Василь Вишиваний

Василь Вишиваний — некоронований король України, що походив із Австро-Угорської династії Габсбургів. Його справжнє ім’я — Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький. 

Василь виростав поза Україною: народився у Хорватії, навчався у Відні. З українцями чи не вперше він зіткнувся вже на полях Першої світової війни. Після закінчення військової академії в 1915 році архикнязь отримав звання лейтенанта. Його відправили служити до 13-го полку уланів, де проходили службу переважно українці. 

Габсбурги, на відміну від Романових, були далекоглядними. Вони не мали сумніву, що їхня імперія рано чи пізно розпадеться. Але їм важливо було, щоб на чолі нових держав, які постануть на уламках їхньої імперії, опинилися правителі з їхнього роду. У випадку української держави на цю роль вибрали Василя Вишиваного.

Зі свого боку, українські політики Галичини і Буковини прагнули налагодити доброзичливі відносини з Василем Вишиваним як із представником імператорської родини. Порозуміння з ним забезпечувало підтримку в реалізації важливої ідеї — створити окремий український край у межах Австро-Угорської імперії. Вони не могли вимагати виходу зі складу імперії, адже це означало б сепаратизм і державну зраду. Тому лише сподівалися, що австрійці та німці можуть допомогти їм створити незалежну українську державу по другу сторону австрійсько-російського кордону. Зокрема, йшлося про землі Північної Буковини та Східної Галичини, населені українцями. 

Із виходом Російської імперії із війни й підписанням Берестейського договору у складі австро-угорської армії створили «Групу архікнязя Вільгельма». До неї увійшов також і батальйон Українських січових стрільців. Група дислокувалася на півдні України. У той час в Україні була влада гетьмана Павла Скоропадського, який остерігався конкуренції з боку Вільгельма. Гетьман надсилав до Відня скарги на діяльність члена імператорської сім’ї і просив вивезти його з України. 

В архівно-слідчій справі від 1948 року сам Василь Вишиваний свідчив, що зустрічався з полковниками армії УНР — Болбочаном, Гнатівим та Петрівим. Вони пропонували очолити повалення влади Павла Скоропадського. Зі слів самого Вільгельма, він відмовився. Також були плани щодо одруження однієї з дочок гетьмана з Вільгельмом, але й вони не були втілені. 

Після повалення влади Павла Скоропадського Вільгельм Габсбург співпрацював з урядом Директорії УНР. У вересні 1919 року був призначений головою відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального штабу УНР, отримав звання полковника армії УНР. Але діяльність архікнязя як урядовця була недовгою. Він негативно сприйняв Варшавський договір між УНР та Польщею, який уклали Петлюра з Пілсудським. Тому на знак протесту виїхав з України до Австрії, а згодом Іспанії та Франції. 

Серед емігрантських кіл Вільгельм отримав популярність як ідеаліст та мрійник. Він випустив поетичну збірку «Минають дні» українською мовою, де висловлював любов до України та жалкував про її втрату.

Міжвоєнний час архікнязь прожив у Європі (Франції та Іспанії), де займався рієлторською діяльністю і залишався поза політикою. Трохи пізніше Вільгельм придбав завод із виробництва фарб та лаків.

Під час Другої Світової архікнязь також не займався політикою активно. Під час окупації Відня у 1947 році його арештувала Червона армія. Приводом для арешту стала зустріч із французьким офіцером. Вільгельма Габсбурга звинуватили в співпраці з французькою розвідкою та зв’язках з ОУН.

Арештованого архикнязя перевезли в Київ, у Лук’янівську в’язницю. Під час перебування у тюрмі Вільгельм захворів на сухоти та невдовзі помер (19 серпня 1948 року). Точне місце поховання Василя Вишиваного невідоме. 

Автори: Ігор Цеунов, Валентина Мержиєвська, Олександр Маєвський