Львів

Місто на заході України, важливий національний, науковий і культурний осередок. Популярно знане як «місто Лева», «Бандерштадт», «культурна столиця України», «столиця Галичини» тощо. Має найбільшу кількість архітектурних пам’яток у країні. 

Пізнє середньовіччя

Дослідження археологів свідчать про поселення на території сучасного Львова принаймні з V століття. Наприкінці Х століття ці землі стали частиною удільного Галицького князівства, а з 1199 року — держави Романовичів.

Засновником Львова традиційно вважають короля Русі Данила Романовича, що наказав збудувати укріплення на місці наявного поселення. Етимологію назви «Львів» пов’язують із його сином, князем Левом Даниловичем, на честь якого король нібито назвав місто, хоча достовірних свідчень цьому немає. Серед істориків є й думка, що Лев Данилович був безпосереднім засновником міста або керував його будівництвом на місці, тимчасом як його батько виконував загальні адміністративні функції.

Перша писемна згадка про Львів, датована 1256 роком, міститься у Галицько-Волинському літописі. Тогочасне місто складалося з трьох частин: дитинця (Високий замок), королівської резиденції (Низький замок) і подолу (сучасна площа Старий Ринок). У 1259–1261 роках монгольські війська зруйнували міські укріплення й узяли Львів під контроль. Лев Данилович, що 1269 року посів княжий престол, вимушено визнав себе васалом Орди. Близько 1272 року він переніс із Холма (сьогодні — Хелм, Польща) до Львова столицю своєї держави; місто також було фактичною резиденцією митрополитів Галицьких, підпорядкованих Константинопольському патріархату. 

Цей період ознаменувався активним містобудуванням: зокрема, тоді з’явилися церква святого Миколая й костел Йоана Хрестителя у районі Підзамче, які сьогодні вважаються найдавнішими збереженими львівськими храмами. До початку XIV століття Львів став великим містом, що мало німецький, єврейський, караїмський, вірменський і татарський квартали. 

Після смерті Лева Даниловича 1301 року Львів опинився в епіцентрі політичних конфліктів на тлі напруженості всередині Золотої Орди та зміцнення Польського королівства. 1325 року престол посів князь Юрій ІІ Болеслав з польської династії П’ястів, кровно споріднений і з родом Романовичів. 1340 року він помер — є думка, що його отруїли невдоволені зростанням польських впливів руські бояри, які натомість обрали собі за правителя Любарта-Дмитра Гедиміновича, сина великого князя литовського. Того ж року польський король Казимир ІІІ заявив претензії на руські землі й напав на Львів — зокрема, пограбував замкову скарбницю і вивіз із міста галицьку королівську корону, мантію і трон. Розпочалася війна за галицько-волинську спадщину, що тривала до 1392 року: у її ході руським боярам вдалося тимчасово відвоювати Львів, однак 1349 року Казимир ІІІ знову захопив місто і приєднав Руське королівство до Польщі на правах автономії. 

1356 року Львів отримав Магдебурзьке право. Король запросив німецьких будівничих, які спорудили нове середмістя з площею Ринок у центрі, фортифікаційними спорудами, костелами і ратушею; мешканцями нових кварталів також були переважно німецькі колоністи. На руські громади, які мешкали переважно на околицях міста, магдебургія не поширювалася.

1370 року король Казимир уклав угоду з угорським королем Людовиком, передавши Галичину під його владу. Таке рішення, втім, влаштувало не всіх поляків, і 1387 року Ядвіга відвоювала Львів на користь польської корони. У той період місто, що було частиною Великого шовкового шляху, отримало «право складу»: купці, які перевозили через Львів свій товар, мусили спершу виставляти його на продаж тут, а вже потім везти далі. Це сприяло перетворенню міста на важливий ремісничий і торговельний осередок із великими ярмарками; завдяки зростанню міського добробуту тут відкривалися школи і шпиталі.

На початку XV століття Львів був переважно німецьким: німецькою вели документацію магістрату і публічні дискусії, нею ж виголошували проповіді у храмах. 1434 року Галичина остаточно втратила автономію — на цих землях утворилося Руське воєводство у складі Польського королівства з центром у Львові. Розпочався процес активної полонізації й окатоличення руської знаті, посилювалися утиски русинських громад, що марно домагалися самоврядування; полонізації зазнало також німецьке населення.

Козацька доба

У XVI столітті Львів став одним із центрів спротиву руського населення польській гегемонії. 1538 року, після 80-річної перерви, вдалося відновити православну Галицьку єпархію, яку очолив єпископ Макарій (Тучапський). 1572 року до Львова приїхав Іван Федорович, що відкрив у Підзамчому першу приватну друкарню і видав книжки «Апостол» і «Буквар». У 1580-х роках за ініціативи Івана і Юрія Рогатинців розпочало активну діяльність Львівське Успенське братство, що згодом викупило друкарню Федоровича в лихваря, до якого вона потрапила після смерті засновника.

1608 року у Львові виник єзуїтський колегіум, що 1661 року набув статусу академії (сьогодні — Львівський національний університет імені Івана Франка). 1630 року населення Львова становило близько 30 тисяч осіб, у місті були 33 ремісничі цехи, що об’єднували майстрів 133 професій. На площі Ринок торгували купці зі східних і західних країн, на тлі економічного зростання у місті активно будувалися нові храми і кам’яниці.

1648 року спалахнула національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Львів потрапив у облогу, козацьке військо Максима Кривоноса взяло штурмом Високий замок — вперше за його історію. У вересні 1672 року під час Польсько-турецької війни Львів потрапив під атаку об’єднаних військ Османської імперії та українських гетьманів, яким вдалося вдруге захопити Високий замок. 1704 року під час Північної війни між Швецією та Московією кавалерія шведського короля Карла ХІІ взяла штурмом і розграбувала укріплене середмістя. Польська владна верхівка, змушена виплатити шведам колосальну контрибуцію, звинуватила у поразці русинське населення й розпочала нову хвилю утисків: русинів витіснили із цехів та магістрату, діяльність Успенського братства зупинилася після переходу Галицької єпархії в унію.

Довге ХІХ століття

1772 року після першого поділу Речі Посполитої Львів перейшов до австро-угорської корони і став столицею Королівства Галичини і Лодомерії. Австрійський уряд доклав значних зусиль до оновлення й розбудови міста: ліквідував старі управлінські структури, розібрав залишки фортеці й мурів на користь скверів, житлових кварталів і закладів культури. З’явилися вуличне освітлення, громадський транспорт і залізничне сполучення, було відкрито два театри і львівську Політехніку. 1776 року у Львові почало виходити перше відоме періодичне видання на теренах сучасної України — франкомовна газета «Gazette de Leopol». «Місто має 2612 будинків, в більшості гарних, у новому стилі збудованих, із них 425 — громадські, переважно церкви та костели. Усіх вулиць, яким дано назву — 77. На них мешкає 11718 родин. Зі своїх прибутків магістрат утримує вулиці, викладені бруківкою і освітлені, за винятком кількох, що освітлені місяцем. Добрі водотяги забезпечують ціле місто водою, а романтичні околиці служать для відпочинку», — писав австрійський дослідник у ХІХ столітті.

1832 році у львівській греко-католицькій семінарії виникло товариство «Руська трійця» на чолі з Маркіяном Шашкевичем. Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем, які прагнули об’єднання з Наддніпрянською Україною, що перебувала у складі Російської імперії. 1848 року в Європі розпочалася «весна народів», що відбилася й на суспільному житті Львова: про себе заявили як русинська, так і польська патріотична верхівка. Уряд Австро-Угорщини пішов на поступки і надав автономію королівству. З огляду на ліберальні порівняно з Росією та Німецькою імперією закони, Львів став активним центром українського й польського національно-визвольних рухів. У місті виникають товариства «Руська бесіда» (1861), «Просвіта» (1868), а також Наукове товариство імені Тараса Шевченка (1873).

1894 року до Львова з Києва прибув Михайло Грушевський. Тут він написав і видав свою фундаментальну працю «Історія України-Руси», що мала великий вплив на формування української політичної нації, а також разом із Іваном Франком заснував «Літературно-науковий вісник». У цей період галицькі русини починають називати себе українцями, відмовившись від попередньої самоназви. 

Світові війни

На початку Першої світової війни Львів був тимчасово окупований Російською імперією. 1915 року Австро-Угорщина повернула собі місто, однак дні імперії були вже пораховані. 10 лютого у Львові відбувся великий мітинг на підтримку Берестейської мирної угоди з УНР за участі Костя Левицького, а 3 березня — масштабне «свято державності і миру»: віче на підтримку уряду УНР, на якому було близько 60 тисяч осіб. 

1 листопада 1918 року в ході повстання, організованого УНР силами Українських січових стрільців (Листопадовий чин), у Львові було встановлено українську владу та проголошено Західноукраїнську народну республіку (ЗУНР). Це викликало негайну реакцію польського уряду, зацікавленого у відновленні Речі Посполитої: розпочався збройний конфлікт, що вилився в Польсько-українську війну і завершився у липні 1919 року окупацією Галичини та її приєднанням до Другої Речі Посполитої як Львівського воєводства. 

Цей період польського панування ознаменувався як розбудовою міста й розвитком автентичної львівської культури, що досі залишається «візитівкою» Львова, так і утисками українського населення й репресивноюполітикою пацифікації 1930-х років. Це призвело до радикалізації українського національного руху: в цих умовах виникла Організація українських націоналістів (ОУН) під проводом Євгена Коновальця. Львів став центром руху українського спротиву і боротьби за самостійність, зберігаючи цей статус до самого розпаду СРСР.

Після підписання пакту Молотова–Ріббентропа 1939 року місто окупував Радянський союз — воно стало частиною УРСР. У червні 1941 року нацисти захопили Львів та проголосили його центром дистрикту Галичина у складі польського генерал-губернаторства. 30 червня 1941 року учасники національно-визвольного руху проголосили Акт відновлення Української держави, за що наразилися на репресії з боку окупантів. Під час німецької окупації у Львові відбулися масові вбивства польської інтелігенції (Вбивство львівських професорів) та євреїв. 

1942 року було створено Українську повстанську армію, що вела бойові дії як проти німецької, так і проти радянської армії. Протягом 1944 року контроль над Львовом намагалися перебрати УПА і польська Армія крайова, але 27 липня місто зайняла Червона Армія. Проти УПА, що продовжувала антирадянську партизанську боротьбу, розгорнулися репресії — протистояння тривало аж до 1959 року, коли в Мюнхені за наказом Микити Хрущова вбили лідера ОУН Степана Бандеру.  

Після війни Львів покинуло майже все польське населення. На його місце радянська влада заселяла переселенців з інших областей та республік — однак за Львовом зберігалася репутація найбільшого україномовного і національно свідомого міста Радянського союзу. 

Сучасність

У роки незалежності великі промислові підприємства, збудовані за радянських часів, розпалися, та Львів залишився на позиціях важливого духовного, культурного й туристичного центру України. Під час Помаранчевої революції та Революції гідності у Львові збиралися найбільші за чисельністю акції протесту після Києва. Після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року місто, що й раніше було важливим транспортним вузлом, перетворилося на справжню «браму Європи», а також стало центром релокації підприємств із зони бойових дій.

Авторка: Ольга Герасименко