- Діяльність: Культура
- Дата народження: 8 вересня 1898 року
- Дата смерті: 22 липня 1986 року, Київ
- Навігатор: Світові війни
Українська акторка театру і кіно.
Наталія Ужвій була найстаршою дитиною в багатодітній сім’ї працівника залізниці. Після її народження родина перебралася до робітничого селища Брудно (сьогодні — частина Варшави). Там Наталія навчалась у місцевому залізничному училищі, потім вступила до міського, однак через безгрошів’я мусила покинути навчання, знайти роботу швачки й самостійно готуватися до іспитів.
У 16 років вона отримала диплом учительки й почала працювати у сільській школі. Згодом, коли на теренах тодішньої імперії спалахнула революція, родина переїхала до Золотоноші (Черкаська область). Там Ужвій уперше вийшла на сцену — зіграла епізодичну роль у виставі аматорського театрального гуртка «Мораль пані Дульської».
На початку 1920-х років трупу реорганізували, перетворивши на пересувну агітбригаду. Деякий час Ужвій виступала перед червоноармійцями, однак у 1921 році письменник Іван Ле, що керував тоді Золотоніським відділом народної освіти, скерував її на режисерські курси до Києва.
У 1922–1925 роках Ужвій навчалася при Першому драматичному театрі УРСР імені Шевченка і грала в допоміжному складі під керівництвом Івана Мар’яненка. Опісля працювала в Одеському драматичному театрі, а 1926-го також зіграла дебютну роль в агітаційному фільмі Одеської кінофабрики «ПКП». До 1934 року акторка жила в Харкові, грала в легендарному «Березолі», а після його закриття повернулася до Києва і долучилася до трупи Драматичного театру імені Франка.
У другій половині 1930-х років Ужвій активно знімалась у кіно. Зокрема, у фільмах «Прометей» (1935, за поемою Тараса Шевченка «Кавказ»), «Назар Стодоля» (1936, за однойменною п’єсою Шевченка), «Кармелюк» (1938) і «Травнева ніч» (1940, за повістю Миколи Гоголя) — одній із перших радянських кольорових стрічок. Вона також стала моделлю для Катерини — однієї зі скульптур, що прикрашають пам’ятник Кобзарю в Харкові роботи Матвія Манізера. «Моя участь у роботі по створенню пам’ятника — значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею», — згадувала акторка.
У роки Другої світової війни Ужвій разом із театральною трупою була в евакуації: у Тамбові, потім у Ташкенті. У той період вона далі грала в кіно — її найвідомішою стрічкою була «Райдуга» (1943) про героїчну жінку-партизанку. Цей фільм не лише закохав у акторку радянських глядачів — зокрема, солдатів, які завалювали її листами з фронту, — а й отримав премію газети «Daily News» «За найкращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 року», а також приз Національної ради кінооглядачів США.
Першим чоловіком Наталії Ужвій був поет-футурист Михайль Семенко, із яким вона познайомилася в Одесі. Пара розлучилась у 1936 році. Син Михась, народжений у цьому шлюбі, отримав тавро «сина ворога народу», коли Семенка репресували. 1951 року 24-річний він помер від менінгіту — трагедія, через яку Ужвій намагалася накласти на себе руки.
Із другим чоловіком, актором Євгеном Пономаренком, Ужвій прожила до смерті. Він був постійно поруч у ті довгі місяці, коли вона помирала від раку, і вів короткі нотатки: «Лютий. Втомлюється швидко. Рухатися їй все важче. Березень. Лікарі стали приходити все частіше. Квітень-травень. Наталці все гірше. П’є тільки чай. Почалися нестерпні болі. Липень. Її не стало. Вівторок».
Наталія Ужвій померла 22 липня 1986 року. Її поховали на Байковому кладовищі в Києві. За 88 років життя акторка зіграла 200 ролей у театрі та знялась у 20 кінофільмах, а Сергій Параджанов створив біографічний фільм про неї саму. 2015 року скромна сільська хата в Любомлі, де народилася зірка української сцени й екрану, була зруйнована.
Авторка: Ольга Герасименко
Natalia Uzhviy
Activity: Culture
Date of Birth: September 8, 1898
Date of Death: July 22, 1986, Kyiv
Navigator: World Wars
Ukrainian theater and film actress.
Natalia Uzhviy was the eldest child in a large family of a railway worker. After her birth, the family moved to the working-class settlement of Brudno (now part of Warsaw). There, Natalia studied at the local railway school and later enrolled in a city school. However, due to financial hardship, she had to leave her studies, find work as a seamstress, and prepare for exams on her own.
At the age of 16, she received a teaching diploma and began working in a rural school. Later, when revolution broke out across the territories of the former empire, the family moved to Zolotonosha (Cherkasy region). There, Uzhviy first appeared on stage, playing a minor role in an amateur theater production of The Morality of Mrs. Dulska.
In the early 1920s, the troupe was reorganized into a traveling propaganda brigade. For some time, Uzhviy performed for Red Army soldiers, but in 1921, writer Ivan Le, who headed the Zolotonosha Department of Public Education at the time, sent her to directing courses in Kyiv.
From 1922 to 1925, Uzhviy studied at the First Drama Theater of the Ukrainian SSR named after Shevchenko and performed in the supporting cast under the direction of Ivan Maryanenko. Afterwards, she worked at the Odesa Drama Theater, and in 1926 she also played her debut role in the propaganda film PKP produced by the Odesa Film Factory. Until 1934, the actress lived in Kharkiv, performed in the legendary Berezil theater, and after its closure returned to Kyiv, joining the troupe of the Ivan Franko Drama Theater.
In the second half of the 1930s, Uzhviy actively acted in films. In particular, she appeared in Prometheus (1935, based on Taras Shevchenko’s poem The Caucasus), Nazar Stodolia (1936, based on Shevchenko’s play of the same name), Karmelyuk (1938), and May Night (1940, based on Mykola Gogol’s novella), one of the first Soviet color films. She also served as the model for Kateryna, one of the sculptures decorating the monument to Kobzar in Kharkiv created by Matviy Manizer.
“My participation in the creation of the monument was an important stage in my artistic growth. I gladly devoted all my skill and mastery to creating the image of Kateryna. In this image, I wanted to reflect the hopeless fate of a woman in serfdom-era Ukraine. Striving to embody Kateryna more fully, I lived through her,” the actress later recalled.
During the Second World War, Uzhviy and her theater troupe were evacuated — first to Tambov, then to Tashkent. During that period, she continued acting in films, her most famous being Rainbow (1943), about a heroic female partisan. The film not only won the admiration of Soviet audiences — especially soldiers who flooded her with letters from the front — but also received the Daily News award for “Best Foreign Film in American Distribution of 1944” as well as a prize from the U.S. National Board of Review.
Natalia Uzhviy’s first husband was the futurist poet Mykhail Semenko, whom she met in Odesa. The couple divorced in 1936. Their son Mykhas, born during the marriage, was branded “the son of an enemy of the people” after Semenko was repressed. In 1951, at the age of 24, he died of meningitis — a tragedy that drove Uzhviy to attempt suicide.
With her second husband, actor Yevhen Ponomarenko, Uzhviy lived until her death. He remained by her side during the long months in which she was dying of cancer and kept brief notes: “February. She tires quickly. It becomes harder and harder for her to move. March. Doctors began visiting more often. April–May. Natalka is getting worse. She drinks only tea. Unbearable pain has begun. July. She is gone. Tuesday.”
Natalia Uzhviy died on July 22, 1986. She was buried at Baikove Cemetery in Kyiv. During her 88 years of life, the actress played 200 roles in theater and appeared in 20 films, while Sergei Parajanov created a biographical film about her. In 2015, the modest rural house in Liuboml where the star of the Ukrainian stage and screen was born was destroyed.
Author: Olha Herasymenko
Відео
Наталія Ужвій очима Сергія Параджанова. Одиниця обліку
