22 вересня 1977 року в Києві заарештували Гелія Снєгірьова — режисера й письменника-дисидента. Він перебував під пильним наглядом КДБ ще з 1960-х років, однак останньою краплею стали відкриті листи до вищого керівництва СРСР і президента США Джиммі Картера, у яких Снєгірьов оголосив, що відмовляється від радянського громадянства.
Скандальна заява була зроблена 29 червня 1977 року на московській квартирі іншого дисидента, колишнього генерала Петра Григоренка, у присутності іноземних журналістів. «Цією заявою я відмовляюсь від радянського громадянства. Таке рішення я прийняв в ті дні, коли ви провадите так зване обговорення проєкту нової Конституції. […] Ваша конституція — брехня від початку до кінця. Брехня, що ваша держава висловлює волю й інтереси народу, що вся влада належить народові. […] Брехня і ганьба ваша виборча система, з якої глузує весь народ, брехня й ганьба ваш герб, колосся для якого ви експортуєте з США, брехня й ганьба ваш гімн, в якому Сталіна ви замінили на Леніна», — писав Снєгірьов у листі до Брєжнєва.
Зачитавши свої листи на камеру, Снєгірьов вклав разом із ними в конверт, адресований Верховній Раді СРСР, свій радянський паспорт. Цей публічний виступ привернув увагу голови КДБ Юрія Андропова, який, ознайомившись зі складеним на письменника досьє, особисто санкціонував його арешт.
22 вересня 1977 року Снєгірьова заарештували й відвезли до тюрми Київського управління КДБ на вулиці Володимирській, 33. Під час допиту він тримався зухвало та сміливо, сміючись в обличчя слідчому, який пропонував йому підписати «чистосердечне зізнання». 7 листопада Снєгірьов оголосив сухе голодування — під час прогулянки у тюремному дворику він кричав: «Відзначимо свято Жовтня голодовкою! Приєднуйтеся до мене!» Голодування тривало дев’ять днів, після чого Снєгірьова почали примусово годувати через зонд.
Щоб зламати волю дисидента, слідчі вдалися до каральної медицини. Йому почали давати «заспокійливі уколи» з невідомою речовиною, внаслідок чого здоров’я Снєгірьова, який ще до арешту мав другу групу інвалідності, стрімко погіршилося. Він втратив зір — майже до повної сліпоти; за кілька тижнів такого «лікування» йому повністю паралізувало нижню частину тіла. Чоловік страждав від нестерпного болю і затьмарення свідомості, і в такому стані слідчі зрештою домоглися від нього підписання «чистосердечного зізнання», яке було опубліковане у газеті «Радянська Україна» 1 квітня 1978 року.
«Я читав і підписував ідіотське покаяння “Соромлюсь і засуджую” — ледве читав, не бачив нічого від болю, зливалося…», — писав Снєгірьов у «Тюремному щоденнику», який дивом зберігся і згодом був виданий у Канаді за сприяння створеного там ще за його життя «Фонду захисту Гелія Снєгірьова».
Вибивши зі Снєгірьова зізнання, кадебісти поклали паралізованого в’язня на ноші й перевезли до Жовтневої (тепер Олександрівської) лікарні. Звісно, про жодну свободу не йшлося: палату дисидента прослуховували, сусіди були підсадними, за рідкісними відвідувачами пильно стежили співробітники КДБ в білих халатах. В останні місяці життя Снєгірьов слухав по радіо «ворожі голоси» — і, як кажуть, дуже тішився тим, що на Заході його зараховують до першої п’ятірки радянських дисидентів — поруч із Андрієм Сахаровим і Петром Григоренком.
Гелій Снєгірьов помер 28 грудня 1978 року в лікарняній палаті, і його тіло негайно кремували, хоча він волів спочивати на Байковому кладовищі, у батьковій могилі. Спецслужби замели за собою сліди, щоб жодна експертиза не дізналася, якими саме «заспокійливими уколами» його закатували до смерті. Під час кремації Київський крематорій був оточений загоном кадебістів — так, ніби й мертвий дисидент становив загрозу радянському ладу.
Авторка: Ольга Герасименко
Пов’язані матеріали
Гелій Снєгірьов
