Меджибізький замок

Назва «Меджибіж» розшифровується зовсім просто — «межи Бугами»: тут Південний Буг з’єднується зі своєю лівою притокою — Бужком. У середньовіччі місто лежало поблизу двох горезвісних татарських шляхів, Чорного і Кучманського, тож потребувало захисту. Перше місцеве укріплення, про яке ми майже нічого й не знаємо, знищили татари у 1241 році. Князь Ольгерд 1362 року віддав Меджибіж своїм племінникам, князям Коріатовичам, які відбудували фортецю. А на початку XVI століття твердиня вдяглася у камінь.

Замок зводили з цегли, що було певною революцією, адже Поділля багате на природний камінь. На відміну, скажімо, від Волині: там, де свого каменю мало, замки якраз цегляні (згадайте Луцьк). Подрібнену цеглу також домішували до розчину, який використовувався для мурування стін і тинькування. Через це замок набув рожевуватого кольору — відтінку яблуневого цвіту. У сонячні дні, віддзеркалюючись у значно повноводнішому тоді Бузі, фортеця справляла сильне враження. Мальовничості надавали й великі наріжні брили вапняку, із яких виростав замок. У ХІХ столітті романтично налаштовані натури називали замок «Білим лебедем».

Довгий час меджибізьку твердиню вважали неприступною. Її жодного разу не змогли взяти штурмом. Однак у XVIII столітті її стратегічне значення як форпосту Східного Поділля поступово відійшло в минуле. Кам’яний велет здавався вкрай старомодним на фоні тогочасних військових споруд — шанців, окопів та бастіонів.

Національний герой двох країн, Польщі та Сполучених Штатів Америки, Тадеуш Костюшко саме в Меджибожі пережив у 1790 році епізод, з котрого виникла популярна в його часи примовка: «Від Людвіки втік до АмерИки, а в Польщі Текля від нього втекла». На Поділлі 47-річний генерал страшенно закохався у 19-річну Теклю Журовську, доньку жидачівського старости. Костюшко квартирував у Меджибожі по сусідству з її родиною. Коли герой прийшов до Юзефа Журовського просити руки Теклі, староста йому відмовив — претендент здався Журовському занадто бідним.

У ХІХ столітті деякі фортечні споруди було перебудовано в модному неоготичному стилі. За радянських часів у фортеці розмістили маслозавод. Під час Другої світової війни тут стояв німецький гарнізон. Але до найбільших втрат дійшло, коли після війни міська влада дозволила розбирати замок на будівельний матеріал для зведення райкому партії, селищної ради, окремих садиб. Замок тоді занепав, зіщулився, перетворився на руїну. На щастя, з 1967 року почалося його відновлення, яке триває досі.

Авторка: Ірина Пустиннікова