Утвердження у ключових міських осередках на шляху «із варяг у греки» впродовж ІХ–Х століть скандинавських конунгів — засновників династії, згодом відомої як Рюриковичі — дало поштовх до розширення їхніх володінь як на схід від цього магістрального напряму, так і на захід: у землі дулібів і карпатських хорватів, яких остаточно підкорив під кінець Х століття київський князь Володимир Святославович. Тепер межі його держави сягали прикордонних володінь інших двох династій так званої «Молодшої Європи»: угорських Арпадів і чеських (богемсько-моравських) Пшемислідів. 997 року літописець недвозначно вказав, що руський князь жив у мирі із сусідніми володарями — польським Болеславом Хоробрим, угорським Стефаном І і чеським Олдржиком.
Середньовічна держава Пшемислідів, яку історики умовно називають Чеською у зв’язку з етнічним походженням і розташуванням їхньої головної резиденції у Празі, постала на межі ІХ–Х століть на фундаментах так званої Великоморавської держави, зруйнованої внаслідок нашестя номадів-мадярів і внутрішньої кризи. Кирило-Мефодіївська літургійна і писемна традиція ІХ століття, ротондальна архітектура, слов’янські засади державотворення, найкраще проявлені там за часів короля Святоплука (871–894), не лише перейшли у спадок до перших Пшемислідів, а й успішно експортувалися до інших слов’янських спільнот, зокрема підвладних Рюриковичам. Після хрещення Русі тут, наприклад, поширився культ перших чеських святих Вацлава І і його бабці Людмили.
Матримоніальні зв’язки
Нетривалий чесько-руський кордон у Передкарпатті, що зник на початку ХІ столітті внаслідок активної зовнішньої політики Болеслава І Хороброго з династії П’ястів, дозволив все ж налагодити матримоніальні, торговельні й військово-політичні зв’язки, що зберігалися до XIV століття. Місію передавачів інформації в обидва боки взяли на себе в ХІ–ХІІ століттях головно ченці із заснованих на слов’янській літургії монастирів у Сазаві та Зноймі, чиї контакти з київськими чернечими осередками до середини ХІІ століття були доволі жвавими. Це мало впливи й на міждинастичну політику.
Упродовж ХІ–ХІІІ століть із різним ступенем достовірності занотовано шість або сім шлюбів Рюриковичів із Пшемислідами. Можливо, донькою чеського князя Болеслава ІІІ була одна з незнаних за іменем дружин київського князя Володимира, котра 1014 року народила йому сина Судислава, носія дуже поширеного в землях Пшемислідів і зовсім не властивого для династії Рюриковичів імені. За брненського князя Вратислава 1132 року вийшла невідому за іменем донька на той момент уже покійного теребовлянського князя Василька Ростиславовича (або, за іншою версією, київського князя Ярополка Володимировича). Із Євфимією, донькою тоді вже покійного оломоуцького князя Оттона ІІ, близько 1143 року одружився новгородський князь Святополк Мстиславович. Приблизно в той самий час Дуранцію, доньку, імовірно, Мстислава-Гаральда Володимировича, узяв за дружину моравський князь Оттон ІІІ Детлеб. Не виключеним, хоча й дискусійним, є випадок укладеного 1149 року шлюбу незнаної за іменем доньки чеського короля Владислава ІІ із новгородським князем Ярославом Ізяславовичем. Дуже ймовірно, що саме з Чехії походила Марія, перша дружина князя Всеволода Велике Гніздо. Заміж за чеського короля Пшемисла ІІ Оттокара 25 жовтня 1261 року вийшла Кунегунда, донька колишнього галицького князя Ростислава Михайловича.
Родинні зв’язки, звісно, існували не тільки між вінценосними особами, а й у боярському середовищі. Із високою вірогідністю одіозного галицького вельможу Судислава, наближеного до королівського двору Арпадів, можна віднести до представників чеського за походженням роду Лудан, відомого в Угорському королівстві з ХІ століття. Представники цього сімейства, тісно споріднені з родом Гонт-Пазнан, від ХІІ століття систематично брали участь у дипломатичних і військових кампаніях у землі Рюриковичів.
Військові контакти
Попри відсутність спільного кордону, військово-політичні контакти між державами були доволі регулярні. 1145 року князь-бастард Борис, син Євфимії Володимирівни й онук Володимира Мономаха «за кужелем», висунув претензії на угорський престол, у яких його підтримав чеський король Владислав ІІ. Під час боротьби за київський престол впродовж 1148–1152 років князь Ізяслав Мстиславович, окрім угорського короля й польських князів, не раз просив про допомогу й чеських родичів; повертаючись із хрестового походу 1149 року підтримку йому надав, мабуть, той же Владислав ІІ. Невідомі за складом і походженням «чехи і морава» кілька разів занотовані в літописах під 1214 і 1219 роками поряд із угорськими військами й загонами галицьких бояр — суперниками волинських претендентів на галицький престол.
Найзнаменитіша сторінка русько-чеських військових відносин — це дві кампанії, які Данило Романович і його син Лев провели 1253 і 1260 року, змагаючись за спадщину австрійської династії Бабенберґів. Питання щодо того, чи брали участь війська Лева Даниловича в битві на Моравському полі 26 серпня 1278 року, де чеський король Пшемисл ІІ Оттокар і німецький імператор Рудольф І Габсбург остаточно вирішували поділ спадщини Бабенберґів, досі дискусійне, та про чеських послів, висланих напередодні до Романовичів, відомо напевно. І хоча Пшемисл ІІ у цій битві загинув, кров Рюриковичів далі текла в жилах його нащадків, певною мірою впливаючи на стосунки з руськими володарями.
