Античність [навігатор]

«Навігатор з історії України. Античність»

«Навігатор» по античності розповідає про народи, які населяли територію сучасної України в залізну добу (тобто в І тисячолітті до Р. Х. — V столітті після Р. Х.), їхній побут, традиції, релігійні уявлення, мистецтво та взаємини із сусідами. 

Залізна доба

Античність — це слово, яке асоціюється насамперед із греко-римською цивілізацією, та в розмові про цей період йтиметься не тільки про неї.

В Україні початок залізної доби припадає на 10 століття до Р. Х., коли на наших землях почали використовувати виготовлені із заліза знаряддя, зброю, а приблизно на століття пізніше — кінську вуздечку.

Утім, зафіксований у письмових джерелах початок античності на наших теренах справді пов’язаний із появою еллінських колоній, із прибуттям давніх греків на землі сучасної Миколаївської області й заснуванням першого емпорію на тоді ще півострові Борисфен (сучасна Березань). У цей час землі України потрапляють у фокус уваги грецьких істориків і письменників, а доти античні автори знали вкрай мало про місцеві народи. Однак ці народи — серед яких були кіммерійці, скіфи, таври — існували до греків і паралельно з ними й залишили по собі чимало археологічних пам’яток, за якими сьогодні можна відтворити тогочасне життя. Саме про нього й розповідає «Навігатор».

Плоди античності

У добу античності зародилися численні культурні явища, які досі залишаються актуальними. Це був період активного розвитку технологій, переосмислення ролі людини в суспільстві, зародження європейської філософії і культури. Одним із найважливіших здобутків античності стала демократія, на яку в наші дні пристала більшість країн.

Інший, не менш важливий момент — це поява писемності саме в тій формі, яку далі підхопили народи Європи. Давньогрецька й латина сформували більшість термінів, досі застосовуваних у науці, і вивчення цих мов було основою університетського навчання щонайменше до початку ХХ століття.

Період античності був доволі тривалим, тож у ньому встигло зародилося і зникло багато народів, ба навіть цивілізацій. Землі України в цей час не були осторонь світових процесів. Тут жив знаменитий скіфський мудрець Анахарсіс і, можливо, побував «батько історії» Геродот; тут воювали Філіпп ІІ Македонський, Зопіріон та вправний полководець Діофант; тут правив Мітрідат VI Євпатор. Саме в Надчорномор’ї мешкали скіфські амазонки, які були повною протилежністю того, що патріархальне грецьке суспільство розуміло під «правильним життям жінки», та попри це — а можливо, саме тому — викликали у греків захват. По теренах України пролягав північно-східний кордон грецької ойкумени. Тут виникла й розквітла потужна держава античності, багаторічний союзник Афін — Боспор.

Скіфи прославили ці землі як країну непереможних, не розбещених цивілізацією та справедливих людей. Недарма античні автори ще довго час іменували скіфами (дещо менше — сарматами) майже всі інші кочові народи Східної Європи.

Початок кінця античності настав, коли в Надчорномор’я прийшли готи. Вони частково винищили місцеве населення, частково його підкорили. Великі міграції готів створили передумови до великих зрушень у етнічній мапі Європи. Але остаточним цвяхом до гробу античності стали гуни, смертоносна хвиля яких пронеслась Європою та змінила тогочасний світовий порядок.