logo
Мій профіль
  • Головна
  • Навігатор
  • Особистості
  • Часострічка
  • Книгарня
Історико-просвітній проект Портал / Особистість / Довге XIX століття / Володимир Антонович

Володимир Антонович icon icon

1879 рік Надрукована повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». ХІХ століття Промислова революція (ХІХ століття) 6 січня 1834 року – 8 березня 1908 року Володимир Антонович 1882 рік Засновано «Кіевскую старину» 23 червня 1882 року – 24 червня 1882 року Марія Заньковецька
Про особистістьПов’язані матеріалиГалереяВідеоЛітература
Пов’язані особистості
  • Діяльність: Наука й освіта, Політика
  • Дата народження: 6 (18) січня 1834 року
  • Дата смерті: 8 (21) березня 1908 року, Київ
  • Навігатор: Довге XIX століття

Історик, археолог, етнограф, професор Київського університету, співзасновник Київської громади.

Володимир Антонович — нащадок польських шляхтичів, історик, археолог, етнограф, професор Київського університету Святого Володимира й один із зачинателів «Київської громади» — був тією постаттю, яку можна вважати творцем самого концепту «Нова Україна».

Українцем Антонович став за політичним вибором, коли в Київському університеті з представників шляхти Київської, Волинської і Подільської губерній створив першу українську «Громаду», перейшовши до неї з польської гміни. Як «зрадникові польського народу», Володимиру Антоновичу влаштували публічний шляхетський суд. На закиди в зраді польської національності надрукував 1862 року знамениту статтю «Моя сповідь», що стала маніфестом для повернення спольщених українських землевласників до праці на користь українського народу. На шляхетському суді Володимир Антонович заявив, що нікого не зраджує, а повертається до служіння народові, серед якого виріс.

У 1863–1880 роках Антонович був редактором Київської археографічної комісії. Під його редакцією вийшло вісім томів «Архіву Південно-Західної Росії». Під його керівництвом комісія видала низку архівних документів, що заперечували твердження поляків і росіян про споконвічну належність українських земель до цих імперій. З 1878 року й до самої смерті був професором історії Київського університету.

Розвиваючи думку Миколи Костомарова про федеративний устрій Давньої Русі, Володимир Антонович силами наукової школи в Київському університеті почав досліджувати історію кожної окремої землі, де згодом постала Україна литовсько-польського часу, у руську добу. Його цікавили передусім ті землі, які заселяв давньоруський етнос. Київське князівство студіював Михайло Грушевський, Волинську землю — Павло Іванов, Подільську — Никандр Молчановський, Галицьку — Микола Дашкевич і Іван Линниченко, Сіверську — Петро Голубовський і Дмитро Багалій, Переяславську — Василь Ляскоронський, Турово-Пінську — Олександр Грушевський. Доводячи історію земель до ХІV століття, учні Антоновича показували зв’язок історії староукраїнських князівств з часами литовської України-Русі.

З провалом спроби створити в Києві осередок наукового й громадського життя навколо Південно-Західного відділу географічного товариства й вимушеним науковим відрядженням за кордон у 1881 році Володимир Антонович звернув увагу на Галичину й необхідність українсько-польського порозуміння. Воно дало б змогу перетворити Галичину на центр розвитку й плекання загальноукраїнської культури.

Саме Володимир Антонович разом з Олександром Кониським почав розглядати Галичину як інтегральну частину української історії, і йому належить початок соборницької акції між Наддніпрянською і Наддністрянською Україною.

Завданням України Антонович вважав накопичення культурних й інтелектуальних сил, які зможуть поставити вимоги культурної і політичної автономії. Історична школа Володимира Антоновича заперечувала значення держави як сили, в українських умовах ворожої до національних потреб, протиставляючи земельній аристократії, еліті ХVІ–ХІХ століть, народні маси як ту потугу, яка сама із себе народить нову еліту й здобуде автономні права для України.

З іншого боку, Володимир Антонович не протиставляв людину праці заможній людині й не висловлювався на користь соціалістичних перетворень суспільства. Недарма такі майновиті українці, як Василь Симиренко, Всеволод Рубінштейн, Вільям Беренштам, вважали Володимира Антоновича найбільш вартою довіри людиною в українському русі. Революційним замірам галицьких радикалів Володимир Антонович протиставив лоялізм, легальність і культурний еволюціонізм, віру в мирне відвоювання України в сусідніх держав з імперською менталітетною традицією.

Саме Володимир Антонович розпочав формувати прошарок проукраїнських шкільних учителів історії: більшість його учнів після закінчення університету влаштувалася працювати в гімназії. У другій половині свого життя Володимир Антонович відновив приватні лекції з історії України, читаючи їх на своїй квартирі для освіченої публіки, яка не мала спеціальної історичної освіти. Метою цих заходів було плекання серед інтелігенції елементів національної історичної пам’яті. Передусім такій меті були присвячені два курси: історія українського козацтва й історія Ірландії.

Історію козацтва Володимир Антоновичем уявляв як питомо українську, на відміну від полонізованої історії західного Поділля, Волині, Галичини, де залишалася шляхетська влада й не поширився полковий і гетьманський устрій. Цей курс, законспектований слухачами і виданий у 1897 році в Чернівцях під назвою «Бесіди про часи козацькі», був на підросійській Україні й у Галичині першим науково-популярним нарисом історії, який активно використовували в освітніх цілях.

Історія Ірландії була першим компаративним курсом історії двох спільних за національним розвитком регіонів Європи. У ньому Володимир Антонович порівнював історичну долю і взаємини ірландців і англійців, українців і росіян. Однак слід зауважити: думка Антоновича, що мова не є обов’язковим елементом національної приналежності, згодом була покладена в основу культурно-історичного виховання в російській школі Наддніпрянщини, де забороняли навчання українською мовою.

Володимир Антонович вважав еволюційний розвиток єдино можливим вибором для України. І з перспективи часу не мають вигляду слушних давні докори йому в культивуванні «культурництва» замість революційності.

Як речник ідей українського соборництва, Володимир Антонович утілював їх на практиці разом з Олександром Кониським й Олександром Барвінським. Вони змогли паралелізувати відродження в Галичині й Наддніпрянщині, дійти згоди щодо спільної мови, єдиних духовних цінностей і однакового розуміння української історії.

Він підготував цілу школу українських істориків, що називалася документалістською школою Володимира Антоновича й налічувала понад сотню людей. Серед його учнів були найвизначніші історики України кінця ХІХ — початку ХХ століття: Дмитро Багалій, Михайло Грушевський, Орест Левицький, Микола Дашкевич, Іван Каманін та інші. Недарма Володимира Антоновича близькі до нього люди називали Пасічником (його «громадівське» псевдо), цінуючи його як збирача «бджіл» — нових учених і громадських діячів, які згодом у спільній праці дадуть «мед» — розвинуту всеукраїнську культуру. 

Короткі висновки

  • Державний діяч і реформатор — був громадським і політичним діячем, співзасновником та лідером Київської громади. Вважав, що національна свідомість формується через знання історії та культури, тому надавав великого значення просвітницькій діяльності 
  • Законодавець — не був законодавцем у сучасному розумінні, але був організатором першої всеукраїнської політичної організації, що стала основою для Української демократичної партії.
  • Будівничий і меценат — не був традиційним меценатом, проте зробив значний  внесок у розвиток української науки та культури завдяки своїм роботам та заснуванню Київської школи істориків.
  • Церковна політика — з повагою ставився до релігії, що проявлялося в його толерантності до різних конфесій.
  • Спадщина – розробив нову методику розкопок та заклав наукове підґрунтя для української археології як окремої науки.

 

Автор: Ігор Гирич

Volodymyr Antonovych

Activity: Science and Education, Politics
Date of Birth: January 6 (18), 1834
Date of Death: March 8 (21), 1908, Kyiv
Navigator: The Long Nineteenth Century

Historian, archaeologist, ethnographer, professor of the Kyiv University of St. Volodymyr, and co-founder of the Kyiv Hromada.

Volodymyr Antonovych, a descendant of Polish nobility, was a historian, archaeologist, ethnographer, professor at Kyiv University of St. Volodymyr, and one of the founders of the Kyiv Hromada. He was a figure who can be considered the creator of the very concept of a “New Ukraine.”
Antonovych became Ukrainian by political choice. While studying at Kyiv University, he organized the first Ukrainian Hromada from among the nobility of the Kyiv, Volhynian, and Podilian provinces, leaving the Polish community to join it. As a supposed “traitor to the Polish nation,” Volodymyr Antonovych was subjected to a public noble court. In response to accusations of betraying his Polish nationality, he published his famous article My Confession (1862 article) in 1862. It became a manifesto calling Polonized Ukrainian landowners to return to working for the benefit of the Ukrainian people. At the noble court, Antonovych declared that he was betraying no one but was returning to serve the people among whom he had grown up.
From 1863 to 1880 Antonovych served as editor of the Kyiv Archaeographic Commission. Under his editorship eight volumes of Archive of South-Western Russia were published. Under his leadership the commission released numerous archival documents that challenged Polish and Russian claims about the supposedly ancient belonging of Ukrainian lands to their empires. From 1878 until his death he served as professor of history at Kyiv University.
Developing the ideas of Mykola Kostomarov about the federal structure of Kyivan Rus, Antonovych and the scholarly school he created at Kyiv University began studying the history of each separate land that later formed Ukraine during the Lithuanian-Polish period. His main interest lay in territories populated by the ancient Rus’ ethnic community. The Kyiv principality was studied by Mykhailo Hrushevsky, Volhynia by Pavlo Ivanov, Podillia by Nykandr Molchanovsky, Galicia by Mykola Dashkevych and Ivan Lynnychenko, the Siversk land by Petro Holubovsky and Dmytro Bahalii, Pereiaslav land by Vasyl Liaskoronsky, and the Turov-Pinsk land by Oleksandr Hrushevsky. By tracing the history of these regions to the fourteenth century, Antonovych’s students demonstrated the continuity between the early Ukrainian principalities and the later period of Lithuanian-Rus’ Ukraine.
After the failure to establish a center of scholarly and civic life in Kyiv around the South-Western branch of the Geographical Society and after a forced scholarly trip abroad in 1881, Antonovych turned his attention to Galicia and the need for Ukrainian-Polish understanding. Such cooperation, he believed, could transform Galicia into a center for the development and cultivation of a common Ukrainian culture.
Together with Oleksandr Konysky, Antonovych began to regard Galicia as an integral part of Ukrainian history. He initiated the idea of national unity between the regions of Dnipro Ukraine and the western Ukrainian lands.
Antonovych believed that Ukraine’s main task was to accumulate cultural and intellectual resources that would eventually enable it to demand cultural and political autonomy. His historical school rejected the central role of the state as a force that, under Ukrainian conditions, often opposed national needs. Instead, it emphasized the role of the people as the force capable of generating a new national elite and gaining autonomous rights for Ukraine.
At the same time, Antonovych did not oppose working people to wealthy individuals and did not support socialist transformations of society. Influential Ukrainian entrepreneurs such as Vasyl Symyrenko, Vsevolod Rubinstein, and William Berenshtam considered Antonovych the most trustworthy figure in the Ukrainian movement. In contrast to the revolutionary ambitions of Galician radicals, Antonovych advocated loyalty, legality, and cultural evolutionism, believing in the peaceful advancement of Ukraine’s rights among neighboring states with imperial traditions.
Antonovych also began forming a network of pro-Ukrainian history teachers: most of his students, after graduating from the university, became teachers in gymnasiums. In the later years of his life he resumed private lectures on Ukrainian history, which he delivered in his apartment for educated audiences without formal historical training. The aim was to cultivate elements of national historical memory among the intelligentsia. Two lecture courses were particularly devoted to this purpose: the history of Ukrainian Cossacks and the history of Ireland.
Antonovych presented the history of the Cossacks as inherently Ukrainian, in contrast to the Polonized history of western Podillia, Volhynia, and Galicia, where noble rule remained and the Cossack regimental and hetman systems did not spread. This course, recorded by listeners and published in 1897 in Chernivtsi under the title Conversations about the Cossack Times, became the first popular scientific overview of Ukrainian history widely used for educational purposes both in the Russian-ruled Ukrainian lands and in Galicia.
His course on Irish history was the first comparative historical course examining two European regions with similar national development. In it Antonovych compared the historical destinies and relations of the Irish and the English with those of Ukrainians and Russians. However, his view that language is not a necessary element of national identity was later used by Russian educational policy in the Dnipro region, where teaching in the Ukrainian language was prohibited.
Antonovych believed that evolutionary development was the only viable path for Ukraine. From the perspective of history, earlier accusations that he promoted “cultural work” instead of revolutionary action appear unfounded.
As a proponent of Ukrainian national unity, Antonovych worked to realize these ideas in practice together with Oleksandr Konysky and Oleksandr Barvinsky. They managed to coordinate the cultural revival in Galicia and in the Dnipro region, reaching agreement on a common language, shared spiritual values, and a unified interpretation of Ukrainian history.
Antonovych trained an entire school of Ukrainian historians known as the documentary school of Volodymyr Antonovych, which included more than one hundred scholars. Among his students were some of the most prominent Ukrainian historians of the late nineteenth and early twentieth centuries, including Dmytro Bahalii, Mykhailo Hrushevsky, Orest Levytsky, Mykola Dashkevych, and Ivan Kamanin. It was no coincidence that those close to him called him “the Beekeeper” (his Hromada pseudonym), valuing him as a collector of “bees” — young scholars and public figures who would later produce the “honey” of a developed all-Ukrainian culture through their collective work.

Brief Conclusions

Statesman and reformer — a public and political figure, co-founder and leader of the Kyiv Hromada. He believed that national consciousness is formed through knowledge of history and culture and therefore placed great importance on educational work.
Legislator — not a legislator in the modern sense, but an organizer of the first all-Ukrainian political organization, which later became the foundation for the Ukrainian Democratic Party.
Builder and patron — although not a traditional patron, he made a significant contribution to Ukrainian science and culture through his scholarly works and by founding the Kyiv school of historians.
Church policy — he treated religion with respect and demonstrated tolerance toward different confessions.
Legacy — developed a new methodology for archaeological excavations and laid the scientific foundation for Ukrainian archaeology as an independent discipline.

Author: Ihor Hyrych

 

Зміст

Студент-хлопоман Володимир Антонович у селянському вбранні, фото 1860 року

Володимир Антонович та його перша дружина Варвара у народних строях

Володимир Антонович (сидить у другому ряді четвертий ліворуч) і Тадей Рильський (перший ряд) серед студентів-поляків

Редакція та працівники журналу «Кіевская старина», серед яких Володимир Антонович, фото1898 року

Лекції Володимира Антоновича

Праця Володимира Антоновича

Володимир Антонович (праворуч) із Тадеєм Рильським і його наймолодшим сином Максимом, початок 1900-х років

Хлопомани, Володимин Антонович в центрі, фото близько 1873 року

Володимир Антонович, портрет 1900 року

Київська «стара» громада разом зі студентською, Володимир Антонович у третьому ряду, фото 1874 року

Відео

promo

«Завдяки їм»: Володимир Антонович та народження ідентичності

Попри виховання у польському середовищі, Антонович обирає бути українцем, вивчати українську історію та розбудовувати українську національну ідею.
Експерт Ярослав Грицак
Експерт Ярослав Грицак
Детальніше
попередня Микола Леонтович
наступна Давид Бурлюк

Пов’язані матеріали

icon
Катерина Грушевська Особистість
Перший Курултай кримськотатарського народу Подія
Галицько-Волинський літопис Культурний артефакт
icon
Олександр Кониський Особистість
icon
Михайло Драгоманов Особистість
Журнал «Основа» Культурний артефакт
Справа Українського національного центру Подія
Київ Місто
Львів Місто

Цікаво почитати

Між наукою і політикою. Історіографічні студії про вчених-концептуалістів

Між наукою і політикою. Історіографічні студії про вчених-концептуалістів

305 грн

Докладніше
Сіячі. Українські інтелектуали, які пробудили ідею незалежності

Сіячі. Українські інтелектуали, які пробудили ідею незалежності

610 грн

Докладніше
Прес, чорнило, три гармати. Пригоди славного мандрівного друкаря Івана Федоровича

Прес, чорнило, три гармати. Пригоди славного мандрівного друкаря Івана Федоровича

444 грн

Докладніше

Долучайтесь до клубу поціновувачів історії!

Отримуйте інформацію про літературні події та прем'єри

instagram
Facebook
YouTube

Оформити підписку на щомісячний дайджест найцікавіших історичних статей та новинок літератури:

    logo

    Співпраця:

    +38 067 131 39 48 info@portalbooks.com.ua
    • Головна
    • Навігатор
    • Особистості
    • Часострічка
    • Книгарня
    • Мапа сайту
    Видавничо-освітній проєкт “Портал”. Всі права захищено.  © 2009 - 2026

    Увійти до особистого кабінету

    Увійдіть, аби мати змогу зберігати до закладок.
    Через SMS-підтвердження:

    Через Email-підтвердження:
    Зареєструватись