- Діяльність: Культура
- Дата народження: 26 квітня 1884 року
- Дата смерті: 4 травня 1962 року, Київ
- Навігатор: Світові війни
Художник-експресіоніст, кубофутурист, графік, ілюстратор. Провідний художник театру «Березіль».
Вадим Меллер народився в родині чиновника Міністерства юстиції Російської імперії, що мав шведське походження. З 1903 року мешкав у Києві — вивчав право в Київському університеті, від 1905 до 1908 року паралельно відвідував художні студії в Київському художньому училищі, публікував карикатури у газеті «Кіевская мысль».
Закінчивши університет, Меллер кілька років жив за кордоном: спершу брав приватні уроки в художній школі в Женеві, потім вступив до Мюнхенської академії мистецтв, де зблизився з групою художників-експресіоністів «Синій вершник». У 1912–1914 роках працював у Парижі — навчався у майстерні Антуана Бурделя, брав участь у художніх виставках, вступив до «Міжнародного товариства мистецтва і літератури».
1914 року Меллер повернувся до Києва, де Олександра Екстер, Давид Бурлюк і Олександр Богомазов саме заснували авангардну групу «Кільце». Там Меллер знайшов однодумців, а також познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Ніною Генке. Працюючи в майстерні Олександри Екстер, «амазонки авангарду», Меллер увійшов у силу як художник-декоратор.
Нова революційна естетика захопила Меллера: він радо працював оформлювачем масових заходів і спектаклів, створював архітектурні композиції. 1920 року став професором Академії мистецтв України і почав працювати у Першому державному театрі УРСР імені Шевченка, згодом — у Театрі імені Гната Михайличенка, де від кожного учасника чекали залучення і в авторство п’єс, і в режисуру, і в акторську гру.
1922 року Меллер познайомився з Лесем Курбасом, який запросив його на роботу до нещодавно створеного театру «Березіль». Меллер був прихильником концепції культурного синтезу, тобир поєднання різних видів мистецтва, і це збігалося зі творчим баченням Курбаса. За створення декорацій до вистави «Секретар профспілки» Меллер 1925 року отримав відзнаку Міжнародної виставки в Парижі і був запрошений до участі у Міжнародній театральній виставці у Нью-Йорку.
1926 року Меллер перебрався до Харкова разом із творчою командою «Березоля». Там він створив декорації, зокрема, для «Народного Малахія» (1928), «Мини Мазайла» (1929) й «Маклени Ґраси» (1933) Миколи Куліша. Як друг і сподвижник Курбаса, Меллер перебував під пильним наглядом спецслужб, однак йому вдалося уникнути лещат репресій. «Тим, хто фабрикував безглузді обвинувачення проти української інтелігенції, можливо, було важкувато художника шведського (тоді сприймалося — німецького) походження заарештувати як українського націоналіста», — припускала донька художника Бригітта Вєтрова.
Зі знищенням спершу «Березоля», а потім і самих митців Розстріляного відродження авангардистські творчі пошуки й експерименти Меллера скінчилися. У мистецтві запанувала доктрина соцреалізму. Після Другої світової війни художник деякий час працював директором Інституту монументального живопису та скульптури при Академії архітектури УРСР, однак звідти його звільнили за звинуваченнями у космополітизмі. У 1948–1953 роках Меллер був головним художником Театру музичної комедії в Києві (нині — Київський національний академічний театр оперети), а з 1953 року — головним художником Київського театру імені Івана Франка. Помер художник 1962 року і був похований на київському Байковому цвинтарі.
Більшість графіки і станкового живопису Вадима Меллера не збереглася до наших часів. Одні роботи зникли під час транспортування з Франції до Києва, інші не пережили нацистської окупації Харкова. Збереглися фотографії з вистав, над якими працював художник, а також ескізи сценічних костюмів і декорацій.
Авторка: Ольга Герасименко
Vadym Meller
Activity: Culture
Date of birth: April 26, 1884
Date of death: May 4, 1962, Kyiv
Navigator: World Wars
Expressionist painter, Cubo-Futurist, graphic artist, illustrator. Leading artist of the “Berezil” Theater.
Vadym Meller was born into the family of an official of the Ministry of Justice of the Russian Empire, who was of Swedish descent. From 1903 he lived in Kyiv — he studied law at Kyiv University, from 1905 to 1908 he simultaneously attended art studios at the Kyiv Art School, and published caricatures in the “Kievskaya Mysl” newspaper.
After graduating from the university, Meller lived abroad for several years: first, he took private lessons at an art school in Geneva, then he entered the Munich Academy of Fine Arts, where he became close to “The Blue Rider” (Der Blaue Reiter) group of expressionist artists. In 1912–1914, he worked in Paris — he studied in the workshop of Antoine Bourdelle, participated in art exhibitions, and joined the “International Society of Art and Literature”.
In 1914, Meller returned to Kyiv, where Alexandra Exter, David Burliuk, and Oleksandr Bohomazov had just founded the avant-garde group “Kiltso” (The Ring). There, Meller found like-minded people, and also met his future wife — Nina Henke. Working in the workshop of Alexandra Exter, the “amazon of the avant-garde,” Meller came into his own as a decorator artist.
The new revolutionary aesthetics captivated Meller: he gladly worked as a designer of mass events and performances, and created architectural compositions. In 1920, he became a professor at the Academy of Arts of Ukraine and began working at the First State Theater of the Ukrainian SSR named after Shevchenko, and later — at the Hnat Mykhailychenko Theater, where each participant was expected to be involved in the authorship of plays, directing, and acting.
In 1922, Meller met Les Kurbas, who invited him to work at the recently created “Berezil” Theater. Meller was a proponent of the concept of cultural synthesis, that is, the combination of different types of art, and this coincided with Kurbas’s creative vision. For creating the stage designs for the performance “The Secretary of the Trade Union,” Meller received an award from the International Exhibition in Paris in 1925 and was invited to participate in the International Theatre Exposition in New York.
In 1926, Meller moved to Kharkiv together with the creative team of “Berezil”. There he created stage designs, in particular, for “The People’s Malakhiy” (1928), “Myna Mazailo” (1929), and “Maklena Grasa” (1933) by Mykola Kulish. As a friend and associate of Kurbas, Meller was under the strict surveillance of the secret services, but he managed to escape the grip of repression. “For those who fabricated absurd accusations against the Ukrainian intelligentsia, it was probably somewhat difficult to arrest an artist of Swedish (at that time perceived as German) origin as a Ukrainian nationalist,” the artist’s daughter, Brigitta Vietrova, assumed.
With the destruction of first “Berezil”, and then the artists of the Executed Renaissance themselves, Meller’s avant-garde creative searches and experiments ended. The doctrine of socialist realism came to dominate art. After the Second World War, the artist worked for some time as the director of the Institute of Monumental Painting and Sculpture at the Academy of Architecture of the Ukrainian SSR, but he was dismissed from there under accusations of cosmopolitanism. In 1948–1953, Meller was the chief artist of the Theater of Musical Comedy in Kyiv (now — the Kyiv National Academic Operetta Theater), and from 1953 — the chief artist of the Kyiv Ivan Franko Theater. The artist died in 1962 and was buried at the Baikove Cemetery in Kyiv.
Most of Vadym Meller’s graphics and easel paintings have not survived to our times. Some works disappeared during transportation from France to Kyiv, others did not survive the Nazi occupation of Kharkiv. Photographs from the performances the artist worked on, as well as sketches of stage costumes and designs, have been preserved.
Author: Olha Herasymenko
Пов’язані матеріали
Вадим Меллер
Відео
