Облога й пограбування Києва військами коаліції князів і половців

Облога Києва 1169 року в популярній свідомості нерозривно пов’язана з постаттю Андрія Боголюбського. Утім, як наслідки цієї облоги для Києва, так і справжня роль Андрія Боголюбського в поході суттєво перебільшені. Князь суздальський не був головним натхненником походу й участі у ньому не брав — лише відправив сина Мстислава. Ініціаторами коаліції натомість були Ростиславичі — двоюрідні брати київського князя, які самі претендували на Київ і не хотіли зміцнення Мстислава Ізяславича.

Андрій же на той момент був старшим серед Мономаховичів, він претендував на першість у клані й хотів впливати на розподіл володінь — зокрема, на те, хто сяде в Києві й Новгороді. У цьому й полягав його інтерес до походу. Від особистих претензій на Київ Андрій відмовився, зосередившись на облаштуванні своєї Суздальської землі.

Чернігівські Ольговичі, які завжди дивилися на Київ із заздрістю, цього разу теж не утрималися від участі в поході. Полоцькі й рязанські князі не мали власних претензій на Київ, але приєдналися до коаліції, розраховуючи на трофеї. Загалом на Київ рушили війська зі Смоленської, Чернігівської, Суздальської, Переяславської, Муромо-Рязанської і Полоцької земель, а також торки й половці. Цікаво, що на боці київського князя виступав рідний брат Андрія Боголюбського Михайло.

Київ не зруйнували — до штурму на кшталт Батиєвого не дійшло. Врахувавши переважання сил противників, Мстислав Ізяславич залишив місто. Після цього коаліційне військо увійшло до Києва і вчинило розграбування. Київський літопис описує це так: «І грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других вʼязали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина, — і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими».

На жаль, поживитися після успішної кампанії — звична річ для воїнської етики всіх часів і народів. Це був не перший і не останній подібний випадок в історії Києва. Але грабіж 1169 року не був катастрофічним. Подія археологічно не простежується — на відміну від монгольського погрому 1240 року. Місто не занепало, не втратило політичного значення, продовжило розвиватися — нічого подібного до взяття Києва монголами у 1240 році не відбулося, як не сталося й жодного «перенесення» головного руського престолу. 1169 рік не зображений як фатальний рубіж у києворуських джерелах: у Києві лише змінився князь — замість Мстислава Ізяславича в ньому сів переяславський Гліб Юрійович.

Автор: Вадим Арістов