Йосиф Сліпий

Коли в 1963 році після 18-літньої відсидки Йосиф Сліпий прибув до Риму, до його особи була прикута увага всієї світової преси. Світ прагнув героя, відчував тугу за моральною величчю, потребував позитивного прикладу. Для самого Йосифа Сліпого це чудесне перетворення із в’язня мордовських таборів на людину світової слави було лише черговим знаком Божого провидіння. Усе життя він лишався вірний своїй місії: служити Богу і Україні.

 «Цей не відступить»

За переказами, пращур Йосифа Сліпого бився на боці Івана Мазепи під Полтавою, за що його осліпили вояки Петра І. Звідти й пішло родинне прізвище Сліпий. Сам майбутній кардинал був восьмою (останньою) дитиною в родині Івана Коберницького-Сліпого й Анастасії Дичковської.

Закінчивши з відзнакою тернопільську гімназію в 1912 році, Йосип Сліпий вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії та університету. Вступні іспити приймав митрополит Андрей Шептицький, який потім висвятить Йосифа в ієреї й пошле на навчання в Інсбрукський університет, а далі — до Рима. 

У 1922 році доктор філософії й теології Йосиф Сліпий повернувся до Львова і став професором, а згодом і ректором Львівської духовної семінарії, що переросла в академію. На той час він був фактично правою рукою Шептицького. Придивляючись до молодого й енергійного ректора, митрополит дедалі більше утверджувався в рішенні зробити його своїм наступником. Крім високої освіченості й організаторських здібностей, він побачив у Сліпому ще одну визначальну рису: цілісність характеру й відданість справі. «Цей не відступить, — говорив Шептицький про Сліпого. — Загине, а не відступить».

У грудні 1939 року за рекомендацією і на прохання митрополита папа Пій Х надав Йосифу Сліпому титул архієпископа і коад’ютора, тобто законного спадкоємця глави помісної церкви. Сам Сліпий прийняв титул як черговий обов’язок. «У час гоніння свячення не є честю, а в певній мірі тягарем», — писав він через три роки після того.

Велет духу в арештантській робі

Цілковито усвідомити правдивість цих слів Сліпому випаде в 1944 році, після смерті Андрея Шептицького. У грудні брат митрополита Климентій Шептицький передав на ім’я Сталіна та Раднаркому листи з проханням не перешкоджати діяльності греко-католицьких храмів, монастирів, духовних закладів. Керівництво ради, заручившись підтримкою Молотова та Хрущова, дало згоду на діяльність УГКЦ, прийнявши від делегації 100 тисяч карбованців у фонд Червоного Хреста. Однак уже в березні 1945 року уніатську церкву назвали «агентом Ватикану», а через рік узагалі проголосили поза законом, передавши всі парафії РПЦ. Головною причиною цього стала величезна роль УГКЦ у боротьбі УПА проти військ НКВС, яка тривала на Західній Україні.

У 1945 році Йосифа Сліпого арештували вперше. Йому приписали контрреволюційну діяльність, шпигунство на користь Ватикану, паразитичне життя за рахунок народу і засудили до восьми років. Потім було ще три терміни. Кожен — за продовження пастирської праці.

Навіть у тюрмі Йосиф Сліпий лишався беззаперечним авторитетом. Колишній майор Червоної Армії Шифрін писав: «Ми розуміли, що радянська влада ніколи не звільнить того, хто був для українців духовним прапором… Митрополит Сліпий виглядав велично навіть в арештантській одежі… Спокійний, висококультурний, він сидів у радянських таборах… у тому кипучому казані “злодійської каламуті” вже друге десятиріччя і був дуже хворий… але тримався непохитно і намагався не бути тягарем нікому, а допомагати іншим». Його поважали навіть кримінальні ув’язнені: коли одного дня нарядчик вигнав 60-літнього митрополита на роботу за зону, в’язні застрайкували, а нарядчика попередили, що зроблять самосуд.

Але найперше його слова чекали на волі. Митрополит знаходив різні способи залишатися в таборі відданим пастирем своєї спільноти. Він примудрявся навіть готувати й передавати на волю напередодні Великодня освячене миро. Збереглися листи, де він просить прислати йому різні трави й олії. Там, у тюрмі, Сліпий готував миро, освячував, а потім передавав як ліки, що «не підійшли, але хай будуть вам, щоб не пропали».

Бог і Україна

У 1962 році Сліпого засудили до довічного ув’язнення в мордовських таборах суворого режиму. Однак доля повернулася інакше. У 1963 році Хрущов зробив широкий жест і погодився передати Сліпого Риму. За три дні митрополита доправили до Москви — навіть із рідними не вдалося попрощатися. А звідти – до Рима. Усі ці три дні він нічого не їв і пив тільки воду з крана — боявся, щоб не отруїли.

Понад двадцять років Йосиф Сліпий працював у Римі заради розбудови УГКЦ. Його удостоїли звання кардинала, звели у сан Верховного архієпископа УКЦ, він був членом Святої Конгрегації (Ватиканської комісії) Східних Церков. Він побудував Український католицький університет, собор Святої Софії в Римі, заснував духовну семінарію, українську парафію в Римі, започаткував переклади літургійних книг українською. Він уперше заговорив на весь світ про Україну й українську церкву — й у 1977 році на трибуналі академіка Сахарова, і під час десятків, сотень поїздок по всьому світу. Його творча спадщина — 18 томів філософських праць, промов, роздумів.

Йосиф Сліпий зробив надзвичайно багато для примирення та єднання греко-католиків із православними. Він мріяв про «церковне з’єдинення у здвигненні Патріархату Української Церкви». Головним постулатом цього єднання мали стати дві істини: Бог і Україна. «Найбільша наша сила — це єдність, — писав він. — Ця єдність переходить вузькі межі часу і простору. Вона сягає в тисячоліття нашого християнства, в дальші навіть століття нашого народу. Любов до Батьківщини є природним обов’язком кожної людини… Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу… Тому продовжуйте працю і молитву, щоб Господь благословив труди батьків ваших. Ще багато осталось зробити, виконати, здобути. Диявол одного тільки бажає — щоб ми нічого не робили. Це йому досить, а він зробить решту».

Українська греко-католицька церква ініціювала процес канонізації Йосифа Сліпого та Андрея Шептицького. А люди давно вже канонізували Сліпого у своїх серцях. Коли домовину з його тілом перевозили до Львова, до собору Святого Юра прийшло стільки людей, що Львів, який пам’ятав велелюдні мітинги 90-х, не міг приховати свого здивування:

– Бабуню, а чого ви приїхали?

– Йой, дитино, сьвітого хоронют.

– Бабуню, але його не визнали ще за святого.

– Та шо ти, молоде, знаєш. Не видиш кілько людей? Він ніби мертвий, а живіший від нас живих. Кажу тобі, сьвітий, ай-я.

Джерело: Український інститут національної пам’яті.

Біблійний Йосиф України (до річниці від дня народження Йосипа Сліпого)