Перша в УРСР публічна акція протесту проти політичних репресій. Відбулася 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».
Прем’єра «Тіней забутих предків» у Києві відбулася вже після того, як фільм отримав визнання на кінофестивалі у Мар-дель-Платі (Аргентина). Там йому було присуджено дві нагороди, однак захоплена публіка сприйняла фільм як російський — глядачі вигукували: «Віва Русія! Віва Москоу!»
Презентували фільм у Києві режисер Сергій Параджанов, виконавці головних ролей Іван Миколайчук і Лариса Кадочнікова та інші члени знімальної групи. Марта Дзюба, дружина літературознавця й одного з ініціаторів протесту Івана Дзюби згадувала, що у вступному слові Параджанов «з болем розповідав про те, які перешкоди ставили знімальній групі, скільки доган він отримав. Його монолог був насичений саркастичними репліками на адресу культурної політики влади. І вже це надавало прем’єрі незвичайного характеру».
Після виступу Параджанова на сцену вийшов Дзюба і звернувся до глядачів з промовою, яку розпочав словами: «У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». Він закликав присутніх висловити протест проти репресій, щоб уникнути повторення 1937 року. Дзюбу підтримали присутні в залі журналіст В’ячеслав Чорновіл і аспірант-літературознавець Василь Стус — вони закликали глядачів підвестися на знак протесту.
«Що здійнялося в залі! А на естраді! Ґебешники кричать: “Провокація!” Ввімкнули гучномовці, щоб заглушити Дзюбу. І тут у двох проходах з’являються Василь Стус і Славко Чорновіл і закликають глядачів на знак протесту встати. Встала купка людей. Я оглянувся — може 50-60 людей стояли. Зал був набитий — 800 місць… Але факт відкритого протесту відбувся», — пригадував Роман Корогодський, кінокритик, шістдесятник і учасник подій. Після цього співробітники кінотеатру швидко погасили світло у залі й розпочали показ фільму.
Звіт КДБ УРСР про акцію громадянської непокори подає свою версію подій: «Деяка частина публіки відгукнулася на цей заклик. Більшість громадян з обуренням реагували на виступ Дзюби, вимагаючи закликати його до порядку. Виступ Дзюби втручанням адміністрації кінотеатру було перервано. О 22 годині після закінчення демонстрації фільму один із глядачів (особа встановлюється) став вигукувати: “Де ж правда? Чому не дають говорити правду? Це неподобство!” У цей же час група молоді в кількості 20-25 осіб намагалася створити тисняву біля виходу із залу і затримати глядачів. Громадяни, що були поблизу, відштовхнули цих осіб і публіка покинула зал».
Згідно з пізнішою довідкою КДБ, особою, яка обурювалася неможливістю говорити правду, був Василь Стус. Після акції протесту Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, В’ячеслав Чорновіл втратив роботу в газеті «Молода гвардія», а Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР. У 1970-х роках Параджанова і Стуса заарештували: Параджанов відбув в’язничний термін і отримав заборону жити в Україні, а Стус помер на засланні в колонії суворого режиму.
У мемуарах, що вийшли друком 2013 року, Іван Дзюба з гіркотою підсумовував наслідки акції: «Безпосередній ефект від неї був мінімальний, адже наша мета полягала в тому, щоб розтаємничити арешти, щоб люди про них заговорили. Але говорило про них тільки вузьке коло тих, кого називали потім “дисидентами”. Решта ж мовчала. Слова протесту, що пролунали в залі кінотеатру “Україна”, впали як камінь у болото». Однак кола, що розійшлися навіть від цього малого «каменя», зіграли свою роль у подальшому русі за незалежність України.
Авторка: Ольга Герасименко
Пов’язані матеріали
