався його мистецький шлях: він працював ілюстратором і карикатуристом, познайомився з літературним об’єднанням «Гарт», а після його розпаду став одним із лідерів новоствореного об’єднання ВАПЛІТЕ.
1926 року Довженко поїхав до Одеси — працювати на кінофабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Він написав сценарій для фільму «Вася-реформатор» і завершив режисерську роботу, коли Фавста Лопатинського відсторонили від проєкту. Перша ж самостійна режисерська робота Довженка — це комедія «Ягідка кохання» (1926); утім, сам він починав відлік «своїх» стрічок зі шпигунського детектива «Сумка дипкур’єра» (1926).
Та справжня слава прийшла до режисера завдяки кінотрилогії «Звенигора» (1927), «Арсенал» (1929 і «Земля» (1930). «Звенигора» стала першою українською стрічкою на міжнародній арені; «Земля» ж, з ідеологічних міркувань заборонена на радянській батьківщині через півтора тижня після прем’єри, здобула величезний успіх за кордоном і зробила Довженка світовою величиною.
1933 року після скандалу з «Землею» та розпаду ВУФКУ він переїхав до Москви, де в роки Другої світової знімав агітаційні фільми про подвиг радянського народу. У повоєнні роки українське кіно переживало занепад; культуру заганяли в жорсткі рамці соцреалізму, що позначилося на моральному й фізичному стані Довженка. У цей час він викладав, писав художні тексти та сценарії для нових кінопроєктів — однак чиновники зустрічали їх холодно, а часом відверто перешкоджали їх реалізації.
1956 року Довженко помер від інфаркту в себе на підмосковній дачі. Він не встиг завершити роботу над запланованими фільмами «Поема про море» (1958), «Повість полум’яних літ» (1961), «Закон Антарктиди» (1962), «Зачарована Десна» (1964) — вони побачили світ вже по його смерті за участі вдови Юлії Солнцевої.
Автор: Ольга Герасименко
Короткі висновки
- Культурний діяч та реформатор — став засновником українського кіно та зробив внесок у розвиток – світового.
- Громадська діяльність — був активним учасником культурного життя, одним із засновників ВАПЛІТЕ. Ініціював створення ордену Богдана Хмельницького.
- Кінорежисура — створив культові стрічки: «Звенигора», «Арсенал» «Земля» та “Україна в огні”.
- Письменницька діяльність — започаткував жанр кіноповісті та написав такі твори, як «Зачарована Десна», «Україна в огні», «Поема про море», «Ніч перед боєм», а також «Щоденник».
- Спадщина – вважається фундатором українського національного кінематографа. Його ім’я носить Національна кіностудія художніх фільмів в Україні.
Редакція «Порталу»
Oleksandr Dovzhenko
Activity: Cinema, Culture
Date of birth: September 10, 1894
Date of death: November 25, 1956
Context: World Wars
A Ukrainian film director, writer, playwright, and artist. Recognized as a classic of world cinema.
Oleksandr Dovzhenko was born into a poor peasant family—the seventh of fourteen children; only two survived to adulthood, so “weeping and funerals” were frequent features of his childhood. Nevertheless, Dovzhenko preserved warm memories of those years, which later inspired The Enchanted Desna: “Yesterday, while writing my childhood memories […] alone in a little room, I laughed and cried. My God, how much beauty and goodness there was in my life that will never, ever return!” he wrote.
In 1911, Dovzhenko graduated from school and entered the Hlukhiv Teachers’ Training Institute—not out of vocation, but for practical reasons: a good scholarship and the opportunity to receive an education. “It was forbidden in our environment to speak Ukrainian. We were being trained as teachers to Russify the region,” he later recalled.
During the Ukrainian War of Independence (1918–1919), Dovzhenko fought against the Bolsheviks in the ranks of the Ukrainian People’s Republic; according to those close to him, he belonged to the Black Haidamaky unit that stormed the Arsenal factory. Ten years later, in 1929, he directed the film Arsenal—a view from the other side of the barricades, criticizing and condemning his former comrades. This film is still interpreted in different ways: some see it as outright betrayal and propaganda, others as a hidden tribute to the nationalists who lost the struggle.
In 1920, Dovzhenko joined the Borotbists party, which later dissolved and merged with the Bolshevik Communist Party of Ukraine. “Like many Ukrainian intellectuals of the 1920s, Dovzhenko believed it was possible to combine the strength and power of the Bolshevik idea with the Ukrainian spirit. […] Burned by the defeat of the Ukrainians during the civil war, he placed his bet on strength and on the idea that Bolshevik power would help revive Ukraine and Ukrainian culture as such. He was mistaken,” film scholar Serhii Trymbach believes. In 1922, Dovzhenko was sent to Germany, where he worked as secretary of the consular section of the Ukrainian SSR Trade Mission while also studying art at the school of expressionist Willy Heckel. Returning to Ukraine the following year, he moved to Kharkiv, where his artistic path began: he worked as an illustrator and caricaturist, became acquainted with the literary association Hart, and after its dissolution became one of the leaders of the newly formed VAPLITE.
In 1926, Dovzhenko went to Odesa to work at the film studio of the All-Ukrainian Photo Cinema Administration (VUFKU). He wrote the screenplay for Vasia the Reformer and completed the directing work after Faust Lopatynskyi was removed from the project. His first independent directorial work was the comedy Love’s Berry (1926); however, he himself considered the spy detective The Diplomatic Courier’s Bag (1926) as the starting point of “his” films.
True fame came to the director with the film trilogy Zvenyhora (1927), Arsenal (1929), and Earth (1930). Zvenyhora became the first Ukrainian film on the international stage; Earth, banned in the Soviet Union for ideological reasons just a week and a half after its premiere, achieved enormous success abroad and made Dovzhenko a figure of global importance.
In 1933, after the scandal surrounding Earth and the dissolution of VUFKU, he moved to Moscow, where during World War II he made propaganda films about the heroism of the Soviet people. In the postwar years, Ukrainian cinema declined; culture was forced into the rigid framework of socialist realism, which affected Dovzhenko’s moral and physical condition. During this time, he taught and wrote literary works and screenplays for new film projects—however, officials received them coldly and sometimes openly obstructed their realization.
In 1956, Dovzhenko died of a heart attack at his dacha near Moscow. He did not manage to complete work on the planned films Poem of the Sea (1958), The Tale of Flaming Years (1961), The Law of Antarctica (1962), and The Enchanted Desna (1964)—they were released after his death with the participation of his widow, Yuliia Solntseva.
Author: Olha Herasymenko
Brief conclusions
Cultural figure and reformer — became a founder of Ukrainian cinema and contributed to world cinema.
Public activity — an active participant in cultural life, one of the founders of VAPLITE. Initiated the creation of the Order of Bohdan Khmelnytsky.
Film directing — created iconic films: Zvenyhora, Arsenal, Earth, and Ukraine in Flames.
Writing — founded the genre of the cinematic novella and wrote such works as The Enchanted Desna, Ukraine in Flames, Poem of the Sea, The Night Before the Battle, as well as a Diary.
Legacy — considered a founder of Ukrainian national cinema. The National Film Studio of Feature Films in Ukraine is named after him.
Portal Editorial Team
Відео
За що знищили Олександра Довженка?
Олександр Довженко. Загублена любов . Повна версія фільму про геніального режисера і його помилки
Олександр Довженко. Українська література в іменах
У чому цінність фільму «Земля» О. Довженка?
